ТЕМАТИКА IV ВСЕУКРАЇНСЬКОГО СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОГО СЕМІНАРУ

Розпочався IV Всеукраїнський соціо­лінгвістичний семінар із вступної лекції його ініціятора, професора катедри загального мовознавства Львівського національного університету імени Івана Франка Галини Мацюк, у якій дослідниця на маловідомій джерельній базі виявила ознаки соціологічного підходу до мови в україн­ському мовознавстві 30-40-х роках минулого століття. Проблеми функціональної соціолінгвістики окреслила доцент Жан­на Горіна (Севастополь), звернувши увагу на аспекти аналізу мови людини у зв'язку з широким контекстом її соціяльного буття.
   До проблеми «мова і держава» звернулися кілька доповідачів. Професор Лариса Масенко (Київ) у виступі «Відсутність мовної політики як фактор політичної кризи в Україні» простежила опозицію двох тоталітарних режимів, нацистського та комуністичного, у контексті мовної та культурної політики, розкрила російську експансію у культурно-інформаційний простір України. Професор Анатолій Зеленько (Луганськ) у доповіді «Про регіоналізацію України і регіональну мову» зосередився на ідеологічній невизначеності у мовній політиці і появі проєктів про державну та офіційну мову.
   Проблему соціяльної диференціяції мови розглянула у виступі «Спортивний жаргон як відображення соціяльної структури мови» доцент Любов Карпець (Хар­ків), яка пояснила номінування спортивних явищ, причини появи, поширення й використання жаргонізмів у мові спортсмена. Доцент Алла Кравчук (Львів) порівняла форми звертання у польській та українській мовах і виокремила причини комунікативних невдач у польськомовно­му дискурсі українців. У виступі «Учнів­ське мовлення в польських школах міста Львова» Леся Король (Львів) виявила типові граматичні відхилення від норм польської мови у ситуації українсько-поль­ського та російсько-польського білінгвіз­му. У доповіді «Гендер і обсценність (пролегомени до вивчення комунікативної стратегії і тактики)» доктор філологічних наук Леся Ставицька (Київ) розкрила мотиви продукування чоловіками та жінками обсценности, описала способи реалізації гендерно специфічних комунікативних інтенцій.
   На проблемі «мовні зміни в суспільстві» зосередилася доцент Ольга Албул (Львів), яка описала зміст поняття «мовна мода» у різних лінгвістичних традиціях, виокремивши його маркери на матеріялі кількох слов'янських мов. У виступі професора Левка Полюги (Львів) на тему «Соціум і нові явища в українській лексиці» прозвучала характеристика новотворів, зокрема влучність характеристики та короткочасність. У доповіді «Комунікативна компе­тенція мовної особистости» професора Любові Струганець (Тернопіль) йшлося про компоненти комунікативної компетенції, обґрунтовано розмежовано мовну (лінгвальну) та мовознавчу (лінгвістичну) компетенції. Про «Соціолінгвістичні аспекти українського термінознавства» розповідав доцент Володимир Пілецький (Львів), виокремивши роль термінознавця як мовної особистости, значення термінів у ментальному лексиконі вченого, взаємодію терміна з проблемами «двомовність», «мовна стратегія», «розвиток наукового мовлення». Кандидат філологічних наук Леся Палінська (Ольденбург, Німеччина) у доповіді «Риси конґруентної лексикалізації в регіолекті сучасного Львова» пояснила поняття «конґруентна лексикалізація», описала контакти між українською та поль­ською мовами в діяхронії. Кандидат філологічних наук Соломія Бук (Львів) розглянула зовнішнє анотування корпусу текстів Івана Франка з погляду його соціо­лінгвістичної інформації. Аспірант­ка Марія Гринишин (Львів) описала невербальні засоби вираження со­ціяльного статусу особи у творах Івана Франка.
   Проблему соціолінгвістичного аспекту тексту розкрила професор Олександра Сербенська (Львів), описавши засоби відображення взаємодії мови та політики у ХІХ столітті. Доцент Вікторія Ригованова (Горлівка) на матеріялі українських та англійських текстів показала роль авторизованих речень, що, на думку авторки, важливі для визначення соціяльного статусу індивіда, його мовної та мовленнєвої компетенції. Доцент Лідія Сваричевська (Львів) у доповіді «Соціяльні символи в повісті Івана Франка «Перехресні стежки» виокремила мовно-знакові, соціяльно-політично-мовні, жестові, соціяльно-статусні, національно-статусні, міжособистісні та инші символи. Асистент Любов Процак (Львів) дала відповідь на питання, як статус, роль, просторова локалізація мовців виявляються у художньому дискурсі, як вертикальна та горизонтальна дистанція впливає на вираження емотивного та ціннісного просторів тексту.

