"Ярослов" №12 -> Події
            Вишня "Піднімаючись „ДРАБИНОЮ”
            Олена СИНЧАК "Українське студентське “обличчя” Польщі"
            “Іван Франко та Митрополит Андрей: Мойсеї українського народу”
            Іван Бондар "Задля життя немовлят"

ПІДНІМАЮЧИСЬ „ДРАБИНОЮ”

      11-14 травня у Львові відбувся третій фестиваль аматорського театрального мистецтва „Драбина”, у якому взяли участь 13 театрів, 6 з яких – львівські.

      По щаблях вгору щороку піднімаються не лише учасники фестивалю, а й сам захід. Цьогоріч, окрім театрального конкурсу, проходив дитячий фестиваль „Драбинка”, а також фотопроєкт „Фотоп’єса”. Змінилось і місце показу вистав. Цього року все відбувалось у театрі „Воскресіння” та в Театрі Юного Глядача. Червоно-білі афіші ще задовго до початку фестивалю сповіщали, що ж цікаве відбуватиметься. Щодня „Драбина” збирала чимало людей, зокрема досить важким і для учасників і для глядачів виявився другий день фестивалю, який проходив у тісному приміщенні театру „Воскресіння”.
      Своє бачення світу, життя, людини мали можливість продемонструвати 13 театрів, які інтерпретували твори світової драматургії. Наприклад, два львівські театри поставили „Маленького принца” А. де Сент-Екзюпері. Одеський театр „Людський голос” привіз виставу „Маятник Фуко” за однойменним твором У. Еко. Як зазвичай, першим на правах організатора виступав театр „Або...або”. Цього разу колектив показав виставу „Сни на продаж”. Того ж таки дня свої перформенси виконали львівський театр „38 розмір” та театр з Одеси – „Людський голос”.
      Другого фестивального дня всі вистави проходили в приміщенні театру „Воскресіння”. На початок виступили гості з Росії — театр „Ученый медведь” — такий собі театр ляльок, розрахований на дитячу авдиторію. Після них на сцені з’явилось „Товариство Без Відповідальности”. Вже сама назва несла в собі певне попередження, виклик. Сценарій вистави під назвою „Alter ego” написали учасники театру. І хоча п’єсу не вдалось поставити добре, тішить те, що молоді люди роблять принаймні спроби. Того ж дня блискуче виступили актори із львівського театру „Family”, цікавою була і вистава театру „Etc”(м. Львів) під назвою „Сліди піску”. Завершили другий фестивальний день гості з Кіровограда — театр „Маленький глобус”. Третій день подарував нові вистави, нові враження, нові емоції. Гарно виступив театр „АПАРТ” (театральна студія юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка) з виставою „Вдови” та театр з міста Рівного з виставою „Визволення мухи”. Однак найбільше сподобався глядачам виступ харківського театру „Публіцист”. Чудова гра, хороша музика, цікаві тексти — про них не скажеш: „аматори”. Автор сценарію вистави, молодий харківський драматург та рок-музкант Андрій Ульяненко зізнався, що всі ці історії написані як вступ до пісень групи, учасником якої він є. Оскільки творів назбиралось дуже багато, одного дня їх вирішили поставити на сцені театру „Публіцист”.
      В останній день фестивалю на розсуд глядачів був представлений ще один „Маленький принц” „Театру підозрілого глядача” (м. Львів). Актори продемонстрували, наскільки різним може бути розуміння одного і того ж твору. Також виступили щорічні учасники „Драбини” — театр „МЕТР” (м. Рівне) та театр „Бам-бук”, який приїхав аж із Донечинни, з міста Краматорська.
      Фестиваль закінчився нагородженням переможців. За найкращу театральну композицію відзначили театр „Публіцист” (м. Харків), приз за кращу режисерську роботу отримала Ванда Мазур (“Людський голос”, м. Одеса), у номінації „краща акторська робота” переміг Євгеній Анеченков (“БАМ-БУК”, м. Краматорськ). Спеціяльними відзнаками були нагороджені — театр “Etc”, “38 розмір” та театр „Ученый медведь” (м. Івантєєвка, РФ).
      „Драбина” — вдала назва для цього фестивалю. Адже всіх учасників можна помістити на різні щаблі відповідно до їхньої підготовки, і лише від них самих залежало, на яку висоту їм вдалось піднятись. Для когось фестиваль став досягненням, для инших — розчаруванням, для декотрих — просто приємних відпочинком. Однак для всіх „Драбина” була певним кроком вперед, рухом удосконалення та розвитку, бажанням бути почутим.
      Час має здатність минати дуже швидко, особливо, коли він залишає по собі приємні спогади. Потяги відійшли, учасники роз’їхались, однак залишились адреси, телефони і бажання зустрічі наступного року.

