|
|
|
||||||||||||||
|
СХОДОЗНАВЕЦЬ ТА ІНЖЕНЕР – ЯРЕМА ПОЛОТНЮК У попередніх числах “Ярослова” ми інформували читачів про традиції святкування перського Нового року – Новрузу, а також про історію викладання сходознавства у Львівському університетті, зокрема у статті про М. Садик-бея. Незабаром одному із провідних викладачів катедри сходознавства філологічного факультету, доцентові Яремі Євгеновичу Полотнюкові виповниться 70. Вітаємо Шанованого Ювіляра, просимо у Всемилостивого Господа йому многих і благих літ, а нашим читачам пропонуємо короткий екскурс звивистими шляхами життя Яреми Полотнюка. Дня 2 липня 1935 року в місті Коломиї Івано-Франківської (тоді Станіславівської) области в родині безробітного лісового інженера Євгена Васильовича Полотнюка та письменниці Ірини Вільде, справжнє прізвище якої було Дарія Дмитрівна Полотнюк (дівоче – Макогон), народився перший син – Ярема.  Інженер-лісогосподарник Євген Полотнюк, закінчивши з відзнакою лісогосподарський факультет Львівського політехнічного інституту, був безробітним. Дарія Полотнюк мала роботу в приватному часописі “Жіноча доля” і, як на ті часи, одержувала досить пристойну плату – 5000 злотих, що давало змогу утримувати батьків, чоловіка та сина. Першим учителем Яреми Полотнюка була його бабуся Адольфіна Гнатівна Макогон з дому Янушевських, німкеня, яка з донькою і з чоловіком розмовляла залежно від ситуації то українською, то німецькою мовами. У 8 років Ярема втратив батька (його 28 грудня 1943 року в Ворохті розстріляло гестапо). Середню освіту Ярема Полотнюк одержав у Львівській середній школі, яку закінчив 1952 року. Того ж року він вступив у Львівський політехнічний інститут, у якому вчився до 1958 року. Пізнання Сходу почалося у Львові, де Я. Полотнюк у п’ятнадцять років вперше почув перську, а точніше один із її різновидів – таджицьку мову, і тоді ж уперше ознайомився з арабською графікою й арабською мовою. Як це часто буває, його першою “хрестоматією” з арабської мови став Коран. Далі, керуючись якимось бажанням чи інтуїцією, Я.Є. Полотнюк, за допомогою принагідних учителів самотужки вивчав арабську й перську мови, сумлінно студіюючи все, що було з цих предметів у бібліотеках Львова та в букіністів. Доля чи випадок допомогли Я. Є. Полотнюкові сконтактувати з професором Алелі Теймуразі, завдяки якій він зміг одержати шедеври перської літератури не тільки для себе, але й для инших українських сходознавців, таких, як В. Мисик і В. Рудковський.  Я. Полотнюка, тоді ще студента четвертого курсу Львівської політехніки, запросив в університет професор Семен Михайлович Шаховськиий вести гурток перської мови. Гурток успішно працював під патронатом професора С. Шаховського та працівника катедри нової історії Михайла Марковича Кнороза, який перед війною закінчив Варшавський університет за спеціяльністю „китайська мова та санскрит”. Ще навчаючись у Львівському політехнічному інституті і проходячи практику на Харківському електромеханічному заводі, Я. Полотнюк познайомився з відомим на ту пору арабістом Андрієм Петровичем Ковалівським, який справді був людиною-легендою: харківський професор мав аж три дипломи, бо закінчив германську філологію, факультет української культури та арабську філологію в Ленінграді. Зробивши Я. Полотнюкові “бліц-екзамен” з арабської й перської мов, професор визначив дальшу долю тоді ще студента-політехніка: “Та кидайте ви цю освіту технічну і їдьте вчитися в Ленінград! Тільки в Ленінград!”  Мати не дозволила залишити Політехнічний інститут, і майбутньому сходознавцеві довелося закінчити п’ятий курс, захистити диплом і піти на три роки працювати інженером–електриком у конструкторське б’юро заводу “Автонавантажувач”. Ці три роки Я. Полотнюк уранці, коли його рідні ще спали, самотужки студіював підручники з арабської й перської мов. Допоміг, як це нерідко буває, його величність випадок – коли в 1962 році у Львові, як і по всій Україні, проходила декада таджицької літератури й мистецтва, поет Ростислав Братунь запропонував Я. Полотнюкові привітати таджицьких письменників їхньою рідною мовою, що власне інженер-електрик Я.