Літературні бувальщини
Аліг'єрі Данте
1265-1321
Дивовижна пам'ять Данте
Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечорами ходити на площу Санта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
- Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
Данте відразу сказав:
- Яйце.
Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
- З чим?
Данте:
- З сіллю.
Вільям Шекспір
1564-1616
Як стати Шекспіром
Розповідають, що до Шекспіра прийшов юнак і запитав, що йому треба робити, щоб бути таким, як Шекспір.
Письменник відповів:
- Я хотів бути Богом, а став тільки Шекспіром. Ким же будеш ти, якщо мрієш стати лише мною?
Література і життя
Власник великого отелю в Стретфорді – на батьківщині Шекспіра – дав кожному номеру в готелі назву одного з творів драматурга. Якось портьє мав необережність помістити молоде подружжя, яке подоружувало після весілля, в кімнаті під назвою "Прибокрання непокірної". Молода дуже розгнівалася і вчинила великий скандал. Тоді переляканий портьє переселив подружжя в номер під назвою "Багато галасу даремно". Проти цього жінка не заперечувала.
Вольтер
1694-1778
Королів багато
За своє вільнодумство Вольтер викликав на себе невдоволення уряду і кілька разів змушений був виїздити в сусідні країни.
1750 року на запрошення короля Фрідріха ІІ він поїхав до Пруссії.
Якось, катаючись на човні з Фрідріхом ІІ, Вольтер помітив, що крізь щілину набирається вода, і висрибнув на берег. Король залишився в човні і глузливо запитав:
- Ви так боїтесь за своє життя?
- Звичайно, - відповів Вольтер. – Королів – багато, а Вольтер – один.
Помста садівника
Пихаті пруські вельможі викликали неприязнь у Вольтера. Особливо не терпів він одного придворного. Цей вельможа вихвалявся своїми розкішними садами, твердячи, що вони найкращі в Европі. Вольтер вирішив поглузувати з нього і передав йому замість насіння рідкісних квітів висушені ікринки оселедців.
- Перекажіть своєму садівникові, - сказав Вольтер. – що це насіння дає перші сходи за два тижні, а ще через два – мають з'явитися квіти нечуваної краси!
Але справу зіпсував садівник, який усе зрозумів. За два тижні Вольтера запросили до придворного, щоб показати перші сходи "чудових" рослин. Коли Вольтер прийшов у сад, він побачив ділянку, на якій стирчали голови оселедців.
- Мій садівник каже, - посміхаючись, пояснив господар, - що ще через два тижні ви зможете побачити й хвости!
Г.С. Сковорода
1722-1794
Про час
Проїжджий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.
- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили пів життя заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: "О, це дуже розумна людина!".
- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: "Ох, який же він дурень!".
З губернатором не знайомий
Часто Григорія Сковороду можна було зустріти на шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити, імпровізуючи мелодію на флейті. Раптом показався розкішний губернаторський екіпаж. Вершник-ад'юдант, який супроводжував губернатора, швидко під'їхав до Григорія Савича, гукнувши:
- Пан губернатор запрошує вас до карети!
- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - спокійно відповів Сковорода і продовжував награвати на флейті.
Ад'юдант потоптався, не знаючи, що казати, і від'їхав. Та за хвилину повернувся:
- Вас просить до себе Євдоким Олексійович Щербинін.
- А-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув про нього. Кажуть, добра людина і музuка гарний.
П.-О. Бомарше
1732-1799
Боротьба з наклепами
Літературознавці відзначають, що ніхто в історії не страждав від наклепів, як Бомарше. У 1770 році заговорили навіть про те, що перша і друга дружини драматурга вмерли не своєю смертю.
Брехня дійшла до Вольтера. Філософ писав: "Я твердо вірю, що Бомарше ніколи нікого не отруював; така людина не може бути з родини Локусти*".
Увечері в театрі на виставі "Евгенії" (п'єса Бомарше) один франт під час антракту, не знаючи драматурга особисто, базікав про лист Вольтера:
- Вольтер чомусь заперечує той факт, що Бомарше отруїв своїх дружин. Але ж це доведено парламентом.
Таких Бомарше бив їхньою ж зброєю:
- Дійсно, ця підла людина отруїла своїх дружин, хоча їх у нього було тільки дві. Окрім того, він з'їв свого батька, як рагу, і задушив свою матір. Це така ж правда, що я – Бомарше, якого ви можете арештувати і передати до суду. У вас буде багато свідків.
Й.-В. Ґьоте
1749-1832
Реванш
Одного дня Вольфґанґ Ґьоте вирішив відвідати свого давнього приятеля літератора Фрідріха Клінгера. Підійшовши до дверей його будинку, Ґьоте почув голос Клінгера, який наказував комусь:
- Скажіть, що мене немає вдома!
