"Ярослов" №6 -> ПОГЛЯД

Пролог до „Прологу”: ліричні варіяції мотиву „Мойсея”

І.І. Труш. Іван Франко. 1987 р.       У великій літературі про „Мойсея” Івана Франка виділяється тема генеалогії (зародження) задуму поеми. При цьому дослідників найбільше цікавить, коли в творчості поета з’явився образ Мойсея і яку пройшов еволюцію, доки не втілився у поемі „Мойсей”, яка стала вершиною поетичної творчости Франка. Така еволюція стала предметом науково-критичних досліджень багатьох учених — як сучасників І. Франка (М. Євшан, Я. Ярема, Л. Білецький), так і пізніших літературознавців (К. Чехович, Ю. Кобилецький, А. Каспрук, А. Скоць).
      Юрій Шерех (Шевельов) у статті „Другий „Заповіт” української літератури”, присвяченій „Мойсеєві”, підсумував здобутки франкознавців щодо цієї теми. „Історики літератури перетрусили світову літературу, — писав він, — шукавши „Мойсеєві” прототипа або впливів на „Мойсея” [...] Франкознавці перетрусили всі твори Франкові, щоб знайти, відколи письменника зацікавив образ Мойсея”1.
      Але проблематика Франкової поеми не замикається на образі Мойсея і не вичерпується ним, що переконливо засвідчує „Пролог”. Тому, на моє переконання, формування задуму треба розширити, включивши в орбіту дослідження образ ліричного героя: не випадково образ автора твору асоціюється в уяві читачів з головним персонажем твору.
      Те, що задум „Мойсея” скристалізувався на основі власного життєвого досвіду поета, тих драм, які він пережив, засвідчують автобіографічні елементи поеми. Це показав діяспорний літературознавець Леонід Білецький у статті „До історії тексту поеми Ів. Франка „Мойсей”. Порівнюючи рукописний текст твору з опублікованим варіянтом, він побачив, що поет послідовно викреслював місця, пов’язані з ним особисто, посилюючи її філософське звучання. „Текстуальні факти показують нам, що процес творення поеми йшов не від абстрактної ідеї чи інтенції поета, а від реальних фактів політично-національного життя в Галичині й особистого життя поета. Але все індивідуальне, конкретне просіювалося через творче сито поета, набирало рис типових і загальних, чи то загальноукраїнських, чи загальнолюдських. І ті навіть частини поеми, де були хоч які натяки на живі, конкретні образи, картини чи факти із близького поетові життя, в дальшому процесі передумування й шліфування, перетворилися й підіймалися до загальних вищих образів і картин, щоби там на висотах поетової думки стати символами тих ідей поетових, що горіли вогнями вічности...”2.
      Це спостереження ученого наштовхує шукати джерела задуму вершинного Франкового твору, виходячи не від образу Мойсея, а від ліричного „я” його поезії. Такий аспект дозволив виділити три основні, на мою думку, мотиви в поемі: Титульна сторінка першого видання поеми І.Франка 'Мойсей' (1905 р.)
      а) ідея жертовности особи заради громади, заради загального добра;
      б) зміна поколінь як запорука суспільного поступу;
      в) мотив „подоланого сумніву” (М. Зеров) і віри в мистецтво як фактор руху історії, „мойсеївське” начало митця.
      На перший погляд, порівнювати поезію І. Франка кінця 70-80-х рр. ХІХ ст. та поему „Мойсей” в аспекті виділеної проблеми — жертовність особи — немає достатніх підстав, оскільки в центрі поеми стоїть виключно індивідуальність, ба навіть її конфлікт із громадою. А осердям лірики Франка, зокрема збірки „З вершин і низин” є ідея загального добра. Своєрідним її маніфестом можна вважати третій вірш циклу „Скорбні пісні”:
До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих, і моя вплила краплина:
До храму людських змагань, праць і трудів
Чень і моя доложиться цеглина.