ВИШНЯ

ВГОРУ        


УКРАЇНСЬКЕ СТУДЕНТСЬКЕ “ОБЛИЧЧЯ” ПОЛЬЩІ

      Вивчення польської мови (звичайно, за бажанням) в українських вищих навчальних закладах сьогодні нікого не дивує. Чого не скажеш про українську мову в Польщі: для багатьох українців несподіванкою залишається той факт, що їхню рідну мову хтось наполегливо студіює за кордоном. Щоб з’ясувати, як же нашої мови навчають у Польщі і які перспективи “світять” польським україністам, філологині ЛНУ ім. І.Франка відвідали Інститут українсько-російської філології Університету ім. Адама Міцкевича в Познані та катедру україністики Ягелонського університету в Кракові. Аби трохи розбавити Ваші сесійні спогади, радо поділимося своїми кольоровими враженнями. Отже,

Дубль перший

Познань: Українська мова 12-15 годин на добу… non stop

Замок у Курніку      З ініціятиви студентів третього курсу Інституту українсько-російської філології Університету ім. Адама Міцкевича в Познані останнього тижня березня стартувала навчально-інтелектуальна програма обміну досвідом між студентами спеціялізації “українська мова як іноземна” Львівського національного університету ім. І. Франка і Познанського університету ім. А. Міцкевича (УАМ). Навіть неофіційний “формат” програми (неофіційний, бо між університетами ще досі не укладено угоди про співпрацю) не став на заваді успішному втіленню в життя мрій студентів.
      У рамках цієї програми львівські студентки другого (Оксана Андрусишин) та четвертого курсів (Ольга Сослюк, Олена Синчак, Інна Трофим’юк, Віра Шніцар) провели в Познанському університеті декілька занять з української мови. Та головне завдання полягало в тому, щоб створити для польських спудеїв живий україномовний простір. Очевидно, що для досягнення цієї мети одних лише занять було замало, і основне навчання відбувалось поза стінами університету. А поза університетом учитись було де! Неформальні уроки
      По-перше, українська мова вдома. Оскільки львівські студентки мешкали в польських сім’ях, то уроки української розпочинались уже зранку після протирання очей. І тривали впродовж усіх сніданків, обідів та вечер.
      По-друге, українська мова в транспорті і по дорозі в університет. Студентка чи студент, у сім’ї якої/якого проживала пані “викладачка”, перебували в полоні української мови скрізь: чи то в транспорті, чи то в супермаркеті. Тому не дивують курйозні випадки, коли польські студенти в трамваях, проходячи до виходу, казали иншим людям: Вибачте! або Перепрошую!, а українські скрізь уживали: Przepraszam!
      По-третє, екскурсії містом (Аґнєшка Камінська, Івона Менжинська), на завод “Фольксваґенів” (Ричард Купідура) та по замку в Курніку (Лукаш Малецький) польські студенти проводили українською мовою. Причому одного разу доводилось готувати розповідь заздалегідь, а иншого – уже перекладати з польської спонтанно. Козенята на познанській ратуші
      По-четверте, різні “неформальні” уроки про сучасну українську рок-музику чи про сучасне українське кіно (відповідно з прослуховуванням та розучуванням пісень і переглядом фільмів). Так що хтось із польських студентів постійно наспівував пісні “Шабелина”, “Вона” або “Було не любити”.
      По-п’яте, вечорами українська мова лунала ще й у пабах. Гостей зі Львова вже в перший вечір привітали на вечірці в їхню честь познанські рок-гурти (“Brothers”, “The Blin’s”) та самобутні виконавці (Емілія), які співали українською і російською. Екскурсія Старим ринком у Познані