Юрко РИМАШЕВСЬКИЙ

«КОНКУРС, ЩО ПОДАРУВАВ ОКЕАН РОЗДУМІВ»

Саме так влучно охарактеризувала ІІ тур Всеукраїнського конкурсу студентських досліджень зі соціолінгвістики, який відбувся 14-16 травня на філологічному факультеті Львівського національного університету імени Івана Франка, одна з його учасниць – Олена Стрижньова, студентка V курсу Інституту иноземної філології Херсонського державного університету. Захід об’єднав студентів з Тернополя, Одеси, Сум, Харкова, Херсона, Вінниці, Глухова та Кривого Рогу. Доповідачі обмінювалися думками щодо мовної ситуації України, торкалися проблем мовного середовища міста, білінгвізму, чинників вибору мови у білінгвальному середовищі. У своїх дослідженнях учасники конкурсу на матеріялах української, російської та англійської мов розкривали вплив соціяльних факторів на комунікативну поведінку індивіда, аналізували аспекти мовної диференціяції у спортивному, шкільному, молодіжному середовищі, проблеми юридичного та політичного дискурсу.
   Екскурсія вечірнім Львовом принесла учасникам конкурсу справжнє задоволення. Ділячись враженнями, вони казали, що були в різних куточках України, але авру Львова та його гостинних мешканців не забудуть ніколи. І в цих словах не було й тіні нещирости.
   «Конкурс із соціолінгвістики був не тільки змаганням, але й чудовою можливістю познайомитися з цікавими людьми з різних куточків України, обговорити з ними гостре питання двомовности та ді¬знатися їхні погляди на те, як подолати цю проблему», – ділиться своїми враженнями студентка Херсонського державного університету Юлія Медведєва. І все ж конкурс завершився підведенням підсумків, на якому визначили його переможців. Дипломами І ступеня нагороджено Ольгу Вдович (Тернопіль) та Юрія Римашевського (Львів). Дипломи ІІ ступеня отримали Алла Стельмащук (Кривий Ріг) і Дмитро Мареєв (Глухів). Дипломи ІІІ ступеня вручили Вікторії Кибі (Суми) та Інні Дереновській (Одеса).
   Одночасно із конкурсом студентських робіт працювала школа-семінар під керівництвом професора катедри загального мовознавства філологічного факультету Львівського національного університету імени Івана Франка Галини Мацюк. Уже чотири роки поспіль провідні мовознавці України збираються у Львові для того, аби обмінятися науковим досвідом та окреслити шляхи покращення мовної ситуації нашої держави. Отож, учасники конкурсу мали унікальну можливість не лише ознайомитися з дослі¬дженнями авторитетних українських мовознавців, а й посперечатися із ними. Прощатися не хотілося, адже ще стільки залишалося незвіданого і несказаного. Але розклади потягів – річ уперта. «Знаєте, що найважливіше у цьому конкурсі?» – запитала на прощання студентка із Херсону Наталя Рудська і сама ж відповіла: – «Найважливіше, аби він завжди залишався таким, як є».

