|
|
|
||||||||||
|
"Держава слова" Ліни Костенко Держава слова... Я позичаю цей метафоричний вислів у Михайла Ореста не тому, що в поетеси бракує афористичних фраз, аби ними охрестити тезу моєї розмови. Їх, промовистих і містких, навпаки, дуже багато. Наприклад, я міг би сказати: „Душа тисячоліть шукає себе в слові...”, тим паче, що в цьому виразі пульсує одна із найосновніших медитацій, чи, точніше, історіософій Ліни Костенко. І все ж кажу „держава слова” з таких міркувань. По-перше, ще не відцвіли, не відшуміли наші помаранчеві надії нового, чи, точніше, чергового воскресіння України, які слово „держава” наповнили свіжою життєдайною силою, повторю Франкове, „міццю духа і вогнем любови”, як його (це слово) зактуалізували уста народу. До того ж Лінине Слово вийшло на стольний майдан України і вивело за собою вчорашніх „рабів німих”, що „отверзли уста”.
Ні! Я не плутаю. Знаю, де Шевченкові найсвятіші сентенції та заповіти і де Лінині найпотужніші, горді, найблагородніші істини, сповіді серця. А втім, мабуть, й не знаю, але прагну до них дійти як громадянин, а не тільки як читач із філологічної авдиторії. Знаю напевне, що Шевченкове слово, слово І.Франка, Лесі Українки, Є.Маланюка, О.Ольжича, О.Теліги, Ліни Костенко, М.Вінграновського, В.Симоненка, В.Стуса переплавились у таку духовну могуть, яка не дозволяє нам жити з душею раба. По-друге, до виразу „держава слова” апелюю як до класичного аналогу в українській поезії і зіставляю його зі світом художніх ідей Ліни Костенко, аби таким чином побачити тяглість найболючішої української трагічної та оптимістичної проблематики, а отже, ввійти в той контекстуальний світ літератури, в якому є материк Ліни Костенко як суверенна країна. У цій країні, чи (синонімічно) державі головним громадянином, головним персонажем є Слово. „Як в нації вождів нема, тоді вожді її – поети”, – це казав Євген Маланюк, афористичність висловів якого витримали іспит часу. Инший український патріот Едвард Козак – славнозвісний ЕКО, згадуючи наші національно-визвольні бойові перипетії, казав: „Усуси (Українські Січові Стрільці) були якимсь иншим військом, якого не було більше на світі... Військо, попереду якого йшли як генерали - поети...” Це не для натяків, нема аналогів. Тут суворий реалізм. Слово Ліни Костенко вже більше як пів століття йде попереду нашої духовности, воно має свою землю, свій народ, як казала Леся, „власну хату, свій дом, свій храм”, свій космос. Не назвемо багато інших народів, у національному відродженні яких поезія би відіграла таку роль, як вона відіграє в нас. Слово Шевченка оберталося „в обоюдугострі ножі”, що здатні вицідити із серця народу сукрувату кров рабів і налити „живої, козацької тії крови, чистої святої”. А Франкове слово, вириваючись із свого позитивістичного віку, влягалось у гимни, в пісню, „ту палку, вітхненну, що міліони порива з собою”. Промінням ясним, хвилями буйними, Прудкими іскрами, летючими зірками, Палкими блискавицями, мечами, Хотіла б я вас виховать слова, – заявляла Леся Українка. Слово Ліни Костенко зі своїм власним невідступним від нього суддею – внутрішнім цензором – живе і діє в умовах своєї дійсности за його власною світоглядною логікою, незважаючи на політичні та ідеологічні ситуації. Тому воно ніколи і ніде не має потреби ні перед ким капітулювати. Уже в ранніх її творах було видно, що поетеса демонстративно абстрагується від псевдолітературних сурмачів, від інструкційного оптимізму за рецептами соцреалізмівських догм, від бадьорої римованої публіцистики. Цей кон’юнктурний трафарет її ніколи не те, що не влаштовував, а був чужим, на протилежному березі її творчости. „Аж надто в нас кому затуплювати пера”, – колись сказав Святослав Гординський. Згадую ці слова знову ж таки для контексту розмови, для підґрунтя, на якому Ліна Костенко розбудовує власну естетику творчости. Власну, але співзвучну із загальноестетичними нормами, з яких починається художня доцільність, літературна справжність. Криши, ламай, трощи стереотипи Вони кричать, пручаються, – ламай! Хоч давня звичка з профілем Ксантипи, благає, плаче, просить: „Не займай!” Відкинь її в м’яку дрімоту спалень, Вона тобі нелюба. Ти болиш. Гори. Щезай в пожежах самоспалень, в гірських руїнах власних попелищ! Акт творчости, у якому народжується слово, – це те, що побічних пояснень не має. Це, очевидно, труд душі, насолоду і тягар якого знає тільки той, хто творить, себто митець. За Ліною Костенко: „...це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. Але: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучився, болів, із них почав і ними і завершив. Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше. Муза Ліни Костенко любить правду. Правда – це її культ, „солодка в венах міць”. Вона ніколи її „не перешиває”, а „спокоєм мудрих слів” за неї стоїть, вона її сила і її мука, бо правда у вічному двобої зі своїм антиподом. Адже, „немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня”. Тільки людина твердої волі може їй протистояти, піти їй наперекір, стати всупереч і не поступитись. Поетеса Мар’яна Савка якось висловилась: „Ліна Костенко володіє даром говорити про головне. І мовчати. Мало хто вміє так красномовно мовчати, не удостоювати словом. Ліна Костенко вміє тримати павзу, вміє іти у внутрішню еміграцію, коли не відчуває доцільности озвучення своєї громадянської позиції”*. Що ж, народ наш і справді каже: „мовчання – золото”. Але золото мовчання у Ліни Костенко инше. Це бунт, це протистояння, це біль, образа, гнів, це слова, що б’ють крилами у серце поетеси, а вона їх замикає в „клітку” своєї душі. Переболівши, перестраждавши ними, коли її слова уже „спливають кров’ю”, вона їх випускає у світ як гордих високолетних птиць. Я тільки краєм ока сьогодні заглянув у цей світ, в Державу слова Ліни Костенко, в якому звучить самовимоглива струна душі поетеси: „Минає день, минає день, минає день! А де ж мій сад божественних пісень?” Тут, корінням в українській землі, а кроною в людських серцях, у грядущих поколіннях, бо ж суцвіття саду Ліни Костенко, хоч „биті холодами”, прекрасну „зав’язь все-таки дали”. Правда незаперечна: „З такого болю і з такої муки душа не створить бутафорний сад”. Тарас Салига,
Зауваження стосовно цієї сторінки просимо висилати за адресою:
juli_g@bk.ru |
НОВИНИ У рамках відзначення 75-річного ювілею видатної української поетеси XX століття Ліни Костенко у фойє Культурно-мистецького центру Національного університету "Києво-Могилянська академія" відбувся "круглий стіл" на тему: "Поезія Ліни Костенко в часах перехідних та вічних". Учасниками були літературознавці, мистецтвознавці й поети – Лариса Брюховецька, Микола Ільницький, Володимир Моренець, Тарас Салига, Іван Малкович, Володимир Панченко, Дмитро Дроздовський, Леонід Куценко, Ростислав Семків, Анатолій Яковець.
Український письменник Юрій Андрухович отримав спеціяльну премію в межах премії миру імени Еріха Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк. Премія надається за журналістські, белетристичні і наукові праці, присвячені проблемам внутрішнього і зовнішнього миру, а також за активну участь у справі звільнення людини від будь-яких моделей пригноблення. Заснована 1991 року, премія вручається раз на 2 роки в Оснабрюку, де народився Еріх Марія Ремарк.Організатори премії називають Юрія Андруховича одним із "найбільш значних інтелектуальних голосів України", який у своїх есе "відкриває раніше маловідомий регіон Европи". Вручення премії відбудеться в червні в Оснабрюку. 15 березня (а не наприкінці листопада минулого року, як було заплановано) нарешті відбувся фінал фестивалю КВК „Університетська осінь — 2004”. У ньому брали участь чотири команди: „Prima Vera” з факультету іноземних мов, фізична „Плазма” та дві команди з факультету прикладної математики та інформатики „Набла” і „Хлопці з Інтернету”. Змагання складалося з чотирьох конкурсів — привітання, розминки, стему та музичного домашнього завдання. Команди жартували про все на світі. Звісно, не оминули помаранчевих подій в Україні й нагоди покпинити з відбірного туру конкурсу „Евробачення”. Атмосфера у залі була просто фантастичною. Тепер про переможців. Найкраще жартували прикладники з „Найли”, які відповідно посіли перше місце. Другу позицію по-братськи поділили поміж собою „Хлопці з Інтернету” (до слова, кількаразові переможці фестивалю) та „Плазма”. „Prima Vera” фінішувала третьою. 26 березня ц.р. Міністер закордонних справ України Борис Тарасюк здійснив одноденну робочу поїздку до міста Львова. Поміж иншим у рамках цієї поїздки відбулася зустріч Глави зовнішньополітичного відомства України з професорсько-викладацьким складом і студентами Львівського національного університету ім. І. Франка, під час якої Б.Тарасюк виклав ссуть пріоритетів зовнішньої політики України. Візити Міністра закордонних справ України в регіони нашої держави відбуваються регулярно в руслі концепції широкого співробітництва МЗС із громадянами країни. Повідомляє прес-служба МЗС. 29 березня у приміщенні Міського палацу культури імени Гната Хоткевича відбувся вечір „Бу-Ба-Бу: Двадцять років по тому”. Опісля апофеозних акцій на кшталт „Століття Бу-Ба-Бу” (травень, 1994 р.) і „Тисячолітнє Бу-Ба-Бу” (травень, 2000 р.) хлопці вирішили врешті відмовитися від часових містифікацій і постали перед зворохобленою львівською публікою „двадцятилітніми незайманими поетами”. Ю. Андрухович, В. Неборак та О. Ірванець не лишеь вибухали на сцені своїми поезіями, а й охоче відповідали на запитання присутніх (серед яких було помічено чимало богемних постатей вітчизняної культури), оповідаючи про свої спокуси та негаразди. Оскільки останнім часом стає модно поєднувати літературу та музику в межах подібних акцій, то десь посередині вечора на сцені з’явився гурт „Мертвий півень”, який привітав бубабістів кількома виконаними композиціями.За попередніми передбаченнями впровадження системи Студентського самоврядування розпочнеться з 12-го травня ц.р. Таке рішення ухвалено на черговій зустрічі студентів із ректором 16-го березня ц.р. Попередньо студенти та Комітет підтримки Студентського самоврядування повинні розробити проєкт статусу (за яким це самоврядування буде функціювати та подати його на розгляд ректорату. Докладніше ознайомитися з засадничими принципами функціювання самоврядування.
| ||||||||
