«Hostel»: у нас і в них
Якість освіти безпосередньо залежить від рівня умов, у яких її здобувають. Очевидно, европейські чиновники цю життєво важливу аксіому усвідомлюють краще за своїх українських колег, позаяк те, що, скажімо,
у Франції чи Британії називають словом «hostel» (дослівно — «студентський гуртожиток»), на пострадянському просторі нарекли б «чотиризірковим готелем»
У нас
Для студента, що народився далеко від міста, у яке приїхав навчатися, питання поселення таке ж важливе, як і проблема вступу до навчального закладу. Власне, вони тісно пов’язані. Багатьом студентам, батьки яких є не вельми заможними людьми, годі й думати про приватне помешкання. Плата за наймане житло, а також за комунальні послуги — це пристойні видатки для сімейного б’юджету. Хоча за студентське помешкання так само слід заплатити, щоправда, зовсім небагато — близько двадцяти неоподаткованих мінімумів на рік. Тож не треба дивуватися, коли кімната буде без меблів, «кухонного куточку» та вбиральні. У кімнаті щонайменше двоє мешканців. Та якщо місць не вистачає, тоді де троє — буде й четверо.
Існування поняття «студентський гуртожиток» — яскравий приклад колишнього, власне, комунного суспільства. Аби радянський студент не жив, як Степан Радченко з роману Валер’яна Підмогильного «Місто», у кінці 60-х років постали ці новобудови. Класичний університетський гуртожиток — невибаглива, буквою «г» чи «п» десятиповерхова будівля з тисячами дрібних кімнат. Разом з накопиченими за десятиліття негараздами на початку 90-х за їхнє утримання взялася самостійна українська держава. Дотепер жоден університетський б’юджет неспроможний відреставрувати академічні житла повністю. За пів кроку до Европи український студент приречений жити у відверто антисанітарних умовах.
Студенти найбільших на заході країни та одних з найрентабельніших у цілій Україні Національного університету «Львівська Політехніка», Львівського національного університету імени Івана Франка та Національного медичного університету імени Данила Галицького переважно мешкають у гуртожитках. На балансі в кожного з цих меганавчальних закладів є низка гуртожитських споруд. Відповідно до фінансової спроможности адміністрація цих ВНЗ повсякчас намагається проводити реставраційні роботи, внаслідок чого студенти одного й того ж університету можуть проживати в суттєво відмінних умовах. Наприклад, студенти Львівського національного університету імени Івана Франка, мешканці гуртожитку №3 на вулиці Медової печери, у душ змушені ходити до своїх колег у сусідній, відремонтований гуртожиток №2. У гумових капцях, халаті, з милом та иншими аксесуарами в мішечку, з рушниками на голові, прохолодного осіннього вечора йдуть студентки через ціле подвір’я з одного гуртожитського корпусу в инший. Донедавна в них був душ. Щоправда, один на десятиповерховий корпус! Та й той закрили — кажуть, будуть ремонтувати.
Не дуже квапляться з ремонтом і в студентському містечку Національного університету «Львівська Політехніка». Гнилі та заіржавлені каналізаційні труби, закіптявілі стіни на кухні, несправні бачки в туалетах, м’яко кажучи, давно чекають майстрів. На такий дискомфорт студенти особливо не скаржаться. Ми, мовляв, чули, як живуть у гуртожитках Київського університету культури...
Елементарні, здавалося б, речі, у гуртожитських притулках часто відсутні. Наприклад, дуже потрібну в побуті річ, холодильник, у гуртожитку має далеко не кожен. На кілька тисяч мешканців їх може бути десь із десяток — не більше. Це «круто», якщо у твоїй кімнаті є холодильник. У Національному медичному університеті імени Данила Галицького дехто має на цьому непогані прибутки. Холодильник у певних осіб тут можна взяти в таку собі оренду — за 20 гривень на місяць.
Через неможливість забезпечити повноцінну життєву структуру в самих кімнатах чи блоках, де мешкають студенти, згідно з правилами внутрішнього розпорядку, розробленими і затвердженими Центральним комітетом профспілки працівників освіти і науки України, такі речі, як доступ до мережі Інтернет, тренажерні і читальні зали, відпочинкові кімнати, спортивні клуби розміщуються в приміщеннях загального користування. Усі заходи, що проводять у таких кімнатах, повинні закінчуватися до 23-ої години.
Що таке кімната відпочинку? Звучить доволі привабливо. А насправді нічого особливого: кілька покритих дерматином фотелів, м’яка канапа, великий вазон у старому, уже не придатному для побуту десятилітровому відрі, і новенький телевізор Samsung з напівсправною кімнатною антеною. Усе це у приміщенні завбільшки дев’ять квадратних метрів. Такою невибагливою гуртожитською розкішшю самі студенти послуговуються вкрай рідко. У випадку, коли телебачення транслює футбол, телевізор виносять у коридор.
