“Крізь прочинені двері, котрі насправді є...”
„бачу траву що померла і не стала по смерті
птицею”
бачу світло душі що пройшло і каміння і вітер
і все ж засвітилося...
По вологих слідах ступаючи, іду стежками Личакова. Задумливо і трепетно. І десь з-поміж шарудіння весняної зелені ледь чутно пробиваються слова:
бо для найтоншого світла як не шукай
не віднайдеш ім’я
Слухаю, гадаю, здогадуюсь... Ім’я. Для найтоншого світла… Справді. Немає. Для найтоншого ж слова?... Для мене є. Ім’я це – Григорій Чубай.
Беззаперечний лідер львівського літературного андеґравнду 70-х років, неординарна, незрівнянно харизматична, дисидентсько-богемна особистість, талановитий Поет, глибокий мислитель зі своїм оригінальним поглядом на світ і просто феноменальною здатністю пірнати в саму суть кожної Речі.
„З’ява у Львові молодого вродливого поета із зухвалою посмішкою та ще зухвалішою поведінкою ранньої весни 1969-го стала помітною подією в мистецькому житті міста.”1 Юного Григорія Чубая, переможця Республіканської олімпіяди з української літератури запросили до Київського університету для складання вступних іспитів на пільгових умовах. Та до них його так і не допустили, оскільки посмів виступити перед пам’ятником Шевченкові з деякими своїми думками стосовно перевезення праху Кобзаря до Канева. Після тимчасової роботи на радіо в Червоноармійську, Чубай подався до Львова, де за короткий час отримав серед молоди шалений успіх.
Завдяки живій, позбавленій всякої манірности вдачі й невсипущому духові внутрішньої свободи та інтелектуальної незалежности, Грицько за короткий час стає просто культовою особистістю. Навколо нього починають гуртуватися майже всі знамениті митці того часу (письменники Олег Лишега та Микола Рябчук, художники Юрко Кох та Влодко Кауфман, музикант Віктор Морозов та ин.) Чубаєве помешкання стає своєрідним центром згуртування „молодих і творчих”. Під час зустрічей велися нескінченні розмови про літературу, музику, кіно, політику, філософію і не тільки. Лідером цих дискусій зазвичай був Грицько. „З Чубаєм можна було дискутувати про все, про що варто і не варто було дискутувати. Що в житті найсолодше? Що краще: вино чи горілка (питання „що гірше” не обговорювалося)? Про виноград на подвір’ї і зелену траву, про Лишегу та Ікасу, про Акутагаву й Кавабату. Про філармонію і філантропію. Про „есесер”, „есес” і просто „есе”...2
Він був любителем різних витівок і мав неперевершений імпровізаційний хист, що давало змогу будь-яку ситуацію перетворювати на черговий моноспектакль. Наприклад, нічне березневе купання в озері, обставленому свічками, з вигукуванням різних гасел чи майстерне імітування голосів „Льоні Брежнєва” та Святослава Максимчука під час обідньої трапези. Грицько мав фантастичну акторську дикцію. Під час декламування власної поезії він випромінював буквально гіпнотичну енергію, що просто зачаровувала слухачів.
Молодий Григорій Чубай був одним із тих, хто вміло не підпускав до себе будь-яку провінційність, заяложеність, банальність, second-hand-ність у поезії, музиці, – у мистецтві в цілому. Він постійно „спря-мовував” себе й тих, хто був поряд, до всього справжнього, модерного, аванґардового. Це були твори митців европейського рівня: Лорки, Еліота, Кафки й Камю, Нємена, Далі, Міро та ин. Грицько власноруч зібрав фантастичну бібліотеку, мав сотні цінних платівок з класичною та естрадною музикою, не пропускав жодного цікавого концерту, вистави, виставки, кінофільму. Одним словом, постійно перебував на гребені хвиль.
Також він зініціював створення літературного альманаху „Скриня”, в якому було вміщено твори Олега Лишеги, Миколи Рябчука, Юрія Винничука, самого Чубая та ин. Це було одним з небагатьох способів відкрити справді геніяльну творчість для більшої кількости людей.
