"Кхрхв Нвцххцтртзщ"
Дискусії про роль і місце української мови в Українській державі не вщухають уже більш як десять літ. Трьома ключовими напрямками є політичне питання статусу і функціонування державної мови в Україні; філологічна проблема повернення до Харківського правопису; і радше провокаційна ідея про запровадження альтернативної латинської транслітерації. Кожен із трьох напрямків вартий фундаментального аналізу і глибокого наукового дослідження. Однак, у питаннях мови, як рівно ж у футболі та політиці, кожен уважає себе компетентним і здатним до вільних від зобов'язань міркувань. Цим скористалися й ми. У статті пропонуємо розглянути найбільш провокаційний і, на перший погляд, позбавлений здорового глузду, клич окремих українських візіоністів про необхідність розробки для української мови латинського алфавіту.
Латинка у цифровім світі
Коли на початку дев'яностих телеканал 1+1 відважився озвучити популярні серіали, а трохи згодом - повнометражні фільми українською, це викликало в країні шквал анекдотів. Люди звикли чути українську лише з вуст до розпачу нудних дикторів центральних каналів, і вряди-годи не менш сонливих, і ще більш недолугих коментаторів футбольних матчів на УТ-1.
Однак згодом, непомітно для критиків, українська мова в державі вийшла з коматозного стану і стала повнокровним засобом комунікації для щораз більшої кількости її громадян. Та все ж, виникають і нові труднощі. Адже нові часи і глобалізаційні вітри несуть в Україну разом із низкою переваг також додаткові клопоти й проблеми, про які десять літ тому міг здогадуватись хіба бідний, як усі митці, письменник-фантаст Роберт Шеклі.
Ідеться про новітній тренд постіндустріяльного інформаційного суспільства, пов'язаний із винайденням і швидкими темпами запровадження цифрових технологій передачі інформації. Ця тенденція обіцяє радикальне пришвидшення комунікативних обмінів людства, перші ластівки яких відчуваємо на собі вже зараз.
Першість у розробці і запровадженні цифрових технологій позасумнівно мають країни англо-сакського та романо-германського світу - світу, який об'єднує багатовікова історія, глибинні етичні основи християнства та спільні римські корені - як у філософії, літературі та культурі, так і в мові. Витворивши кілька десятків мов, західноєвропейські держави зберегли уніфіковані символи для її позначення - літери, відомі як "латинка".
Через історичні, культурні і навіть духовні причини, для українців "латинка" виступала (а для багатьох ще досі лишається) символом насильницького викорчування національної та релігійної самобутности.
Тому, якщо ідею державности української мови підтримує переважна більшість громадян України, а питання переходу до Харківського правопису, принаймні, значна їх частина, то пропозицію запровадження латинського алфавіту практично всі розцінюють як не блюзнірство, то провокацію або, у кращому випадку, вкрай недоречну справу. "Дайте спокій", - говорить більшість, - "тут "нормальну" українську не можуть вивчити, а ви зі своєю латинкою десь взялися!"
Тверезо оцінюючи складність та провокативність розробки та затвердження латинської транслітерації, придивімося, однак, до тих переваг чи, принаймні, зручностей, які вона могла б нести для розвитку української мови в сучасному гіперінформатизованому світі.
Годі згадувати Туреччину чи Узбекистан, що, перейшовши на латинку, ані на йоту не втратили власної ідентичности, зв'язку з історією чи національної гідности, хоч натерпілися вони у свій час від "латинського" світу також чимало. Принагідно відзначимо, що затверджені державою стандарти латинської транслітерації існують у багатьох инших державах світу, зокрема у Японії, що славиться флагманськими ідеями в галузі світової інтелектуальної політики.
Навіть припускаючи, що кодифікація латинського алфавіту в Україні додасть клопоту усім громадянам, вимоги сучасної цивілізації невпинно спонукають до цього кроку - і чим швидше це буде зроблено, тим більших проблем уникне Україна в комунікаціях із зовнішнім світом.
Хочемо цього ми чи ні, однак латинка вже зараз швидко увійшла у повсякдення переважної частини українців. Прикладом цього є використання мобільних телефонів. І хоча теоретично короткі повідомлення, так звані "есемески" (абревіатура від англійського sms - small message service), з одного телефону на инший можна надсилати кирилицею, однак 80% користувачів мобільних телефонів надають перевагу, власне, латинці.
Хитромудрість українців у пристосуванні латинських символів до своєї мови є темою не однієї дисертації. У межах цієї статті її можна проілюструвати написанням рідного усім слова "хочу": одні пишуть "hochu", инші - "khochu", треті - "chocu", але також "hocu", "ho4u", "xo4y" - зрештою, існує десяток инших варіянтів написання цього слова. Часто, однак, читаючи текст повідомлення, вдається зрозуміти тільки оце "хочу", а чого саме - доводиться хіба здогадуватись.
Причому, ринок продажу мобільних телефонів, як рівно ж і надання послуг мобільного зв'язку, належить в Україні до найбільш динамічних, і розвивається вкрай швидко і невпинно. Полишаючи це питання на самоплин зараз, можемо опинитися в ситуації, коли за десять літ молоде покоління не матиме ліпшого виходу, ніж посилено застосовувати в комунікаціях через sms міжнародні, переважно англійські, символи і вирази - більшість з яких не розумітиме (їх буквального значення - лише смислове навантаження) і не потребуватиме для них адекватного українського еквівалента. Вже зараз у молодіжному середовищі помітна ця тенденція. Своєю чергою, запровадження єдиного стандарту латинської транслітерації для української мови, принаймні, теоретично, дозволяє висловлювати усі свої думки рідною мовою.
Отже "Zvarych" чи "Zwarytcz"?
Ураховуючи, що розвиток комунікаційних технологій відбувається у світі просто спринтерськими темпами, а такі продукти цифрової цивілізації як електронна пошта та мобільні телефони стають нормою на щодень навіть для старшої ґенерації українців, не можна продовжувати легковажити проблемою державного унормування латинської версії української мови.
У жоднім разі ці міркування не є пропозицією до заміни кирилиці на латиницю, і навіть не до їх паралельного існування. Йдеться лише про розроблення і затвердження в державі єдиних стандартів передачі української мови латинськими символами – инакше, як переконати иноземців, що має бути "Kyiv" замість "Kiev" чи "Zvarych" замість "Zwarytcz".
Олесь Андрійчук, Карлів університет, Прага,
програма ім. Лейне Кірклянда (Польська Комісія Фулбрайта)
ВГОРУ
Чи є у світі пара більш нерозлучна, ніж студент і книжка? Навіть найледачішим студентам і студенткам доводиться зазирати під час сесії бодай до однієї з них. Цікаво, як би їм жилося в епоху, коли книжки існували у вигляді глиняних дощечок, через що легко билися і зберігались у кошиках?
