Відзначаючи 100-у річницю від дня смерті Івана Франка, 28 травня 2016 року студенти та викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка спільно з представниками духовенства, міської та обласної влади й громадськістю міста взяли участь у панахиді та вічі біля могили Івана Франка на Личаківському кладовищі.
Під мелодійне звучання твору «Тихо вітер повіває», що був виконаний у 1916 році під час похорону Івана Франка, Ректор, професор Володимир Мельник і голова Первинної профспілкової організації працівників Університету Володимир Качмар поклали квіти до могили великого Каменяра. Квіти до могили Івана Франка поклав і його внук Роланд-Олександр Франко.
Чин панахиди за Іваном Франком відправив Митрополит Ігор Возьняк. Звертаючись до учасників віча, Митрополит подякував усім, хто зібрався, «аби помолитися та вшанувати великого нашого краянина, світлої пам’яті Івана Франка, про кого написано: український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Додамо, що він був доброю та мудрою людиною, який любив свій народ з усіма його позитивами й негативами, уболівав за кожну особу та бажав їм щастя, волі й доброї долі».
Як відзначив Ігор Возьняк, Іван Франко прожив відносно коротке життя: «йому бракувало трохи днів до 60 років», але він був надзвичайно працьовитий, талановитий і «як навчає Мудрець, що за свій короткий час життя виповнив довголіття (див. Мудр 4,13). Божого дару марно не прийняв, був успішним слугою, який «узяв п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів» (див. Мт 25,20).
На завершення свого виступу Митрополит сказав: «Хай пам’ять про Великого Українця, Івана Франка, та його діяльність, живе в серцях нашого народу, надихає усіх здорово думаючих людей на відстоювання правди та інтересів України!»
Заступник міського голова Львова з питань розвитку Андрій Москаленко підкреслив, що він мав велику честь навчатися у Львівському університеті імені Івана Франка. «Коли я вступив в університет, то після урочистих заходів нас запросили в залу, завідувач кафедри сказав одну важливу річ, яка мені досі пам’ятається: «Ви вступили в заклад, який має одну дуже відмінну рису: він носить ім’я великої і величної людини. Ви цього не зрозумієте зараз, ви навряд чи це зрозумієте, коли будете випускатися з університету. Але це така підсвідома річ, яка зобов’язуватиме вас бути сильнішими, бути кращими і яка буде вам допомагати, але ви цього навіть не будете знати». Мені приємно бути випускником університету Івана Франка і мати честь, щоб зі мною по всьому моєму житті і по житті інших студентів була така невидима, чи, інколи, видима рука, яка ставить певний стандарт, який сьогодні потрібен. Дякую, що я є частиною великої родини випускників, які мають змогу продовжувати добрі справи» – сказав він.
Під час віча також виступили заступники Львівської обласної ради та Львівської облдержадміністрації Володимир Гірняк і Юрій Підлісний.
У день 100-ої річниці відходу у Вічність Івана Франка слово про Каменяра виголосив Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор філософських наук, професор Володимир Мельник.
«Сьогодні нас зібрала тут, у цьому святому місці – місці пам’яті, молитви й скорботи, – сумна подія, віддалена від нас у часі віковою дистанцією, проте досі не забута, бо відлунює в душах наших поминальним дзвоном і нині. Сто років тому о четвертій годині пополудні перестало битися серце одного з найвидатніших українців – і водночас одного з найяскравіших представників духовно-інтелектуальної Європи – Івана Франка», – розпочав свій виступ професор Володимир Мельник.
Ректор зазначив, що пропри те, що Іван Франко помер у самотності, проте він пригорнув до себе цілий гурт талановитих сучасників – літераторів, публіцистів, науковців, громадських і політичних діячів. «Не мав тоді біля себе рідних дітей, проте виховав цілу генерацію своїх духовних спадкоємців. Не залишив після себе великого маєтку чи мільйонних статків, проте своєю титанічною творчістю завзято споруджував високий собор української культури – органічної й необхідної частини величної будови Європейської цивілізації», – сказав він.
За словами Ректора Університету, «у душі кожного українця вкарбовано ім’я цієї геніальної людини, пам’ять про яку нас знову змушує замислитися про власне минуле, сучасне й майбутнє, про одвічну колізію свободи й необхідності, про складну діалектику скінченності людського існування й нескінченності людських прагнень, про життя, смерть і безсмертя».
Актуалізовуючи життєтворчість Івана Франка, професор Володимир Мельник наголосив на тому, що «наша свобода, соборність і суверенність сьогодні знову загрожені через зухвалі зазіхання московських зайд, які топчуть нашу землю, безжально знищуючи все українське в анексованому Криму та на окупованій території Донбасу. Тож уже нова ґенерація українських лицарів проливає свою кров за рідну землю на її східних рубежах, боронячи її від загарбників. Як і славетні Франкові каменярі, ці новітні герої готові покласти своє життя, «згинути на шляху» заради майбутнього своїх дітей і своєї Держави».
Звертаючись до присутніх, Ректор закликав: «Поміркуймо – кожен наодинці з собою: чи відповідають наші теперішні помисли і вчинки Франковим сподіванням і мріям? Чи за століття, що минуло од часу його відходу у вічність, ми наблизилися до тих високих мет та ідеалів, які він перед собою – і перед нами, нащадками, – ставив?».
Володимир Мельник ствердив, що на ці складні питання немає простих відповідей і додав: «Не поспішаймо з бадьорим «так», пам’ятаючи, що, за влучним визначенням того-таки Симона Петлюри, Франко – не тільки поет національної честі, а й поет національного сорому».
Ректор вважає, що жодні революції – ані Хмельниччина ХVІІ століття, ані національно-визвольні змагання початку ХХ століття, ані Помаранчева революція та Революція Гідності початку століття ХХІ – «не вирішили й не могли в один мент вирішити всі проблеми України й українства».
Твердження, «що колись буде така революція, яка одним замахом доконає побіди визискуваних над визискувачами, утиснених над тиранами», на Франкове переконання, «збудоване на фальшивих премісах». Бо «наші визискувачі й тирани сидять у нас самих. Се наша апатія, наша дурнота і наша трусливість. Ніякий соціальний переворот не увільнить нас від них. А доки вони панують, доти й ніяка переміна на ліпше неможлива. …Доки не доконаємо сього внутрішнього увільнення, доти… всі соціальні реформи безплодні».
На думку Ректора Університету, «варто затямити, що національне зростання розпочинається передусім із революції в собі, у кожному з нас».
Професор Володимир Мельник висловив переконання, що «коштовні ізмарагди «героїчного інтелекту» Івана Франка ніколи не втратять своєї неперебутньої вартості. З його духа печаттю ми будуємо нову Україну – Молоду Україну, про яку мріялося і марилося йому в тривожних снах. Відчуймо у власній душі печать великого духа цього поета й громадянина, мислителя й мученика. Адже сьогодні, як ніколи, – «нам пора для України жить»!
Після виступу Ректора відбулась літературно-мистецька композиція, під час якої прозвучали твори: «Вічний революціонер», «Ой ти дівчино з горіха зерня», «Не пора» у виконанні Заслуженої академічної хорової капели України «Трембіта».
Поезію Івана Франка читали: заслужений артист України Юрій Брилинський, народна артистка України Олександра Бонковська, народні артисти України Богдан Козак і Святослав Максимчук.
Фрагмент поеми «Великі роковини» продекламував студент факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка Сергій Гоменюк.
Завершилося віче спільним виконанням державного Гімну «Ще не вмерла Україна».