      Таким чином, познанські студенти спілкувались українською 12-15 годин на добу non stop. І якщо в них першим на думку спадало українське слово, то львівські студентки, навпаки, закинуті в польськомовний простір, уже починали думати по-польськи. Коли ж вони розмовляли між собою, то часто витворювали неологізми на зразок spotka-ння. Часом до цієї українсько-польської суміші долучалась ще й англійська мова: “How почуваєш siк?”. Тобто спудеї не просто бездумно вживали мову, а жартівливо експериментували та бавились словами. Тому, мабуть, польські студенти так швидко схоплювали і запам’ятовували нові слова, які чули з уст українок: хтось увесь час повторював слово обожнювати, хтось запам’ятовував, що собака в українській мові чоловічого роду :) У познанській броварні
      Серед студентів Інституту українсько-російської філології УАМ помітно значне зацікавлення всім українським. Вони чудово знають і співають як українські народні, так і сучасні пісні; цікавляться українським суспільно-політичним життям та вболівають за долю України. Дехто з них відверто каже: “Я фанатка/фанат усього українського”; “Я хочу відродити українські традиції та українську мову серед тих українців, які живуть в Польщі, щоб вони не забували свого коріння…”. Єдине, чого їм справді бракує – то це безпосереднього спілкування з носіями мови.
      Безмежно приємно було блукати чистесенько-чистими (ще б пак, адже смітники тут на кожному кроці – просто заздрісно ставало!) вулицями Познані і слухати розповіді про це місто українською мовою. А хіба можуть філологам не сподобатись такі поетичні назви познанських кав’ярень, як “Ptasie radio” (у ньому завжди так гамірно, наче від щебетання птахів; хоча знавці стверджують, що назва пов’язана з польською народною казкою:), “Stajenka Pegasa” (цей заклад і справді дуже схожий на стайню), “W starym kinie”. До речі, у Познані можна натрапити ще й на “антикварний” музей соцреалізму “Ostatni socrealistyczny lokal”, у якому Вас обов’язково почастують справжнім смальцем зі шкварками та квашеними огірками.

Дубль другий

Краків: Студентська конференція “Україна на зламі віків”

Прогулянки по Кракову      У Познані нам також розповіли про студентську конференцію в Кракові (26-27 квітня). І ми, звичайно ж, тут побували. Два дні по самі вінця заповнені доповідями на актуальні для сучасного українського суспільства теми: “Україна як майбутній член ЄС”, “Партійний планктон” у парламентських виборах в Україні 2006 року”; “Лексика та купівля? Українська реклама”,Так виглядає Оперний театр у Кракові “Комунікативно-прагматичні параметри української рок-поезії”; “Культурне пограниччя тожсамости у творчості Юрія Андруховича”; “Стан українсько-польських відносин на шляху до Европейської інтеграції”… Серед краківських студентів особливо помітне зацікавлення українським суспільно-політичним життям, станом українсько-польських взаємин та сучасною українською літературою (у Кракові, зокрема, обожнюють Ю. Андруховича та Л. Дереша). Студенти мали нагоду дискутувати щодо багатьох инших цікавих питань. Диспути проходили надзвичайно жваво, у невимушеній дружній атмосфері. Відстоюємо свої позиції на конференції
      Поза конференцією дуже мало часу залишалось на відвідини Вавеля та для книжкового полювання (усе це треба було робити дуже обережно, остерігаючись шалених велосипедистів і не менш небезпечних голубів:). Доводилось жалкувати, чому конференція триває так недовго. До того ж нам розповіли, що відразу після нашого від’їзду в Кракові стартує щорічне свято студентського управління “Juwenalia”, коли “студикам” на тиждень віддають “ключі” від міста. Хоч і шкода пропускати таке свято, проте до Львова кликали обов’язки: слід було належно приготуватись до приїзду студентів із Познані.