      Заради громади, задля її майбутнього ліричний герой готовий до самопожертви, позаяк її виправдовує висока мета, ідеали добра і справедливости:
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
(„Каменярі”)
Ікона К. Устияновича
      Як бачимо, категорія індивідуальности поступається інтересам соціяльної спільноти. Але що ж у такій ситуації чинити з собою: чи залишитися частинкою “міліонів” (одне з ключових слів збірки „З вершин і низин”), чи шукати свого вираження, самореалізації в инших сферах життя? Поет рішуче відкидає такі вагання і сумніви:
Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть...?
(„З вершин і низин”, Нічні думи, VII)

      Але минає час, і категоричність Франкового героя послаблюється, ба навіть зустрічаємо категоричне заперечення служби громаді:

Байдужісінько мені тепер
До всіх ваших болів і турбот,
До всіх ваших боїв і гризот!
Всі ідеї ваші, весь народ,
Поступ, слава, — що мені тепер?
Я умер!
(„Зів’яле листя”, третій жмуток, ІІІ)

      Ця внутрішня опозиційність урешті-решт зрівноважилася, що свого часу підкреслив Микола Зеров: „Мойсей” по суті повторює триступінний розвиток Франкової творчости: від героїзму „Каменярів”, через ліричні жалощі й боління („Зів’яле листя”, „Із днів журби”) до мудрої резолютивної зрівноважености „Semper tiro”. У ньому ми виразно бачимо своєрідні лірично-епічні відслоєння (як бувають відслоєння геологічні) Франкового духу”3.
      Підтвердженням міркувань про еволюцію Франкових поглядів щодо гармонізації громади й особистости може служити його стаття „Що таке поступ?”: „У тій боротьбі раз у раз гинуть мільйони людей, в ній на протягу звісної нам історії погибли тисячі і мільйони громад, племен і народів, лишаючи місце иншим, сильнішим, здібнішим, щасливішим. Власне в тім, що в тій боротьбі удержуються сильніші, здібніші та тривкіші, лежить джерело людського поступу”4.
      Зміна поколінь проходить супровідним мотивом як у поемі „Мойсей”, так і в ліриці І. Франка. Вона має часто драматичний характер, що виразно демонструє літературний процес кінця XIX – початку XX ст. „Боротьба генерацій і українська література” — так назвав одну із своїх статей найгучніший український критик початку ХХ ст. Микола Євшан (серед иншого, автор однієї з перших статей про „Мойсея”), у якій твердив, що в українській літературі не було боротьби генерацій. Франко думав навпаки, про що свідчать не тільки його статті „Старе й нове в українській літературі”, „Принципи і безпринципність” та ин., а й поетичні твори.
      Ліричний герой Франка завжди сподівається на краще майбутнє. Він вірить, що в наслідках від боротьби народу, які йому, однак, не судилося побачити, буде і його заслуга:

Знов час прийде, коли з погорди пилу
Ти отрясешся й ясною звіздою
Засяєш людям, і підуть з тобою,
Серця твою почують давню силу.

Прийде той час! Істотою цілою
Ми чуєм хід його поза собою,
Та доживем його — не ми... не ми!
(„З вершин і низин”, Вольні сонети, XIII. Пісня будущини)
Вихід ізраїльтян з Єгипту. Малюнок з ілюстрованої Біблії для молодих
      Цікаво те, що подібність між цим сонетом та „Прологом” до „Мойсея” бачимо не тільки у спільному мотиві, але й на лексичному рівні:

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі [...]

