Романюк А.С., Скочиляс Л.С. та ін. Електоральна карта Львівщини у міжрегіональному зрізі. – Львів: ЦПД, 2010. – 168 с.
Електоральна історія України. Підсумки
Отже, електоральна географія періоду незалежності України дозволила нам прослідкувати становлення соціополітичного поділу на територіальній основі, в основу якого покладений за Р.Хербутом «стабільний стан поляризації політичної спільноти, у межах якої певні суспільні групи надають підтримку конкретним політичним напрямам або політичним структурам, які є представниками цих напрямів, тоді як інші суспільні групи підтримують опозиційні напрями політики, або репрезентуючи їхні політичні партії». [1]
Як свідчить політична практика України, найяскравіше регіональні відмінності проявляються під час виборчої кампанії. З одного боку, виборці, а з другого – претенденти своїми діями конституюють політичну географію України. Структура політичного простору приневолювала кандидатів наголошувати на відмінності поміж «ми» та «вони».
Високий ступінь ідентифікації виборців зі своїм кандидатом свідчить про те, що мети (а нею залишається вища державна влада) було досягнуто накиданням та вкорінюванням у свідомість людей образу полярних політичних устремлінь, претензій, настанов. Отже, політична структуризація утворюється як результат спільних дій населення та конкуруючих за владу політичних сил, які надали леґітимності наявним культурним й соціально-економічним відмінностям і на протиставленні їх вибудували власні виборчі кампанії.
Здійснене нами дослідження показує, що найбільш чисельно в українському парламенті 2007 року представлені вихідці з Київської області (~286 нардепів - це більше половини від усього складу Ради), Донецької (47 нардепів), Дніпропетровської області (18 нардепів) та АРК (13 нардепів). І лише по одному представнику лобіюють інтереси Рівненської та Хмельницької областей. Така диспропорція в регіональному представництві не сприятиме налагодженню збалансованої та ефективної моделі регіональної політики.
Одним із свідчень формування соціополітичного поділу є відсутність в унітарній державі єдиної загальнонаціональної політичної сили, яка б перемогла не в одному конкретному субрегіоні, а в усій Україні. Політичні партії, починаючи від своїх програмних положень, традиційно вже орієнтуються на конкретний регіон, мобілізують всі свої зусилля для досягнення масимального результату в ньому. Крім того, політичні партії та кандидати у президенти доволі часто акцентують на маніпулятивних питаннях мови, церкви, зовнішньополітичної орієнтації, які розділяють Україну. Ще одним критерієм розмежування є поділ політичних партій на «помаранчеві» та «непомаранчеві», центральні – регіональні, національні – транснаціональні, тощо.
Отже, за роки незалежності конституювалася політична структуризація і стратифікація України, тобто її «політична географія», і це означає, що історико-культурні, економічні та іншого роду відмінності набрали політичної форми й понижені до ролі засобів політичної боротьби за домінування, акцентуація на яких стає одним із правил політичної гри.
Слід відзначити, що на сьогоднішній день регіональні ідеологічні та політичні розмежування є результатом не тільки впливу об’єктивних історичних, соціокультурних і геополітичних чинників, а також політичної мобілізації населення і застосування елітами та політичними партіями технологій, які штучно відтворювали окремі відмінності, міфи й негативні стереотипи сприйняття регіонів. Адже важливим джерелом влади та використання сили в сучасному світі є здатність створювати міфи, образи й уявлення, формуючи з їх допомогою ворогів і друзів.
Як свідчить проведений нами політичний аналіз в Україні сформувався яскравий соціально-політичний поділ на територіальній (регіональній) основі, що відображається в кардинально різних електоральних преференціях жителів східних та західних областей України, інституалізація політичних партій, які орієнтуються на свій (західний/східний) електорат протягом всіх виборчих кампаній в період незалежності України.
В цьому контексті доволі цікавим є опитування, проведене Центром Разумкова стосовно визначення ключового чинника, який може об’єднати Україну[2]. Питання було сформульовано наступним чином: «Який із зазначених чинників найбільше об`єднує або може згуртувати народ України в єдину спільноту?». Респондентам пропонувалося п’ять варіантів відповідей:
1) знання і розуміння української мови і культури,
2) спільна східнослов’янська культурна та історична спадщина,
3) спільні політичні принципи та ідеї,
4) рівні права і співіснування в межах однієї держави (України),
5) прагнення до істотного підвищення добробуту всіх громадян України.