І за мить покоївка, відчинивши двері, чемно сказала гостеві:
- На жаль, пана Клінгера немає вдома.
Сталося так, що наступного дня Фрідріх Клінгер сам прийшов до Ґьоте в якійсь терміновій справі. Коли він постукав у двері, Ґьоте висунувся у вікно й цілком серйозним тоном сказав:
- Пана Вольфґанґа Ґьоте немає вдома.
Клінгер голосно розсміявся:
- Ти завжди жартуєш, Вольфґанґе!
- Ні, я кажу це цілком серйозно, - промовив Ґьоте, - мене немає вдома.
Клінгер усе ще сміявся.
- Мене дивує твій сміх. – суворо сказав Ґьоте. – Якщо я вчора повірив твоїй покоївці, невже ти не можеш сьогодні повірити мені?
Незрозумілий Ґьоте
У товаристві, в якому був драматург Фрадріх Геббель, зайшла мова про "Фавста" Ґьоте.
- Однак я мушу зауважити, - сказав один літератор, - що в другій частині твору мені багато що не зрозуміло.
- Ви повинні ще додати, - жваво втрутився Геббель, - що Ґьоте тут анітрохи не винен.
Гайнріх Гайне
1797-1856
Дрібниці
- Чи варто вивчити французьку мову? – запитала Гайне світська дама.
- Та ні, - відповів той. – Просто замість німецьких слів треба вимовляти французькі.
Оптимізм – запорука здоров'я
Гайнріха Гайне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.
- Як ся маєш, як почуваєшся? – турботливо запитав друг.
- Як бачиш, - не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.
Приємна мелодія
Один поет-початківець надіслав Гайнріхові Гайне зошит зі своїми віршами. У супровідному листі він писав:
"Можете відверто висловити свою думку про вірші. Навіть найжорстокішу критику я сприйматиму як найчарівнішу мелодію".
Прочитавши вірші, Гайне переконався, що автор не виявляє жодних ознак поетичного хисту і відповів йому:
"Можете вважати, що почули прекрасну симфонію".
Одна дяка
На запитання: "Чи ви читали Авфенберґа?" – Гайне відповів:
- Авфенберґа я не читав, та мені здається, що він схожий на д'Арленкура, якого я теж не читав.
Можете не хвилюватись
Якось Гайнріх Гайне та італійський композитор Белліні грали в більярд. Композитор довго ходив навколо столу, розмірковуючи, яку кулю вдарити.
Гайне не витримав:
- Поспішайте. Ми не можемо витрачати стільки часу. Хіба ви не знаєте, що усі геніяльні композитори померли замолоду.
Белліні зблід і відклав кий. Товаришам, що спостерігали за грою він сказав:
- Ви чули, що сказала ця страшна людина?
Гайнріх Гайне зауважив:
- Я ж не знав, що ви належите до когорти геніяльних!
Оноре де Бальзак
1799-1850
Завадило визнання
Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.
Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюґо:
- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати!
- Тоді чому ви не обрали иншої професії? – запитав Гюґо.
- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.
Чого не існувало?
Один поет, нездара і песиміст, на якомусь з урочистих прийомів замучив Бальзака своїми теоріями:
- Світ спливає в безодню; мистецтво занепало; суспільство нічого нового не винайшло, крім того, що було за часів Гомера!
Заінтригований впертим мовчанням Бальзака, він запитав:
- Будь-ласка, скажіть мені, чого, наприклад, не було 2000 років тому?
- Бальзака, - коротко відповів автор "Людської комедії".
Небезпечна реклама
Бальзак, який завжди був у боргах, завинив чималі гроші й булочникові, що постачав йому свої вироби. Втративши надію одержати гроші, він прийшов до Бальзака з проханням:
- Пане Бальзак, за ті гроші, що ви мені завинили, напишіть хоч рекламу для мого підприємства!
Бальзак погодився і запропонував торговцю вивісити таку табличку:
"Наші вироби дуже любить і охоче купує сам великий Бальзак".
Трохи згодом булочник знову прийшов до Бальзака – цього разу зі скаргою:
- Ваша реклама розорить мене!
- Невже у вас перестали купувати булки? – здивувався Бальзак.
- Навпаки, купують більше, ніж будь-коли! Але покупці кажуть: те, що любить великий Бальзак, вони хочуть купувати так само, як і письменник, - у борг!