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, —
Не нам тебе провадити до бою!
(„Пролог” до „Мойсея”)

      „Не ми, не ми”, „не нам” — це не випадковий збіг, а вираз „туги за героїчним”, як окреслив це почуття Дмитро Донцов у пізній праці про Франка.
      Але якщо „не ми”, якщо „не нам”, то хто ж, кому ж? Цей мотив присутній не тільки в долі Мойсея — його трагедії, він стосується і трактування долі митця, — власної долі. Справу Мойсея продовжує молоде покоління, юнаки з довгими мечами, втіленням яких є Єгошуа.
      А щодо мистецтва? Гадаю, переконливу відповідь на це питання може дати лист до молодого поета Олекси Коваленка, який просив оцінити свої вірші. Зацитую заключні рядки Франкової відповіді: ”Я бажав би, щоб по всіх отсих бурях і Україна, й українська поезія вийшла освічена і сильна, і свобідна від найгіршого її ворога — шаблону. Нам, старим, тяжко боротися з ним, але В и, м о л о д і, м у с и т е !”5.

Данило ІЛЬНИЦЬКИЙ

      1 Шерех Ю. Другий „Заповіт” української літератури // Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. Т.2 / Ред. рада: В.О. Шевчук та ин.; Упоряд. та приміт. Р.М. Корогодського. — Харків: Фоліо, 1998. — С. 84.
      2 Білецький Л. До історії тексту поеми Ів. Франка „Мойсей”. — (Окрема відбитка). — С. 360.
      3 Зеров М. К. Франко-поет // Твори: У 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці. — С. 488-489.
      4 Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К.: Наук. думка, 1986. — Т. 45. — С. 329.
      5 Франко І. Лист до О.К. Коваленка від 10 вересня 1906 р. // Зібр. творів: У 50 т. — К.: Наук. думка, 1986. — Т. 50. — С. 294.

ВГОРУ        



      Українська національна ідея завджи виступає на тлі нашої національної трагедії, наш національний ідеал, за Франком, має осягатися всіма змислами нашої історії, а наша держава нам потрібна насамперед для задля того, щоб зберегти й розвивати свою мовну й духовну самостійність як найголовнішу ознаку гідности саме в загальнолюдському розумінні. Одночасно наш національний ідеал Франко пов’язує з нашою майбутністю, з добрими часами, коли станемо впорівень з вільними народами, що означає набагато більше, ніж просто мати свою державу. До загальнолюдських прав та ідеалів може піднятися тільки визволений, визначний і розвинутий національно державний народ. Гомін свободи на блакитному Понті, карпатські Бескиди, що годяться бути поясом для української нації, вогенний лик народу-титана – це те, що буде завжди нас притягати, як закладений у наші гени франківський порив до ідеалу. Це наше устрімління вперед, здається мені, найдосконаліше висловив Франко у поетичному вступі до “Мойсея”.
      Дмитро ПАВЛИЧКО (нар. 1929), поет, перекладач, літературознавець, політик


      “Мойсей” – се артистична креація, на яку поет перелляв свої найіндивідуальніші мрії та задумчиву тугу задушевну, перелляв свої погляди та думки, – себе цілого; се неначе инше тіло й стрій з тою самою душею, – се креація, яку можна крок за кроком прослідити у цілій творчості самого поета, та показати її розвиток від ембріону до тої повноти, яку маємо в поемі. Наконець, “Мойсей” Франка, – слово до народу, очевидно, до українського народу. Се спів, се гимн у честь його могутнього духа, се критика, слово поради, крик обурення, се доказ його любови, розуміння його болю і нещасть, се пророкування його долі, – се туга за величним днем його воскресіння!
      Микола ЄВШАН (Федюшка; 1889-1919), літературний критик, культуролог


      У цілому “Мойсею” знаходимо безнастанне, а різнолінійне ламання. Войовничий раціоналізм, атеїзм та убогий матеріялізм Франка ніде так страшно не помстився на авторові, як саме в “Мойсею”. Раціоналізм Франка – наче той черв деревину – сточив “Мойсея” так, що він тріскає, ломиться від першого подуву вітру.
      Гавриїл КОСТЕЛЬНИК (1886-1948), церковно-громадський діяч, письменник