В межах усієї України найбільшою підтримкою (33,4%) користувалася ідея про істотне підвищення рівня життя всіх громадян, друге місце зайняла ідея про рівні права і співіснування в межах однієї держави (28,2%).
На Заході шляхом об’єднання різнорідної нації є підвищення життєвого рівня всіх громадян (38%), а також знання і розуміння української мови (20,3%). В Центрі третьою за рівнем підтримки є ідея про спільні політичні принципи та ідеї (19,5%). На Сході і Півдні, так само, як і в Україні основними ідеями є істотне підвищення рівня життя всіх громадян та ідея про рівні права і співіснування в межах однієї держави.
Таблиця 25. Результати соціологічного опитування
|
|
Захід |
Центр |
Південь |
Схід |
Україна |
|
Знання і розуміння української культури і мови |
20.3 |
7.5 |
4.3 |
3.3 |
8.1 |
|
Спільна східнослов’янська культурна й історична спадщина |
10.0 |
12.4 |
15.9 |
9.3 |
11.5 |
|
Спільні політичні принципи й ідеї |
7.9 |
19.5 |
6.3 |
8.3 |
11.6 |
|
Рівні права і співіснування в рамках однієї держави (України) |
19.3 |
26.1 |
33.2 |
33.0 |
28.2 |
|
Прагнення до істотного підвищення добробуту всіх громадян України |
38.0 |
25.5 |
34.9 |
38.1 |
33.4 |
|
Важко відповісти |
4.5 |
9.0 |
5.3 |
7.7 |
7.3 |
Не менш важливим для збереження територіальної цілісності України є національна ідентичність, яка повинна в ідеалі переважати над регіональною. В Україні, як свідчить соціологічне опитування Центру Разумкова[3], таки переважає регіональна ідентичність. Загалом по Україні 38,2% громадян ідентифікують себе в першу чергу як мешканці певної місцевості чи міста, де вони живуть, і лише 30,7% респондентів вважають, що по-перше, вони є мешканцями України загалом. Найбільший розрив між ідентифікацією регіональною та загальнонаціональною спостерігається на користь першої саме в Центрі України (43,1% проти 25,2%), дещо менший цей розрив на Заході (39,4% проти 34,8%) і Сході (37% і 32%). Єдиний регіон, де загальнонаціональна ідентифікація переважає над регіональною – це Південь України. (35,8% проти 29,8%). Закономірно, що на Заході європейська ідентифікація є вищою, ніж в інших регіонах.
Таблиця 26. Результати соціологічного опитування
|
|
Захід |
Центр |
Південь |
Схід |
Україна |
|
Мешканець місцевості чи міста, де Ви живете |
39.4 |
43.1 |
29.8 |
37.0 |
38.2 |
|
Мешканець регіону України, де Ви живете |
15.4 |
22.9 |
24.5 |
19.1 |
20.4 |
|
Мешканець України в цілому |
34.8 |
25.2 |
35.8 |
32.0 |
30.7 |
|
Європеєць |
2.4 |
1.8 |
3.3 |
0.2 |
1.6 |
|
Мешканець Землі в цілому |
4.0 |
5.7 |
5.6 |
8.3 |
6.2 |
|
Важко відповісти |
4.0 |
1.4 |
1.0 |
3.3 |
2.9 |
Підсумовуючи, зазначимо, що регіональна розмаїтість, яка історично склалася в Україні, в значній мірі сформувала її електоральну карту. Залежно від електоральних пріоритетів територія України поділяється на два основні кластери: Південний Схід, з одного боку, та Захід і Центр – з іншого. В кількісному плані співвідношення між електоратами наближається до 50/50. За таких умов перемога на виборах однієї з двох протиборчих сторін може означати тільки тактичну перемогу, що не вирішує основних протиріч. Відтак основне завдання переможця – провадження продуманої політики по консолідації країни, акцентуванні на тих питаннях, які здатні «зшити» країну. В умовах політичної напруженості та гетерогенності питання, мови, релігії, інтеграції в ЄС, НАТО чи ЄЕП повинні стати «табу» для політиків найвищого ешелону влади. Перед українською політичною елітою стоїть завдання конструювання єдиної політичної нації, що ґрунтується на спільній національній ідеї. Такою національною ідеєю може стати економічний добробут її громадян, розвиток її економіки.
[1] Романюк А. С. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Західної Європи: Монографія. – Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 391 с.
[2] Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 20 по 27 грудня 2005 року в усіх регіонах України. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=284
[3] Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 20 по 27 грудня 2005 року в усіх регіонах України. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=279