Завжди готові до семінару, усміхнені і гарно зачесані студентки ніколи не запізнюються на пари. Так само ніколи не затримуються в університеті й після пар. Відвідавши бібліотеку, невеликим гуртом вони чемно сядуть у трамвай і поїдуть до свого гуртожитку. Сьогодні ще ж треба попрати, приготувати їсти, понабирати води в пластикові пляшки (хто не знає, у Львові вода з 6-ої до 9-ої ранку і з 18-ої до 21-ої вечора), щось почитати, зрештою, побалакати...
У них
Перше, про що згадують українські студенти, повернувшись з навчання у Европі, — унікальні миючі засоби, якими щоранку «крохмалять» вулички европейських міст, та неймовірний комфорт і зручність умов проживання у «їхніх гуртожитках». Безумовна перевага европейських хостелів — це суворо регламентовані правила, яких потрібно дотримуватися. На перший погляд, начебто до болю знайомий перелік заборон та дозволів. Хіба ж ми не знаємо, що відвідувачів можна приймати до 21-ої години, для приготування та споживання їжі призначено лише кухню, вологе прибирання потрібно проводити в кімнаті не рідше, як раз на тиждень, а палити та споживати алкоголь можна лишень у відведених для цього місцях? Різниця, однак, у тому, що при виявленні найменшого порушення студента в Европі суворо карають — із ним одразу розривають контракт, що логічно призводить до виселення.
Европейські студенти не уявляють, що з наданням комунальних послуг можуть виникати труднощі. Персональний комп’ютер у кімнаті з доступом до «всесвітньої павутини» — це теж звична річ: европейські освітяни усвідомлюють, що Інтернет сьогодні став потужнішим та популярнішим джерелом отримання знань, ніж, скажімо, ті ж книгозбірні. Окрім того, в Европі цілеспрямовано проводять програму «кожному студенту — окрему кімнату». Адже, на думку психологів та педагогів, одноосібне проживання в кімнаті стає запорукою більш відповідального та наполегливого ставлення до навчання. При цьому не відбувається нівеляція дружніх стосунків між студентами. Для спільного проведення часу в хостелах передбачено кімнати відпочинку, невеличкі бібліотеки, тренажерні зали, кафетерії. Ще однією «родзинкою» є змога студентів за певну доплату харчуватися у хостелах. В окремих закладах такого типу передбачено навіть можливість замовляти сніданок чи вечерю в кімнату.
Проживають у хостелах студенти за свої кошти. Розмір оплати — від 115 евро на місяць у Франції до 380 евро у Німеччині. Окрема оплата за комунальні послуги.
Якщо студент є стипендіатом, дану суму частково покриває навчальний заклад.
Однак европейці, мабуть, не були б европейцями, якби зупинилися на досягнутому. Створивши мережу унікальних (як на наш суб’єктивний пострадянський погляд) студентських хостелів, чиновники не відкидають можливостей у найближчому майбутньому перетворити їх на помешкання лишень для иноземних студентів. Натомість звичайному німецькому юнакові, котрий приїхав з Дрездена студіювати в Берлінський університет філософію чи право, запропонують винайняти помешкання в місті. Це, однак, зовсім не означає, що студента полишать наодинці з «квартирним питанням». У Німеччині вже кілька років діє Студентський соціяльний фонд (Deutsches Studentenwerk), який допомагає приїжджим облаштуватися в місті. Окрім пошуку квартир та укладання договору із власником, ця організація виступає фінансовим ґарантом майбутніх мешканців, у разі потреби вона може надати студентові кредит на оплату помешкання. Поширеною є також практика, коли одну квартиру винаймає кілька студентів з метою рівномірного розподілу коштів, необхідних на її оренду. В Італії подібна організація, заручившись підтримкою інвесторів, здійснює оновлення гуртожитків, споруджених у 60-х роках минулого століття, реконструюючи їх у комфортабельні однокімнатні квартири, які італійці називають «studio». Мова йде про максимально зручно облаштоване помешкання із «кухонним куточком» та вбиральнею. Собівартість такого житла невисока, що якраз «на руку» студентам з невеликими фінансовими можливостями.
Найбільш консервативною в плані відмови від студентських гуртожитків (зрештою, хіба лишень у цьому?) серед европейських країн є, безумовно, Англія.
Англійські чиновники свято опікуються своїми «університетськими містечками» (офіційно їх називають «резиденціями»), не бажаючи не лише змінювати їх на підозрілі хостели, а й відмовлятися від них зовсім.
Однак реакція Англії є швидше винятком, ніж закономірною рефлексією на нововведення. Позаяк уряди инших країн Европи переконані: університетські гуртожитки — це тягар як для навчального закладу, котрому доводиться їх утримувати, так і для студента, якому доводиться в них мешкати. Зрештою, кому, як не Европі, яка в далекому XIV столітті створила першу «бурсу» (прототип сучасного хостелу), у ХХІ столітті першою ж від неї відмовлятися.
Іван Бондар, Юрко Римашевський
ВГОРУ