      Переплетення і взаємопроймання особистого, суспільного і філософського аспектів робить “Мойсея” одним із верхогір’їв української літератури. У композиції “Мойсей” – як вибагливий у своїй симетрії близькосхідний килим. Яке багатство ниток в утоці, і як продумано виводиться то та то инша нитка на поверхню саме тоді, коли треба!.. “Мойсей” – не тільки твір, написаний гарячим серцем і проникливим розумом. З мистецько-фахового погляду це першорядної якости будова, зведена з тривкого матеріялу рукою досвідченого і сумлінного муляра, де кожна цеглина припасована майстерно до иншої, де нема шпарин і кривини, будова, що простоїть сторіччя.
      Юрій ШЕРЕХ (Шевельов, 1908-2002), мовознавець, літературознавець, публіцист


      Поема “Мойсей” є ніби повноводним морем, до якого сходяться великі ріки та малі струмочки Франкової творчости. Вона увібрала в себе філософські роздуми поета над закономірностями історії народних рухів, творчий неспокій і хвилювання українського письменника за майбутнє свого народу. До “Мойсея” І. Франко йшов передусім через Біблію, через свої наукові студії над Святим Письмом. Ішов як поет і філософ через філософські роздуми над проблемами народного поступу і проводиря, вождя і народу, пророка і маси, особи і громади. Йшов через історію українського народу в її трагічних і героїчних звершеннях. До “Мойсея” І. Франка п р и й ш о в зі святою вірою в непогасну зорю рідного народу, з вірою “в силу духа і в день воскресний” народного повстання, з вірою в українську державність.
      Андрій СКОЦЬ (нар. 1927), літературознавець


      З філософського погляду Франків “Мойсей” – твір ідеалістичного спрямування, виразно національно-універсальний. Вершиною національного аспекту є, безумовно, його патріотичний пафос і виразна державницька концепція. Одначе філософська концепція “Мойсея” не виявляється лише в її національному аспекті, у згаданій вище державницькій концепції, хоч і є вона тут головною. Люди великої душі й енциклопедитчних знань – а Франко до таких, безумовно, належить – страждали не тільки долею власного народу, але й долею всього прогресу. Переростаючи національні рамки й бачачи тернисті шляхи людства, постійну боротьбу слабких і сильних, поневолених із поневолювачами, вони завжди страждали болями слабких і поневолених. Ці страждання, а разом із ними й надії на краще майбутнє – і був вияв їхнього гуманізму. В “Мойсеєві” дух українського генія досяг найвищого лету. Віковічна боротьба добра і зла, правди й брехні, розуму й чуття, взаємовідносини одиниці й маси і, нарешті – концепція власної національної держави і високохудожнє, наскрізь оригінальне осмислення тернистих шляхів історії людства – ось той багатющий комплекс думок і почувань, що їх долучив І. Франко до свого “Мойсея”. Попри “біблійну” генезу, цей твір вріс корінням у долю українського народу, зачерпнувши при цьому й страждальну долю свого геніяльного творця. Цим самим Франків “Мойсей” є твором виразно національним, але одночасно – багатством вселюдських ідей і мотивів – є він також твором універсальним, і як такий належить до найглибших філософських творів світової літератури.
      Микола НЕВРЛИЙ (нар. 1916), літературознавець, критик, бібліограф


      “Мойсей” – це, так би мовити, конденсація духовної енергії народу, його кращих прагнень, а разом із тим сумнівів і вагань. Старанно дотримуючи місцевого колориту, вивчивши біблійні перекази, Франко створив символ широкого значення. Його поема – це підсумок його власного життя та діяльности, його, так би мовити, Exegi monumentum, заповіт українському народові.
      Олександер БІЛЕЦЬКИЙ (1884-1961), літературознавець

Підготував Данило ІЛЬНИЦЬКИЙ

ВГОРУ        

© 2005 Розробка та підтримка сайту ГУЛЬОВАТА Юлія  juli_g@bk.ru