Полотнюк з успіхом і зробив. На другий день дивака-інженера було запрошено до секретаря обкому партії з ідеології В.Д. Маланчука і той, згадавши, як він сам учив факультативно перську мову в післявоєнному університеті, поблагословив його на навчання в Ленінграді. Другим “хресним батьком” майбутнього сходознавця став академік Є.К. Лазаренко, який доклав неймовірних зусиль, щоб Львівський університет справді став Франковим. Доля йшла назустріч Я. Полотнюкові. Його прийняли без вступних іспитів у Ленінградський університет із дозволом скласти “академрізницю” (крім арабської та перської мов) у Львові. І ось нарешті вимріяне навчання в Ленінграді на Східному факультеті. Треба сказати, що Я.Полотнюкові щастило: на ту пору факультет переживав ліпші свої часи: тут працювали такі корифеї сходознавства, як іраніст-філолог дуже високої ерудиції С.М. Соколов, іраніст, історик іранських мов та семітолог М.М. Боголюбов, історик перської літератури О.М. Болдирєв. Та чи не найбільшою удачею Я.Полотнюка стала зустріч з Л.Т. Ґюзальяном та В.І. Бєляєвим, яких він уважає своїми головними вчителями. Ленінградська букіністика та допомога матері створили майбутньому сходознавцеві всі умови, щоб учитися самому й купувати літературу на той випадок, коли доведеться викладати. Навчаючись у Ленінграді, майбутній сходознавець мав нагоду (не без протекції О.Ф. Акімушкіна) ознайомитись із величезними книгозбірками рукописів університетської бібліотеки, Державної публічної бібліотеки ім. Салтикова–Щедріна, а також із фондами відділу рукописів Ленінградського відділення Інституту сходознавства Академії наук СРСР. Голова йшла обертом від побаченого!  Напрочуд швидко пройшов час та наступила переддипломна практика, Я.Полотнюк поїхав у Таджикистан у Душанбе, де мав нагоду практикуватися в живій мові, побувати на лекціях професора Галяля Карімова, слухати змістовні лекції колишнього працівника зовнішньої розвідки Юрія Хромова, Андрія Бертельса. Практика давала дуже багато, адже навколо розмовляли тільки перською. Тут майбутній сходознавець прочитав за дорученням доктора Фазилова “Багаристан” (“Весняний сад”) Абдуррахмана Джамі. Тоді ж Я.Полотнюк купив близько 40 рукописів, які згодом передав у фонд Рідкісної книги університетської бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка. Особливе місце в науковому житті Я. Полотнюка відіграв Леон Тегранович Ґюзальян, який був не тільки спеціялістом високого класу, що досконало знав класичну та сучасну перську мову, але й чудово знав історію мусульманського Сходу, його побут, звичаї та етику. Це була людина високої порядности та культури, педагог, який щедро ділився досвідом зі студентами, що прагнули знань. Не раз і не два Л. Т. Ґюзальян запрошував переростка-студента у свій кабінет, коли там збиралися його друзі, такі, як дружина художника Альтмана, піяніст Святослав Ріхтер чи генерал Джеганбані.  Не менша авра й пієтет оточували і другого вчителя Я.Є. Полотнюка – Віктора Івановича Бєляєва, професора-арабіста, семітолога й арамеїста, що також знав декілька европейських мов. Коли В. І. Бєляєв захотів почитати хрестоматію В. Розена та В. Ґірґаса, він запросив Я. Полотнюка до себе додому, де вони на кухні читали цю унікальну хрестоматію. “Ви - третя особа, що удостоїлася чести бути на кухні у В. І. Бєляєва, - жартував пізніше професор-арабіст із Луганська Вольф Менделєйович Бейліс, - першим був один американський арабіст, другим – історик-сходознавець Борис Заходер і третім – Ви.”
Завдяки ленінградським колегам і наставникам у Яреми Євгеновича Полотнюка з’явилися друзі й колеги в США, Великобританії, Чехії, Польщі, Словаччині, Єгипті, Лівані, Ізраїлі та Ірані, колеги, для яких були харектерними не тільки велика ерудиція та знання, але й готовність прийти на допомогу словом і ділом. Добрими словами Ярема Євгенович згадує й польських арабістів Януша Данецького та Йозефа Бєловського, іраністів Таде-уша Махальського й пані Барбару Менкарську, тюрколога Яна Райхмана, ізраїльського арабіста Йоханана Каплівацького, не кажучи вже про багатьох друзів і колег із Ташкента, Душанбе, Баку, Самарканда та инших міст, куди наукова доля закидала львівського сходознавця.