Александер Дюма-батько
1802-1870
Смерть Грімо
Александер Дюма у "Трьох мушкетерах" вигадав лакея Грімо, великого мовчуна, який односкладово відповідав на запитання. Такий діялог мав подвійну перевагу: полегшував читання і збільшував гонорар. Та одного разу все пішло шкереберть. Газети, які друкували роман з продовженням, попередили, що віднині платитимуть лише за ті рядки, які займають більше половини колонки.
Редактор "Фігаро" Вільмессан саме цього дня був у Дюма. Він побачив, що письменник перечитує рукопис і перекркслює окремі сторінки
- Що ви робите, Дюма?
- То ось вбив його...
- Кого?
- Грімо... Адже я придумав його заради коротких рядків. Тепер він мені ні до чого.
Т.Г. Шевченко
1814-1861
Хто кого тримається
Ішов якось Шевченко з кріпаком, про тяжке життя розпитував. А назустріч – пан собаку на мотузці веде. Вирішив пан посміятися з поета:
- Кріпак кріпака тримається, - каже.
- Як і пес пса, - кивнув Шевченко на собачий поводок.
Л.М. Толстой
1828-1910
"Непогано написано"
Лев Толстой, видрукувавши, ніколи не перечитував своїх великих романів. І, зрозуміла річ, не знав їх напам'ять. Одного разу його діти зібралися у вітальні вголос читати "Війну і мир". Несподівано до кімнати зайшов Лев Миколайович. Діти не помітили батька і продовжували читання. Письменник кілька хвилин з цікавістю слухав, а потім запитав:
- Що це ви читаєте? Непогано написано.
Краще не пишіть
Леонід Андрєєв запитав якось у Лева Толстого:
- Що потрібно для того, щоб написати роман?
- Якщо ви задумали книжку, але можете її не писати, то не пишіть.
Марк Твен
1835-1910
Не щастить
Марк Твен приїхав до одного французького міста і зайшов у перукарню.
- Ви вперше у нашому місті? – записав перукар.
- Так.
- Вам пощастило. До нас прибув Марк Твен, читатиме лекцію. Квиток вже маєте?
- Ні, ще не придбав.
- Шкода, - сказав перукар. – Тоді вам доведеться стояти, квитки продані.
- Так, не щастить мені з цим Марком Твеном, - сказав гуморист, - всюди, де він виступає, мені доводиться стояти.
І.С. Нечуй-Левицький
1838-1918
Я з ним не знайомий
Один поет запрошував І. Нечуя-Левицького на зустріч Нового року.
- Голубе мій, - сказав Іван Семенович, - по-перше, я дуже рано лягаю спати, а по-друге ні з яким Новим роком не знайомий і тому зустрічати його не збираюся.
І.Я. Франко
1856-1916
Рецензія і талант
І. Франкові якось сказали, що своєю гострою рецензією він убив молодий талант.
- Талант, який можна вбити рецензією, - не талант, - мовив письменник.
Бернард Шов
1856-1950
Найвидатніший драматург
Американський драматург О'Ніл мандрував Середземним морем. Піднявшись на капітанський місток, він одразу почув:
- Дуже шкодую, сер, але стояти на капітанському містку не дозволяється.
О'Ніл озирнувся:
- А чи знаєте ви, з ким розмовляєте?
- Не знаю, - відповів моряк.
- Ви розмовляєте з найвидатнішим драматургом сучасности, - заявив О'Ніл з апломбом.
- Дуже шкодую, - сказав моряк, - але вам все одно доведеться піти звідси, містере Бернард Шов.
Конфлікт
Бернард Шов запропонував для одного театру п'єсу молодого автора. Режисер попросив коротко переказати зміст твору.
- Перша дія, - почав Шов, - він любить її, вона любить його. Друга дія: він любить її, вона любить його. Третя дія: він любить її, вона любить його.
- Пробачте, але ж тут немає драматичного конфлікту.
- Конфлікт полягає в тому, - відповів великий драматург, - що ВОНА у всіх трьох діях одна і та ж особа, ВІН – скрізь инша.
В.М. Гнатюк
1871-1926
Про те, як невтомно і при будь-якій нагоді працював і збирав фольклорний матеріял літературознавець, вчений Володимир Гнатюк, свідчить той факт, що вже за життя науковця про цього розровідали такий жарт:
Умер Гнатюк, опинився в раю, дивиться, а там сидить Єва. "Е, - подумав, - тепер я скористаю". Вийняв гульдена, дав Єві та й каже:
- Тепер оповідай мені казки.
Єва розповідає, а Володимир Михайлович записує. Записав, прийшов до святого Петра:
- Пусти мене на землю.
- Чого?
- Того й того.
- Можеш йти.