Ґрунтовні видання творів Григорія Чубая відбулися аж після його смерти: „Говорити, мовчати і говорити знову” (1990) та „Плач Єремії”3 (1999).
Грицькова творчість – надзвичайно різнопланова. Це – і сатирично-ґротескна історіо-софська поема „Вертеп” (1968):
А світові – голо!
А світові – босо!
Тиради.
Укази.
Промови.
Доноси.
І повні метафізичних пошуків та екзистенційних дослідів, геніяльні поеми „Відшукування причетного” (1969) та „Говорити, мовчати і говорити знову” (1975):
БАЧИТЕ
то прочинилися двері котрі насправді є
то прийшов хтось із нас і каже що він
бачив сьогодні речі за видимістю речей
і що зараз він бачить тіло
за видимістю нашого
тіла і що ми дуже дотепно
граємося в живих4
І пронизані органічною пластикою образів фантастичні вірші.
Переважно лірика Григорія Чубая – досить складна, насичена – така, що спонукає торкнутися меж сюрреальности і замислитись:
дерев’яна зозуля в старому годиннику
відкує усамітнення час
розчахнеться яблуня
од важкої роси
Ти од криниці вертатимеш
із порожніми відрами5
чи
так спроквола надходить
найтемніша на світі ніч
і заступає одним-єдине моє вікно
і заступає зеленими очима
заступає червону потоптану траву
що здавалась мені птахом підстреленим
а птах той ніяк злетіти не міг6
Иноді ж, поету вдається сягнути вершин геніяльности, використовуючи зерна зовсім простих – і яких чистих! – слів:
Щастя – це вигадати Тебе,
неземну і далеку,
і, повіривши, що є Ти така насправді,
піти за Тобою шукати.
Довго-довго блукати світами
і
раптом
Тебе знайти!7
Але й цю феноменальну, здавалося б просто створену, щоб пити життя і вливати в світ яко-мога більше добра і світла, Людину не оминула гірка доля немилосердної реаль-ности. Важкий внутрішній злам укупі з фізичною хворобою призвели до передчасної смерти. „Біла постать майнула перед моїми очима, забравши його назавше... Був дуже теплий весняний день – 16 травня.”8
І тепер осяяний голос навіки 33-літнього Грицька Чубая лунає до нас зі світлого
„коридору із дверима завбільшки з око”,
„бо ж насправді немає осені –
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді...”
Наталка ПОГУЛЯНКА
1 Зі спогадів Галини Чубай.
2 Зі спогадів Юрка Коха.
3 „Плач Єремії” – одна з книг Святого Письма, яка складається з п’яти жалобних пісень пророка Єремії про зруйнування Єрусалиму 587 р. до Хр.
4 Уривок із поеми „Відшукування причетного”.
5 Із поезії „Світло і сповідь”, присвяченої Галині Чубай.
6 З книжки „Постать голосу”.
7 Із юнацьких віршів.
8 Зі спогадів Галини Чубай.
Перше, що спадає на думку при згадці про Олександра Кривенка – “так він закінчив філологічний факультет”. Справді, талановитий журналіст, знаменитий менеджер, засновник “Громадського радіо”, часопису “ПіК”, газети “Post-Поступ”. Як каже Вахтанг Кіпіяні: Львів, Кривенко, “Post-Поступ” – три найважливіші слова, без яких не можна уявити історію української журналістики XX ст. Свого часу (1987) закінчив філологічний факультет Львівського національного університету імени Івана Франка, а згодом працював лаборантом на катедрі української літератури ім. акад. М. Возняка. На початку квітня 2003 року за нез’ясованих обставин на тридцять дев’ятому кілометрі траси Київ — Чернігів — Нові Яриловичі автомобіль Фольксваґен Гольф на великій швидкості з’їхав з дороги й ударився об дерево, внаслідок чого і водій, і пасажир загинули. За кермом автомобіля був координатор проєктів ОБСЄ в Україні.
- З лютого 1998 р. до червня 1999 р. працював головним редактором “Телевізійної служби новин” на телеканалі “1+1”.
ВГОРУ