Назагал сходознавці – це неначе окрема каста людей, прикметною рисою яких є високий професіоналізм і порядність. Я. Полотнюк не раз говорив студентам: “Шановні колеги! У сходознавстві є дуже чітка лінія спадковости. Так, наприклад, Олексій Болдирєв і Володимир Ґірґас свого часу вчилися у Франції в Сильвестра де Сасі. Згодом у В. Ґірґаса вчилися Віктор Розен та Володимир Бартольд, рівно ж учнями яких потім були Леон Ґюзальян та Віктор Бєляєв, у них учився Полотнюк, а в Полотнюка – Ви. А тому завжди пам’ятайте про свій родовід у науці! Пам’ятайте й ніколи не плямуйте його негідними вчинками”. У 1995 році Я.Полотнюк поїхав в Іран на Другий всесвітній конгрес іраністів у Тегерані, де вів розмову про розширення науково-культурних зв’язків з іранськими університетами. У Києві чимало “іраністів”, були не проти зробити собі екскурсію в Іран, але їм посольство Ісламської Республіки просто не дало віз, бо їх ніхто не знав, а Я.Полотнюк був знаний.  Через рік на стажування в Іран запросили студентів з України, двох зі Львова і аж двадцять п’ять із Києва. Практика показала, що львівські студенти за рівнем знань не поступаються київським, хоч умови в одних і других не до порівняння. Трохи пізніше при філологічному факультеті відкрили катедру сходознавства і Я.Полотнюк з допомогою доцента Н.М.Захлюпаної писав усі програми для курсів спеціяльности “Перська мова і література”. Перші “законні” студенти-іраністи Я. Полотнюка не раз згадують, як Ярема Євгенович читав їм мало не всі можливі лекції. Це була перська мова і література; іранське країнознавство й ісламознавство; історія, теорія та практика перської каліграфії, а також основи перської поетики. Аналогічно було і з першими практиками. Ярема Євгенович зі студентами слухав платівки та диски із записами шедеврів перської поезії, читав епіграфічні написи на зброї, килимах та камені, проводив екскурсії в Олесько, Підгорецький замок, Жовкву та на гору Маківку... І, звичайно, це незабутні вечори-зустрічі перського Нового року – Новрузу, де студенти читали напам’ять перські вірші та співали перських пісень. Такого не було в Києві, де є іранське посольство. А у Львові було! Але тепер Я.Полотнюк уже не “один в полі воїн”, довкола нього поволі гуртується колектив учнів-однодумців: це і Олег Кшановський, це і дочка сходознавця Ярина Полотнюк, це і талановитий Роман Гамада, це і військовий перекладач Володимир Дубовик. Одним словом, утворюється повноцінна молода катедра сходознавства. Колектив підібраний чудово. На прохання Ярини Полотнюк у Львівський університет надходять чудові іранські видання класиків перської літератури. Тепер Я. Полотнюк виношує ще одну ідею – прорив у персомовну літературу Індії, яка цікавила його зі студентських років. У радянські часи, зокрема десь в 60-70-их роках персомовна література Індії була табуїзована. Затуляти її чимось не можна було, бо про неї писали ще і А. Кримський та О.П. Баранников, але говорити про неї було “немодно”.  Звичайно, Я.Полотнюк зробив для розвитку катедри багато, але зробити це все він зміг тільки завдяки підтримці ректора І.О. Вакарчука, завдяки активній праці професора Я.Р.Дашкевича, завдяки подвижництву заступника декана Н.М.Захлюпаної, підтримці тодішнього декана Т.Ю.Салиги та дипломатичним зусиллям декана теперішнього Я.І.Гарасима, який вів нелегкі перемовини з київськими чиновниками від науки і, безумовно, завдяки дружному й талановитому колективу колишніх учнів Я.Полотнюка, що знайшли своє місце в науці та на катедрі. 20 квітня 2004 року Я.Полотнюк став першим із десяти нагороджених указом уряду Ірану іраністів, які одержали грамоту з рук міністра культури та ісламської орієнтації пана Ахмеда Масужед-Джамаї. Цього ж таки 2004 року ім’я сходознавця внесено в енциклопедично-біографічний довідник “Нова історія України – Львівщина та львів’яни”. Підводячи підсумки, можемо запитати, а що, властиво, зробив Я. Полотнюк у науці? По-перше, Я. Полотнюк відродив у Львові іраністику й арабістику, яка своїм рівнем не поступається попередній львівсько-петербурзькій школі. Не кажучи вже про київське сходознавство, де вивчення східних мов мало дещо утилітарний характер. По-друге, з ініціятиви Яреми Євгеновича Полотнюка у Львівському університеті чи не вперше в Україні впроваджено курс “Вступ у персо-мусульманську культуру”. Як працівник Музею історії і релігії Я. Полотнюк за сприяння музейників і бібліотекарів організовує своїм студентам практику, де вони читають й описують справжні східні рукописи. Уважатимемо, що Я.Полотнюкові пощастило й з учителями, і з учнями, і на зустрічі з добрими людьми, і в сімейному плані, бо весь час він мав “міцний тил”, що дуже важливо в житті. Колеги
Зауваження стосовно цієї сторінки просимо висилати за адресою:
juli_g@bk.ru |
НОВИНИ Доцент катедри української фольклористики ім. акад. Ф. Колесси ЛНУ ім. І. Франка Михайло Чорнопиский підготував друге, виправлене видання трьох головних культурологічних антиімперських трактатів класика української літератури І. Нечуя-Левицького (1838-1918), першодруки яких за життя автора вийшли в світ за межами Російської імперії анонімно або під псевдонімом. Досі їх не передруковували, за винятком одного, спотвореного радянською цензурою. Трактати зберігаються в архівах і практично не доступні навіть фахівцям-філологам. Письменник-народознавець і культуролог розкриває витоки і зміст шовіністичної ідеології московських великодержавників-українофобів, її ворожість ідеалам свободи, рівности і справедливости.