Марія ГРИНЧИШИН

«ФАТАЛЬНА» МАГІЯ

А з погодою дійсно пощастило. Львів чекав гостей, яких обов'язково в себе закохає. Оті «залицяння» незнайомого міста дещо відволікали учасників II туру Всеукраїнського конкурсу студентських досліджень із соціолінгвістики, який, до слова, проводився на філологічному факультеті уже втретє. Хто хотів на філіжанку львівської кави, хто просто на бруківку, а хтось чатував на щасливий квиток, їдучи вперше у трамваї. Адже в Херсоні, наприклад, трамваїв немає.
   Проте завданням цьогорічної соціо­лінгвістичної школи-семінару було не наука задля науки, а наука для свого, радше нашого, майбутнього: студентів, науков­ців, викладачів, поетів і прозаїків, які щиро і відверто обмінювалися думками щодо ролі рідної мови як основного чинника розбудови нашої країни.
   Триденна програма школи-семінару була напрочуд насиченою: наукові доповіді (як студентські, так і викладацькі), дискусії, екскурсії, на яких переплелися факти та небилиці про львівських левів, львів'ян і Львів. Однак втоми ніхто з учасників не відчував. Символічно, що увесь захід, оформлений під рожевою обкладинкою програмки, формував погляд на проблеми у сучасній мовній ситуації України не крізь рожеві окуляри. Двомовність під час дискусій, наприклад, таки названо «проблемою» не їхньою, а нашою.
   Наступна соціолінгвістична школа че­кає нових учасників і відповідей на старі (та нові) питання, Львів чекає ще гостей, як нових, так і тих, серця яких вже «підкорив», бо магія кинутих у фонтан монет не вивітрюється навіть тоді, коли їх виловлять місцеві дітлахи. Україна чекає на кожного з нас, на своє краще майбутнє. Мова наша чекає, аби стати не лише солов'їною, а й українською!

Галина ГУРАЛЬ

СИНДРОМ КАРИГІДНОЇ НЕДБАЛОСТІ

Українська практика наукового спілкування студентів в останні роки нарешті опритомніла. Періодично відбуваються наукові вишколи, семінари, конференції, круглі столи, які кваліфікують як молодіжні. Тішить, що чимало подібних заходів ставлять собі за мету відновити, здавалося б, уже втрачений зв’язок між науковими поколіннями. Усе ніби свідчить про одну важливу річ: ми нарешті, після довгої перерви, починаємо поступово втрачати каригідну недбалість і невибагливість щодо якости молодіжних семінарів, конференцій, круглих столів тощо. Зрозуміло, належного ґатунку це ще не гарантує, але втрата снобізму — уже значний крок уперед.
   Учасники подібних заходів також помаленьку позбуваються уявлень про їхній „окозамилювальний” статус. Відтак настає природнє бажання належним чином зарекомендувати не лише себе, а й нав¬чальний заклад, наукову школу, репрезентантом якої є той чи инший молодий науковець. Зрештою, з’являється дух кон¬куренції: снобістське гасло «головне не перемога, а участь», змінюється більш прагматичним — «чого вартує участь без установки на перемогу?». Отож, залишається лише сподіватися, що якість дедалі зростатиме, а її випрацювання щораз більшою мірою ставатиме тим, чим і має бути: пошуком таланту, обізнаности та ретельного зважування, а також компетентної критики та вправного дискутування (наразі два останні пункти є найслабшими ланками в ланцюжку наукового спілкування студентів), — і переставатиме бути тим, чим вона надто часто є: ви¬нятком, заскоченням, несподіваним люксусом, що межує мало не з дивом.
   У цьому місці могла б настати черга на питання про бажану кількість або частотність (тепер уже слід керуватися висновком, що якісних) подібних заходів. Ця квестія для нашої освіти ще настільки дражлива, що назвати якусь приблизну цифру навряд чи можливо. Можна лишень стверджувати, що справді міцного та значного наукового спілкування молоді ми ще ніколи не мали і досі не маємо, тому мусимо вибирати: або вдовольнятися тим, що є, або неминуче вимірювати блиск у цій царині мірилами инших, більш успішних практик. Перше, маю надію, ми рішуче відкидаємо. Залишається друге. Із зрозумілих усім причин найчастіше об’єктом для порівняння для нас слугують польська практика або еталонна західноевропейська. Зрозуміло, що, окрім взірця і спонуки до праці, така метода править за джерело безмірних страждань і комплексів, серед яких меншовартості належить почесне місце. Добра заздрість — це, напевно, найшляхетніше доступне нам тут переживання узагалі. Бо, очевидно, що найближчим часом досягнути хоча б польського рівня наукового спілкування молоді нам не вдасться. Однак важливо, щоб ця заздрість не замикалася в собі, щоб вона ставала каталізатором, який перетворюватиме осібні потуги окремих науковців на цілеспрямовану політику компетентних у цих справах владних структур, перші паростки чого, до слова, ми уже маємо.

Леся ЛУНЬО