УНІВЕРСИТЕТСЬКА, 1

Він величезний. Такий, що займає цілу вулицю. Це будівля-квартал на чотири поверхи з системою внутрішніх дворів, парадним входом у вигляді арок; це неймовірно заплутаний лабіринт коридорів, вестиб’юлів і сходів; це палац, виконаний у класичному стилі, з парком навпроти фасаду.

Якщо ви й досі не здогадалися, про що мова, то швидше перегорніть сторінку – ця стаття не для вас, а вже тим більше не про вас. Тих же, хто впізнав вищеописаний об’єкт, щиро вітаю з перемогою. Ви виграли! Ви¬грали право дочитати статтю до кінця. Не лише дочитати, а й зрозуміти. Мова ж піде про той будинок, адреса якого скромно звучить: вул. Університетська, №1 – головний корпус Львів¬ського національного університету імени Івана Франка. Тому ці рядки для вас, шановні про¬фесори і доценти, аспіранти, і звичайно ж, в першу чергу для тебе, мій дорогий колего СТУДЕНТЕ! Бо це місце, де ти провів (а може, ще тільки проведеш або вже проводиш) 5 найкращих років життя; це те місце, про яке через багато років люди скажуть: тут вчився ТИ (хоча, якщо не складеш іспитів, таке скажуть уже цієї зими); це те місце, де перетинаються людські долі (а иноді, в час особливого пожвавлення, й тіла); це те місце... Забалакався я з вами, пора за роботу.

ЗА ЛАШТУНКАМИ ХІV КНИЖКОВОГО ФОРУМУ

Як тільки розпочався чотирнадцятий книжковий ярмарок у Львові, у нашому університеті стало на диво мало студентів. Щоправда, побільшало гостей міста: відомих вузькому колу читачів письменників, видавців, літературних критиків і просто учасників форуму.