20 травня у приміщенні Національного академічного українського драматичного театру імени Марії Заньковецької вперше обирали Міс Львівського національного університету імени Івана Франка. Ущерть заповнений зал гучно реагував на вихід кожної із 20 учасниць конкурсу, 5 з яких представляли факультет міжнародних відносин, по дві представниці було від факультетів журналістики, иноземних мов та географічного, по одній красуні представили історики, геологи, біологи, економісти, математики, прикладники, факультети культури та мистецтв, філології, юридичний. Корону першої міс університету отримала віце-міс юридичного факультету першокурсниця Оля Яриш. Окрім того, вона стала володаркою титулів “Міс SuperStar“ від StarFM, “Міс – Мері Кей” та “Міс глядацьких симпатій”. Віце-міс університету високоповажане журі обрало Ольгу Морозову (факультет иноземних мов), другою віце-міс стала першокурсниця біологічного факультету Поліна Камкіна. Варто додати, що в перервах між виходами університетських красунь свої пісні глядачам дарували студенти університету Віталій Козловський, Олена та Тетяна Цісінські, яким підтанцьовував данс-балет “Сиріус”. У межах травневих днів пам’яти Івана Франка громадськість філологічного факультету та факультету иноземних мов організувала два вечори, присвячені художньому читанню поезії. Перший із них відбувся 21 травня у Дзеркальній залі нашої alma mater. Студенти обох факультетів декламували зразки поезії Франка найрізноманітнішої тематичної палітри, а ініціятори вечора – Р. Зорівчак, М. Гнатюк, Б. Тихолоз звернулися до слухачів із привітально-аналітичним словом. Продовженням цієї імпрези стала урочиста академія “Із чужих зільників”, що відбулася у Студентському клубі. Із вступним словом про Івана Франка виступив професор І. Денисюк. Опісля слухачі мали можливість почути шедеври світової лірики в оригіналі та в перекладах І. Франка. Старогрецька, латинська, італійська, арабська, давньоукраїнська, російська, чеська, польська, німецька, англійська, французька – ось ті мови, що звучали зі сцени Студклубу. Студентські виступи доповнювали ґрунтовні перекладознавчі доповіді Р. Зорівчак, Л. Глущенко, О. Кшановського, В. Моторного, М. Гнатюка про Франка-перекладача. Вечір був творчо насичений ще й завдяки музичним композиціям – присутні в залі з приємністю слухали виступи жіночого хору “Ліра” ЛНУ ім. І. Франка (художній керівник О. Мельничук) та солістів Львівської опери – І. Кушплера, Р. Ференца та А. Бенюка.У приміщенні Дзеркальної зали нашого університету 2 червня відбулася презентація двомовного (українсько-англійського) видання “Літаюча голова та инші вірші” за участю автора – Віктора Неборака та перекладача – професора Пенсильванського університету (США) Михайла Найдана. Обидва винуватці події, а також ведуча Ольга Лучук, розповіли про задум книги та нелегкий, хоч і цікавий шлях її реалізації. На презентації був присутній третій автор – оформлювач видання, маляр Юрій Кох та представники видавництва “Срібне слово”, завдяки якому книга і побачила світ, львівська літературна богема, громадськість філологічного факультету, а також професор-математик, поет і композитор Михайло Зарічний, який подарував слухачам власну вокально-музичну композицію. Двомовне видання творів Віктора Неборака – крок до популяризації українського художнього слова у Сполучених Штатах Америки. На черговому засіданні Вченої ради філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка ухвалено рішення про відкриття нових спеціяльностей – прикладної лінгвістики та літературної творчости. Відтепер абітурієнти матимуть більший вибір при вступі на наш факультет, а викладачі – ширші можливості застосувати і передати свій досвід. Отож, запрошуємо до співпраці! | ||||||||||||
ВГОРУ