Дубль третій

Львів: “Занурення” в живу україномовну стихію

Вечірній Краків
      У травні познанські студенти разом із театральною групою приїхали до Львова, аби “зануритись” у живу україномовну стихію і побачити Україну зблизька. Гості встигли відвідати декілька музеїв (зокрема, “Музей-аптеку”, “Італійський дворик” та недавно відкритий при Львівській пивоварні “Музей пива”), побувати в Жовкві та Крехові. Крім того, викладачі філологічного факультету провели для польських студентів заняття і лекції з української мови та літератури, а наші студентки підготували екскурсії містом. Мальовничий дептак (вулиця, якою не їздять авто)
      Яскравою сторінкою цієї зустрічі стали українські вистави театру: “Свобода слова” (за п’єсою О. Ірванця) та “Сорочинський ярмарок”, поставлені в студентському клубі, захопили всіх глядачів майстерною грою акторів й оригінальною режисерською постановкою. У центрі Кракова також їздять колісниці з кіньми
      Зустріч у Львові ще більше зміцнила дружбу львівських і познанських студентів. Тому, очевидно, обидві сторони робитимуть усе можливе, аби така товариська співпраця продовжилась і в наступному навчальному році. Ми ж щиросердечно хочемо подякувати студентам і викладачам університету ім. А. Міцкевича, директорові Інституту українсько-російської філології УАМ Антонію Маркунас та деканові філологічного факультету ЛНУ ім І.Франка Ярославові Гарасиму, завдяки яким ця програма обміну стала можлива.

Олена СИНЧАК

ВГОРУ        


“ІВАН ФРАНКО ТА МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ: МОЙСЕЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ”

      “Цей проєкт є дуже на часі, бо про слугу Божого Митрополита Андрея Шептицького як духовного провідника усі знають, а пам’ять про Івана Франка була довгими десятиліттями спотворена й він подавався як поборник християнських цінностей. Настав найвищий час вияснити правду про те, що цей великий поет та мислитель був духом дуже близьким до Бога, до Церкви й особисто до Митрополита Андрея”, – сказано в листі Блаженнішого Любомира, Верховного Архієпископа Києво-Галицького, до Трускавецького міського голови п. Лева Грицака. Цей лист Глава УГКЦ написав з нагоди проведення Міжнародної наукової конференції “Іван Франко та Митрополит Андрей: Мойсеї українського народу”, яка проходила 24-26 травня у м. Трускавці. Конференція присвячена 150-річниці з дня народження Івана Франка.
      У коментарі для Прес-секретаріяту Глави УГКЦ п. Іван Скибак, перший заступник голови оргкомітету конференції, розповів, що це поважне наукове зібрання слід розглядати не як спробу, а радше, як конкретну справу з релігійної реабілітації Івана Франка. “Ми об‘єднали науковців Церкви та держави, зокрема Київського, Львівського, Дрогобицького університетів, Інституту українознавства ім. Крип‘якевича, Українського католицького університету. Думки, певні тези, які були висловлені та ще будуть підтверджені, є доказом того, що радянські штампи про Митрополита Андрея та Івана Франка не відповідають дійсності. Тому це не є спроба, а конкретна справа врегулювання цих недолугостей”, – зазначив п. Іван. При цьому він повідомив, що з Київського державного центрального архіву кіно- та фонодокументів п. Ніна Топішко привезла просто унікальні кадри, на яких зображено Митрополита Андрея та Івана Франка. Їх було продемонстровано другого дня роботи конференції.
      Учасниками конференції є духовенство, представники влади, науковці, літературознавці, громадські діячі, серед яких Преосвященний Владика Ярослав (Приріз), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький, (Владика Юліян (Вороновський), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, був одним із ініціяторів проведення конференції, але через стан здоров’я не зміг взяти участи в її роботі), п. Лев Грицак, мер Трускавця, п. Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ, о. Юрій Аввакумов, душпастир з Мюнхена та инші.