Багато студентів, серед яких, звісно ж, виявилась і я, жалісно і слізно попрохали викладачів «надати змогу бути присутніми на відкритті фестивалю книги» (а простіше кажучи, відпустити з пари, яку « звичайно ж відпрацюємо і матеріял засвоїмо самостійно …»). Незважаючи на похмурий дощовий день, з самісінького ранку на вулиці Коперніка та прилеглих вуличках було досить – таки багато людей . Ближче до обідньої години, коли книжковий ярмарок уже функціонував на повну силу, у Палаці мистецтв ніде було яблуку впасти . Приємно тішить присутність на форумі видавців і представників влади, а саме Голови львівської ОДА Петра Олійника, мера міста Андрія Садового та, звичайно, першої леді України Катерини Ющенко. (Навіть попри те, що саме через популярних та авторитетних увійти до самого Палацу мистецтв, щоб придбати книжкову новинку, майже нікому в той день не вдалось: усі входи та виходи було зачинено, а на дверях чатувала міліція…).
   Ажіотаж навколо наметів видавців на проспекті Свободи та в Палаці мистецтв мав і позитивний бік. У великих книжкових крамницях на зразок «Букви» чи «Літери» львів'ян поменшало, хоча туристів, як і завжди, не бракувало. Так мені вдалось абсолютно безперешкодно знайти і навіть придбати збірку оповідань відомого світові, але не широкому загалу сербського письменника Мілорада Павича. Прикро, що на форумі про його книги чули, продавці пам'ятають, що їх точно видавали, але самих книжок практично немає (за винятком двох-трьох нових романів). Мені ж моє «задоволення» обійшлося в чималеньку суму, до того ж викласти її довелось не на книжковому фестивалі, а в «скромному» книжковому супермаркеті (у якому, не казатиму, инакше це вже буде рекламою). Якщо ім'я Мілорада Павича хоч комусь із продавців книг було відомо, то про не менш популярних у Сербії та Европі узагалі Горана Петровича, Звонка Карановича, Михайла Пантича, Момо Капора чи Саву Дам`янова у книжкових наметах не чув майже ніхто... Заспокоївшись, я попрямувала до звичайних магазинів з надією знайти «раритети» там. І (о диво!) врешті-решт у крамничці, схованій за риштованням, я помітила те, що шукала: збірник оповідань Горана Петровича «Острів та инші видіння». Мила та інтелігентна на перший погляд жіночка з посмішкою повідомила мені, що ця книга ПетрОвича (саме так, з наголосом на О) – остання. Бачили б ви її очі, коли я, вхопивши жаданий збірник, радісно заявила продавцю, що «купую-купую, зараз же!»... На обличчі жінки відбився щирий подив, брови вигнулись так, наче я купувала не модну і талановито написану книгу, а просила продати мені оригінал Пересопницького євангелія...
   Однак, всі ці мої пригоди бліднуть у порівнянні з тим, що відбувалось потім. Візьму на себе сміливість заявити, що Україні невимовно пощастило приймати на книжковому форумі письменників та поетів дійсно світового рівня. Завдяки неймовірним зусиллям органі­заторів ми отримали чудову нагоду бути присутніми на літературних вечорах, читаннях-тандемах, презентаціях тощо. Переконана, що Львів має пишатись тим, що саме наше місто приймало таких гостей.
   Як завжди, сміливо і одразу від імени багатьох студентів (особливо філологів-славістів) скажу, що зустрічі з письменниками, живими легендами літератури справили практично на кожного фантастичне враження. Відверто кажучи, ніколи б не подумала, що настільки відомі і навіть «зіркові» люди, творчі особистості можуть бути такими простими і невимушеними у спілкуванні. Першою «зіркою» від літератури, познайомитись з якою мені та моїм друзям випала нагода, став один з найпопулярніших письменників Болгарії Алек Попов. Було це так: сиділи ми з одногрупниками та й нудьгували у перерві між парами, підступно обдумуючи план втечі з лекції, аж тут... з шаленим скрипом відчиняються двері, і в авдиторію входить викладач з нашої катедри. Звісно, великої радости нам це не принесло, адже операція «Втеча» опинилась під загрозою. І от нам, трохи засмученим фактом провалу студентам, повідомляють, що зараз «ніхто нікуди не йде, буде зустріч з болгарським письменником». Частина групи, чиєю спеціальністю є сербська мова та література (але аж ніяк не болгарська), полегшено зітхнула і вже взяла низький старт, щоб іти геть. Проте щось нас затримало. Зараз складно визначити, ЩО саме: чи банальна цікавість, чи бажання підтримати друзів у біді вимушеного полону, чи неймовірний шарм Алека Попова, який вже заходив до авдиторії... Одним словом, залишились усі, і жоден про це не пошкодував. Не боюсь повторити, що такого невимушеного спілкування знаменитості та звичайних глядачів наш Університет ще не бачив. Демократичний одяг, прості, однак досить-таки вишукані манери, доступна і зрозуміла мова та, звісно, непідробна щирість Алека зробили свою справу: ми були вражені. Зізнаюсь, що я, людина, що ніколи не чула «живої» болгарської мови, десь на третій хвилині спілкування почала розуміти письменника і навіть взяла участь у невеличкій літературній дискусії. Говорили про все потроху: у розмові зачепили не лише творчість, а й особисті смаки письменника, розпитали його і про вже написане, і про те, що готується до друку... Алек Попов, як справжній джентльмен, зазначив, що українські дівчата дуже гарні, чим привернув до своєї персони ще більше уваги та симпатій жіночої частини групи... Після приємної для обох сторін розмови все такому ж бадьорому та веселому Алеку довелося пройти ще кілька випробувань: спочатку – імпровізовану автограф-сесію, а потім досить-таки довго позувати місцевим папараці (кожен, хто мав фотоапарат чи мобільний телефон з камерою, вирішив не пропустити такої можливости і безсоромно наводив на письменника об'єктив). Ще цілий день після цієї зустрічі я перебувала у піднесеному настрої, телефонувала майже усім знайомим (незважаючи на те, цікавляться вони літературою чи ні) і хвалилась, що буде мені на схилі років чим перед онуками похизуватись...
   Не менш важливою історичною подією у моєму студентському житті стала зустріч із сербськими письменниками. На мій превеликий жаль, я не змогла бути присутньою на усіх літературних заходах. Невимовно прикро, що не вдалось мені відвідати і творчий вечір вже улюбленого мною Алека Попова. Однак, не буду про сумне. Повірте мені, того шквалу емоцій, що я винесла з ОДНІЄЇ зустрічі, вистачить не на одну статтю. Отже, наступний герой нашого роману – сербський прозаїк, літературний критик, професор Белградського університету, редактор видавництв і часописів Михайло Пантич. Як не дивно це звучить, але літературний вечір відбувся о другій годині дня. Цей факт надзвичайно розвеселив письменника, і він щиро здивувався, що на зустріч із ним прийшло стільки людей (він навіть не полінувався порахувати, що глядачів було 72). Отож, зібрались ми «подивитись та послухати» у великій залі театру «Воскресіння». Усе виглядало настільки мило і по-домашньому тепло, наче до того не знайомі між собою глядачі та письменник товаришували багато років. Нам, студентам-філологам (та ще й славістам!) було вдвічі комфортніше, адже і модератор проєкту, і перекладач поряд з Пантичем – наші викладачі. Не без гордости зазначу, що твори письменника також перекладено працівниками нашої катедри славістики. Так, ми відчували себе на цій зустрічі ледь не на голову вищими за инших, бо розуміли Пантича і без перекладача, та й сербські жарти сприймались як рідні... Письменник розповів багато цікавого про те, як і де він створює свої оповідання (зауважу, що Пантич не написав і не збирається писати жодного роману) і про те, що його надихає до праці. На запитання публіки стосовно того, чому він не пише романів, Михайло Пантич відповів: «Що б я не сідав писати, в кінцевому результаті все одно виходить оповідання». Уся розмова з письменником була напрочуд теплою і щирою, відбувалась в атмосфері невимушености і взаємної люб`язности. Звичайно, і тут не обійшлося без підписування книжок письменника та балканського числа часопису «Потяг 76», фотографування тощо. Такого позитиву ще варто пошукати!
   Отож, змучена, зі спорожнілим гаманцем, але невимовно щаслива від того, що придбала бажані книги і вживу поспілкувалась з найвідомішими письменниками Балкан, я констатувала завершення книжкового фестивалю. У дні проведення форуму не залишилось майже жодного байдужого львів'янина, адже практично у кожного в пакеті чи у руках була щонайменше одна книжка. Це тішить мене не просто як українку, а насамперед як філолога, бо якщо люди купують і читають книжки, цікавляться літературним життям держави і світу, то не все так погано, як нам люблять повторювати.
   Тож ходімо вперед, озброївшись СЛОВОМ і гордо несучи в руках КНИГУ!

Маруся В'ЇДЛИВА

ВГОРУ         

ФОТОФАКТ

14 вересня у рамках Форуму видавців у Дзеркальній залі відбулася презентація книжок Видавничого центру Львівського національного університету імени Івана Франка. З-поміж инших було презентовано такі книги:

Богдан СИВАНИЧ

ВГОРУ         

© 2007 Розробка та підтримка сайту ГУЛЬОВАТА Юлія  juli_g@bk.ru