СЛЕНГ ЛЬВІВСЬКИХ ШКОЛЯРІВ
Учнівське мовлення за дверима класу, після уроків...
Що це: просторіччя, сленг чи шифр, зрозуміти який здатен не кожен?
А можливо, це спосіб самовираження чи спроба захистити себе, свої думки, погляди від впливу старшого покоління?
Період життя дитини у віці 14-16 років називають по-різному: «перехідним», «переломним», «важким», «кризовим». Саме в цей час відбувається докорінна перебудова особистости як у фізичному, так і в психологічному плані, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальний напрям у формуванні моральних і соціяльних засад.
Через конфлікти із самим собою, із людьми, які його оточують, школяр шукає своє „я”, намагаючись самоутвердитись як особистість. Дуже часто в цьому віці підліток не може знайти спільної мови з батьками та вчителями, хоча починає цінувати свої стосунки з ровесниками. Спілкування з тими, хто володіє однаковим життєвим досвідом, дає можливість йому подивитися на себе по-новому.
Постійна взаємодія учня з товаришами породжує в ньому прагнення зайняти гідне місце в групі однолітків, виступає провідним мотивом поведінки та діяльности. Потреба в самоутвердженні настільки велика, що заради самовизначення школяр готовий на неординарні вчинки: починає палити, вживати жаргонні та нецензурні слова, у нього виникає бажання оволодіти системою словесних і невербальних знаків, які створюють мову підлітків. Важливим фактором у формуванні учнівського мовлення є сім’я. Багато учнів приносять з дому лихослів’я, а діти, які не знайомі з подібними висловами, теж починають вживати їх, закріплюючи у своїй свідомості та мові.
Матеріял, який ми зібрали (анкетування, записи індивідуального мовлення учнів за методикою «24 години»), дозволяє стверджувати, що львівський шкільний сленг формують 20 тематичних груп, а саме: назви людей за статтю, назви людей за візуальними ознаками, назви людей за віком, назви людей за родинними та дружніми стосунками, назви людей за інтелектуальними та моральними здібностями, назви людей за професією чи родом занять, назви частин тіла, назви продуктів харчування, назви одиниць побутової та оргтехніки, назви одягу, взуття, аксесуарів, назви грошових одиниць, назви навчальних предметів, назви засобів навчання, назви оцінок, назви, пов’язані з фізичною дією організму, назви, пов’язані з фізіологічними функціями організму, назви предметів для дозвілля, назви дій на позначення інтелектуальних процесів, назви дій на позначення емоційно-чуттєвих процесів, назви оцінок предметів, ситуацій, станів.
Виокремлюємо і фразеологізми, які становлять невід’ємну частину учнівського соціолекту, роблять мовлення школяра виразнішим, колоритнішим: їхати на бичку – «їхати на село»; люди в чорному – «батьківський комітет»; підрозділ фашистів – «учительська».
Зібраний матеріал ми порівняли з «Коротким словником жаргонної лексики» Лесі Ставицької. Результат виявився неочікуваним: із 303 жаргонізмів львівського соціолекту лише 67 прикладів зафіксовано в згаданому словнику, з них 18 одиниць мають инше значення в мовленні львівських школярів. Наприклад: болванка (літературний відповідник – диск) у «Короткому словнику жаргонної лексики» має инше значення: „масивний золотий перстень”; жаргонізм нора (літературний відповідник „дім”) зафіксовано у словнику у фразеологізмі „шниряти по норах” із значенням „часто міняти місце роботи” та ин.
Сленг школяра з-поміж инших соціяльних форм мови є чи не найскладнішою структурою, оскільки він синтезує всі инші сфери з неодмінною печаттю групової, індивідуальної мовотворчости та вікового мовного смаку. Йому, як ніякому иншому соціолектові, притаманна певна розмитість кордонів. Вичленувати львівський сленг як замкнену підсистему, як об’єкт спостереження можна лише умовно. Певна частина молодіжного лексикону залишається надбанням тільки „свого” соціуму. Відзначаємо проникнення молодіжного сленгу в ширші соціяльномовні сфери. Так у процесі дослідження ми виявили, що і вчителі вживають сленгові слова, як-от: блін, завалити, зірватись та ін. Це не може не турбувати, адже вчителі мають бути зразковими у своєму мовленні: володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання.
Пропонуємо приклади з «Короткого словника львівського шкільного сленгу»:
– назви людини за родинними та дружніми стосунками: батя, папік, пахан, старий «батько»; братан «брат»; кент, «друг»; маман, машка, стара «мати»; предки, радаки «батьки»; совок «дід»; сеструха «сестра»;
– назви людини за професією чи родом занять: алгебраїца «вчитель алгебри та геометрії»; англьопа «вчитель англійської мови»; дьорік «директор»; зарубаха «вчитель зарубіжної літератури»; істеричка «вчитель історії»; кера «класний керівник»; музичка «вчитель музики»; хіміца «вчитель хімії».
Думаю, що студенти філологічного факультету, які йдуть на практику в школи Львова та Львівщини, повинні особливо дбати про свою культуру мовлення і кожний раз підкреслювати її роль для учнівської молоди.
Мар’яна Чернацька, слухачка семінару «Мова та суспільство»
ВГОРУ