Гнатюк пішов і видав новий том "Етнографічного збірника", що викликав сенсацію, якої доти жодна збірка не мала.
М.Т. Рильський
1895-1964
Теж слава
У Києві, на вулиці Гоголя, 28, відкривали меморіяльну дошку художникові Миколі Пимоненку.
У гурті стояв і Максим Рильський. "Як бачу, - розповідав він згодом, - двоє хлопчаків, років по 9-10 весь час нашпорять у натовпі. Коли пробігали повз нас, мимоволі звернув на них увагу. А тоді вони чомусь спинилися, і я почув їхню розмову. Один каже: "Знаєш, тут і Рильський є". Тоді другий запитує: "А ти його особисто знаєш чи вірші читав?". – "Ні, - каже, - я знаю номер його машини".
А то був справді номер, який, раз почувши, легко запам'ятати: УЧ-0001. "От, - каже Максим Тадейович, - і моя слава".
Максим та Дейч
Одного разу до Максима Тадейовича та О.Й. Дейча, що розмовляли підійшов добрий знайомий. Рильський відрекомендувався:
- Знайомтесь, Максим та Дейч!
Вільям Фолкнер
1897-1962
Читайте ще
Видатний американський письменник ХХ століття Вільм Фолкнер навіть у Сполучених Штатах вважався "важким" для сприймання. Один журналіст, беручи інтерв'ю у Фолкнера, запитав:
- Дехто стверджує, що ваші твори залишаються незрозумілими навіть після того, як їх прочитати два-три рази. Що б ви їм порадили?
Фолкнер відповів:
- Прочитати вчетверте.
Вигідне заняття
1949 року В. Фолкнер одержав Нобелівську премію. На прес-конференції лавреат змушений був відповідати на численні запитання кореспондентів.
- Чим ви тепер займаєтесь? – запитав його один репортер.
- Ріжу дрова, - під гучний сміх присутніх відповів письменник.
Після того як газета надрукувала цю відповідь, Фолкнер отримав такого листа:
"Я прочитав у газеті, що ви за різання двор одержали тридцять тисяч доларів. Давайте різати удвох – я маю у цій справі неабиякий досвід..."
Визнання
В. Фолкнер якось розповів, що його більше, ніж Нобелівська премія, вразило визнання одного шотландця:
"Містере Фолкнер, мені так сподобався ваш роман, що я замалим не купив його".
Бертольд Брехт
1898-1956
Чи потрібні коми
Брехт, як завідувач літературної частини німецького драматичного театру, одержав п'єсу невідомого автора з листом: "Від драматургів усіх часів і народів я відрізняюсь тим, що принципово не ставлю ком, бо вважаю, що вони не потрібні. Якщо ж ви иншої думки, то прошу вас поставити їх там, де вважаєте доречним. З глибокою повагою ваш Моріц фон Морбах".
Повертаючи п'єсу, Брехт написав:
"Шановний пане фон Морбах! Вважаючи коми вкрай необхідними, дуже прошу вас – наступного разу надішліть тільки коми, а текст я вже якось напишу сам.
Ваш Б. Брехт".
Ернест Гемінґвей
1899-1961
Найближчі плани
Гемінґвея запитали про його найближчі плани. Той відповів:
- Незабаром я напишу роман.
- Чи можна дізнатися, на яку тему?
- Звичайно. Йдеться про цілком новий сюжет, що спав мені на думку, коли я побачив фільм, поставлений за моїм оповіданням.
Зразок творчости
Якось один заздрісник написав Гемінґвеєві іронічого листа: "Я знаю, що вас зараз платять по долару за кожне слово. Надсилаю вас долар і прошу прислати мені зразок вашої творчости".
Гемінґвей залишив долар собі, відповівши одним словом: "Дякую".
Краватка і книжка
В одному з американських магазинів продавалися гарні краватки. Їх носили майже всі чоловіки цього міста. Дирекція магазину хотіла, щоб Гемінґвей теж став їхнім клієнтом, тому надіслала йому одну краватку і невеличку записку:
"Усі з задоволенням носять наші краватки. Ми сподіваємося, що ви теж будете нашим клієнтом і надішлете вам за неї два долари".
За кілька днів магазин одержав пакет, у якому був лист: "Усі з задоволенням читають мої твори. Я сподіваюся, що і ви їх читатимете і купите мою останню книжечку, яку вам надсилаю. Вона коштує 2 долари і 80 центів. Отже, ви винні мені ще 80 центів".
Зібрав та упорядкував Ігор Артемчук
(Навколо Парнасу: Літературні бувальщини. — Київ: Дніпро, 1989)
|
ВГОРУ