ПРЕС-СЕКРЕТАРІЯТ ГЛАВИ УГКЦ

ВГОРУ        


ЗАДЛЯ ЖИТТЯ НЕМОВЛЯТ

      Наприкінці квітня з території Луганщини стартував Всеукраїнський благодійний маратон „Пробіг заради дітей”. Його провели студенти-львів’яни з метою збору коштів для пологових будинків Львова. „Таким чином ми хочемо привернути увагу громади до проблеми медичної допомоги найбільш беззахисним членам нашого суспільства – новонародженим немовлятам”, - заявив ініціятор, організатор і безпосередній учасник проєкту „Пробіг заради дітей”, студент Львівського національного університету імени Івана Франка Андрій Максимович. Під час прес-конференції, яку дали учасники проєкту в Луганській облдержадміністрації, він розповів, що ідея провести власний благодійний маратон виникла у нього під час навчання у США. Там він познайомився з людиною, яка вже проводила власний маратон з метою збору коштів на недержавні соціяльні проєкти (для місцевої фундації боротьби із захворюванням на рак та для місцевої благодійної польової кухні). Андрій Максимович вирішив провести свій власний маратон на Україні. Пробігши від російського до польського кордонів через всю країну він планував зібрати не менше як 500 тис. грн. благодійних внесків від бізнес-компаній, громадян та благодійних структур на медичне обладнання і ліки для новонароджених. „Ми вирішили провести маратон не тому, що їх проводять часто на Заході, а тому, що такі акції є дійсно результативними і приносять конкретну користь конкретним людям”, – зазначив Андрій Максимович. Він також підкреслив, що маратон має ще одну дуже важливу мету: підвищити знання громади щодо соціяльної та корпоративної відповідальности. „Ми можемо звинувачувати владу за те, що в нас в країні погано жити, проте ми самі можемо об’єднатися, взяти і вирішити наші проблеми, тобто ту їх частину, яку нам по силах вирішити”, – пояснив маратонець. За його словами, ще одна мета – зробити свій внесок до об’єднання України, людей, що живуть на її сході та на заході, заради допомоги маленьким дітям. Андрій Максимович повідомив, що в учасників проекту „Пробіг заради дітей” є наміри зібрані гроші потім поділити порівну між Львовом та якимось з міст на сході України: Луганськом, Донецьком чи Харковом. „Ми зробимо це, якщо зможемо зібрати суму більшу, ніж планували для львівських пологових будинків”, - пояснив він. Уже із жовтня 2005 р. у Львові працює група з 28 волонтерів, які збирають благодійні внески для немовлят. Маратон є продовженням цієї благодійної акції. Учасники „Пробігу заради дітей” відзначили велику активну організаційну допомогу з боки органів влади на всіх рівнях, особливо – підрозділів Міністерства сім’ї, молоді та спорту України, за підтримки якого організовано маратон. Всеукраїнську благодійну акцію також підтримали Бюро з питань культури Держдепартаменту США та Посол доброї волі Дитячого фонду ЮНІСЕФ в Україні співачка Руслана Лижичко.

Іван БОНДАР

ВГОРУ        

© 2006 Розробка та підтримка сайту ГУЛЬОВАТА Юлія  juli_g@bk.ru