Каб любіць Украіну, тваю родную маму,
Трэба ў розных краях пабываць...
(майже „N.R.M.”)
Уже понад рік триває плідна співпраця між двома університетами – Львівським національним та Білоруським державним. Важливе місце у ній посідає обмін студентами. Теплого квітня цього року група філологів-фольклористів другого курсу вирушила до Мінська, щоб на 10 днів відчути себе студентами Білоруського університету. Ця група факультативно вивчає білоруську мову, через що поїхала на мовну практику. Ніякої „халяви”!
Білорусь зустріла нас тепло. Тепло в прямому значенні слова. Адже погода була майже літня (мабуть тому, що галичани цілу ніч співали в міжнародному потязі білоруську пісню „Сонца нам дапаможа”, хоча господарі були иншої думки: „коли приїжджають добрі гості – завжди гарна погода”).
Білоруські колеги влаштували нам ще теплішу зустріч - на кожному кроці нас очікували приємні несподіванки. Спочатку автобусом ми добралися до студентського гуртожитку №6, де проживають переважно студенти-іноземці. А потім... Потім ми дізналися, що означає фраза „триразове харчування”. Не знаю, як іншим, а мені сніданки-обіди-вечері видалися королівськими. Як жили студенти з інших країн – невідомо, оскільки єдина моя спроба спілкування з приїжджими німцями і чи то поляком, чи то чехом закінчилась не зовсім успішно. А загалом настрій у нас був таким чудовим, що його не зіпсувала навіть бюрократична тяганина з реєстрацією та іншими необхідними формальностями.
Наступного дня розпочалися наші будні за розкладом: сніданок; три пари; обід; насичена культурна програма (инколи вільний час); вечеря. До речі, пари тут тривають усього 80 хвилин! Але не заздріть дуже білорусам – про п’ятихвилинну перерву між півпарами тут навіть не чули.
Сталося так, що першого ж дня нашого навчання в Мінську проходила міжнародна зустріч за участю нашого міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка. Звичайно ж, він не міг оминути такої щасливої нагоди зустрітися зі співвітчизниками.
Культурну програму нам влаштували не лише насичену, але й цікаву. Відвідини театру ім. Янки Купали, Національного музею історії і культури Білорусі, Національного художнього музею та літературних музеїв Максима Богдановича і Янки Купали запам’ятаються нам надовго. Неповторні спогади залишили екскурсії по Мінську, а також у меморіяльний комплекс „Хатинь”.
Сам Мінськ – чудове місто. Хронологічно – старший за Львів, але архітектурно - сучасний мегаполіс. Майже всі старовинні будівлі були знищені в роки ІІ Світової війни. По широких вулицях гасають дорогі іномарки, по тротуарах не поспішаючи йдуть люди. Дивувало, що всі дотримувались правил дорожнього руху. Величезна кількість вулиць зберегла назви ще з радянських часів. Наприклад, жили ми на вулиці Жовтневій (Кастричніцкай), вчилися на вулиці Карла Маркса, а йшли на навчання по вулицях Ульяновській і Леніна. Та згодом ми освоїлись і вже через кілька днів чимчикували Мінськом, як своїм рідним Львовом.
Проте найбільше нам припав до вподоби вільний час. Тоді можна було прогулятися мальовничими берегами Свіслача (купатися в ньому ми не наважились – холодно, та й водичка далеко не дистильованою була), пройтися магазинами, разом з білоруськими „сябрами” випити пива і поспівати українських та білоруських пісень. Останні захопили нас настільки, що ми вивчили їх більше, ніж знали наші колеги, а авдіокасети популярного білоруського гурту „N.R.M.” стали великою рідкістю в магазинах центральної частини міста. Певну незручність створювала місцева валюта. Нелегко було переходити з гривень і доларів на тисячі білоруських рублів. Та ми змирились, якщо не брати до уваги здирницький курс стосовно гривні (продати гривню тут можна за 200 рублів, але купити її – вже за 410!)
Ще однією подією стали відвідини посольства України в Республіці Білорусь і зустріч з послом П.Д. Шаповалом. Вразило приміщення посольства. Сам вигляд надсучасного будинку немов говорив: „Радій, що ти українець!”, а розташовані поруч посольства Росії і США виглядали, мов сільські хатинки на фоні палацу.
Швидко, як спалах блискавки, промайнуло 10 днів нашого перебування в Мінську. Довелося знову складати валізи, рюкзаки, сумки, поліетиленові пакети, які чомусь виявилися набагато важчими, ніж перед поїздкою. А коли ми від’їжджали, насунули хмари, з яких випав дрібний дощик – Мінськ за нами плакав...
Богдан Кріль
Львів – Мінськ – Львів
P.S. Нелегко втиснути стільки яскравих вражень у куці рамки газетної статті. Багато залишилось поза увагою. Тож вибачайте, хотілося якнайкраще.
ВГОРУ
