Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання

Пролог до поеми «Мойсей»,

20 липня 1905 року

Велич Івана Франка зростала на українській землі і щедро плекалася національною культурою. Її ростові сприяли вселюдські культури та світові філософії.

Іван Франко мусив здолати шлях і виконати титанічну роботу, яка під силу лише геніям, для витворення тих першопринципних основ, на яких тримається сьогодні велична будова української культури.

Доля пророків важка і трагічна. Іван Франко як явлення національного інтелекту, як Академія наук в одній особі не зробив академічної кар’єри; його не допускають до кафедри Львівського університету. Це була кривда не лише Франкові, це була кривда цілій нації. Але незабаром письменника називатимуть українським Мойсеєм, Пророком, Велетнем думки і праці, Поетом честі, а Львівський університет наречуть його ім’ям...

Іван Вакарчук,
ректор Львівського національного
університету імені Івана Франка

Львівський національний, Каменяревий

• «Постановляємо також, щоб цей заклад під назвою університету і Академії існував від нині і по вічні часи», — закарбовано в акті короля Яна Казимира 20 січня 1661 року, яким Львівська колегія «була піднесена до ступеня Академії і прийняла назву університету». Тож Франковий університет — один із найстаріших у Європі і найстаріший в Україні (Києво-Могилянська колегія отримала статус Академії 1701 року);
• 1940 року університету надано ім’я Івана Франка;
• 11 жовтня 1999 року Указом Президента України університетові надано статус національного.

Сьогодні Львівський національний університет — це:

• 18 факультетів, Педагогічний, Правничий та Природничий коледжі, Інститут післядипломної освіти;
• 7 науково-дослідних інститутів, астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, наукова бібліотека, яка наступного року відзначатиме своє 400-ліття і у фондах якої — понад три мільйони томів більш як 140 мовами народів світу;
• 125 кафедр, більш як 1,5 тисячі науково-педагогічних і педагогічних працівників, у тім числі понад 950 докторів наук, професорів і кандидатів наук, доцентів;
• підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів із 78 спеціальностей на факультетах та із 12 — у коледжах. Загалом в університеті навчаються близько 32 тисячі студентів.

Життя як поступ. Поступ як життя

Михайло Федорович Нечиталюк, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Сучасне франкознавство розвинене непогано, але часто постать українського генія розглядається з дещо викривленої позиції. Акцент у минулому робився на першому періоді творчості, до 90-х рр. ХІХ століття, коли Франко захоплювався соціалістичною ідеєю. Пригадую, що і сам дійшов до розробки його напрацювань не одразу, а радше випадково — він був однією з небагатьох постатей, яких сприймала радянська влада. Інтерес до цієї людини пробудила, зокрема, дружба з онукою генія Зиновією.

Новаторство Івана Франка неоціненне. Як журналіст він, добре знаючи тогочасність, розумів важливість створення друкованого органу для молоді й популяризації знань для формування нового покоління. Це особливо чітко простежується на структурі «Дзвону» та «Молота»: Іван Франко будував видання, вміщуючи максимум матеріалів інформаційного плану. Саме він ініціював створення рубрики «Звістки з Галичини» та «Звістки з України». Зброєю Франка також були статистичні аргументи, що неспростовно демонстрували становище Галичини, критикували попівство та урядництво. Методи компромісної тактики у журналістиці також започаткував Каменяр.

Та, власне «Франковими рисами» можна назвати пошук і самокритику як природну і необхідну для людини зростаючої. «У мене зблідли давні ідеали», — писав він, віддаляючись від соціалістично-радикальних переконань. Погляди Франка прямують від автономії до повної незалежності України та пошуку національного ідеалу. Саме цьому пошуку Іван Франко присвятив життя і вірив, що національний ідеал здійсниться. В цьому його безсмертя. 

Інститут франкознавства

Одним із важливих підрозділів ЛНУ імені Івана Франка є Інститут франкознавства. Свою історію він починає з 1954 року, коли напередодні 100-річного ювілею Каменяра за ініціативи академіка Михайла Возняка і за підтримки тодішнього ректора університету Євгена Лазаренка була заснована лабораторія Франкознавчих досліджень або ж Кабінет франкознавства.

На його базі, ще на громадських засадах, і виник Інститут франкознавства. Тоді тут працювали лише двоє — директор і лаборант.

Очолив новостворений інститут Іван Овксентійович Денисюк, який обіймав цю посаду близько 10 років. Другий директор — Лариса Петрівна Бондар. А сьогодні Інститутом знову керує Іван Овксентійович — доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки України.

Нині в Інституті функціонує унікальна бібліотека першодруків Франка, одна з найкращих у світі, а його працівники видають Франкознавчі збірники, монографії та інші праці, присвячені життю і діяльності Великого Каменяра.

Інститут співпрацює з музеєм Франка у Криворівні, а до конгресу його співробітники підготували чимало доповідей і нещодавно спільно з редакцією випустили восьмий номер журналу «Дзвін», присвячений 150-літтю Каменяра.

Далеке і близьке

Ця світлина зроблена більш як чотири десятиліття тому, коли завершувалося спорудження пам’ятника Іванові Франку перед головним корпусом Львівського університету, а до Львова зі США приїхав Юрій Косач — племінник Лесі Українки, головний редактор літературно-мистецького журналу «За синім океаном», що виходив у Нью-Йорку. Ось так зримо зійшлося далеке і близьке. Тут, на будівельному майданчику біля майбутнього монумента, і зафіксував Юрія Косача фотооб’єктив.

Пам’ятник постав 1964 року. Цьому передувало кілька творчих конкурсів, проведених ще з нагоди 100-річчя Каменяра, які, зрештою, й визначили творчий колектив для спорудження монумента — скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка, архітектор А. Шуляр. Заввишки він 12, 5 метра, фігура вирізьблена з граніту.

Головний корпус університету споруджувався у 1877-1881 роках за проектом архітектора І. Гохбергера. Скульптурні групи «Праця» й «Освіта» біля головного входу, алегорична група «Галичина, Вісла і Дністер» — роботи Т. Ригера. До 1918 року тут розташовувався Галицький сейм (університет тоді містився у нинішньому корпусі біологічного та геологічного факультетів на вул. Грушевського; власне, саме там навчався Іван Франко).

Розташований поруч парк імені Івана Франка — найстаріший у Львові. У XVI столітті тут був сад, який належав бургомістру міста І. Шольц-Вольфовичу, потім — його зятеві — власникові «венеціанського» дому на площі Ринок, 14, купцеві та консулу А. Массарі. У XVII — першій половині XVIII століття парк був власністю єзуїтів, які побудували тут фільварок, корчму, пивоварню та цегельний завод. 1779 року австрійська влада зробила його громадським парком, розширивши площу на 12 гектарів і передавши в аренду підприємцеві Й. Гехту. У парку — білокам’яна альтанка-ротонда доричного ордеру (1817) — рідкісний зразок львівської класицистичної архітектури малих форм.

З Україною в серці...

© Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, Львів, 79000 E-mail: webmaster@franko.lviv.ua