СУЧАСНИЙ СТАН ПОПУЛЯЦІЇ БОРСУКА (Meles Meles L.) НА ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

І. Дикий

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Грушевського 4, м. Львів 79005, Україна,

e-mail: zoomus@franko.lviv.ua

Питання сучасного стану популяції борсука в західних областях і в Україні взагалі є актуальним. Досі борсук залишається маловивченим видом. Саме внаслідок недостатньої вивченості, зокрема відсутності систематичних робіт стосовно виявлення місць його перебування та проведення спеціальних обліків тварини за єдиною методикою немає об’єктивної оцінки чисельності цього хижака в Україні. Це призвело до того, що 1994 року цей вид був занесений до Червоної книги України з наданням йому статусу вразливого виду (друга категорія). Цей факт викликав немало суперечок між науковцями та працівниками лісової охорони щодо доцільності віднесення борсука до категорії вразливих видів. На думку останніх, чисельність хижака достатньо висока, а популяція виду не перебуває під загрозою зникнення.

Разом з тим, майже невивченими залишаються особливості біотопічного розміщення особин цього виду в лісових екосистемах і його зв’язки з рослинними формаціями, типами лісорослинних умов і типами лісу. На нашу думку, лісотипологічний аналіз поширення борсука, як індикаторного стану лісових екосистем, дасть змогу підвищити ефективність заходів, спрямованих на збереження рідкісних видів тварин.

Мета нашої роботи – дослідити сучасний стан популяції борсука в умовах Західної України, максимально можливо оцінити щільність особин і встановити лісотипологічну залежність його поширення.

Дослідження проводилися впродовж 1995–2000 рр., маршрутним методом, із детальним обліком нір, слідів життєдіяльності борсука й стаціонарних спостережень за тваринами. Як стаціонарні пункти дослідження в межах Західної України вибрані лісові масиви природних заповідників “Розточчя” та “Ґорґани”, Карпатського біосферного заповідника (КБЗ), Карпатського, Шацького, Вижницького національних природніх парків й НПП “Синевир”, а також Свалявського, Івано-Франківського, Путилівського, Калушського й Любомльського держлісгоспів. Усього нами обліковано 330 нір борсука. У праці використано матеріали “Літопису природи Природного заповідника “Розточчя” (1985–1997)” та “Літопису природи Карпатського біосферного заповідника (1978–1997)”, які ґрунтуються на результатах спостережень, що проводяться працівниками лісової охорони та наукового відділу заповідника [1, 4].

За підрахунками Е.Г. Ніла (Neal, 1948), щільність борсука в оптимальних для нього біотопах, якими є лісові ділянки з пересіченим рельєфом і низьким рівнем ґрунтових вод (лісові балки, яри, порослі зруби, острівні й байрачні ліси, схили річкових долин тощо), становить від 2 до 10 особин на 1000 га [6]. Виходячи з цього, ми зробили спробу скласти карту оптимальної щільності населення борсука в лісових екосистемах Західної України. Як свідчать зібрані дані, достатньо сприятливі умови для борсука збереглися на Західній Україні (рисунок). Зокрема, найбільша щільність його особин виявлена в районах Розточчя та Вороняк (Львівська обл.) і в Тисьменицькому р-ні Івано-Франківської області (заказник “Козакова долина”) – у межах 7–8 особин на 1000 гектарів придатних для виду угідь. Оптимальна щільність борсука зберігається також у букових пралісах Угольського та Широколужанського лісових масивів КБЗ (Закарпаська обл.), де обліковано від 2 до 4 особин, і на території Путилівського ДЛГ та Вижницького НПП (Чернівецька обл.) – 2–3 особини на 1000 га. Така ж щільність населення виду спостерігається на Поділлі (Тернопільська та Хмельницька обл.). Дещо нижчі її величини відмічені в межах Верхнього Дністра. В районі Верхньодністровських Бескидів, Стільського горбогір’я та Ходорівського Опілля вона становить від 1 до 2 особин на 1000 га.

Найменша щільність борсука спостерігається у високогірних районах Українських Карпат і в межах Малого й Волинського Полісся. Зокрема, на Івано-Франківщині в районі Центральних Ґорґан трапляється 1,9 особини і в НПП “Синевир” (Закарпатська обл.) – 1,7 особини на 1000 га. Достатньо низькі показники щільності виявлені в лісових масивах ДМГ “Сколе” – 0,8 особини, Свалявського ДЛГ – 0,4 особини, Шацького НПП – 0,3 і Карпатського НПП – 0,2 особини на 1000 га.

Висока щільність населення борсука в біотопах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Закарпатської та Чернівецької областей зумовлена пересіченим рельєфом місцевості й досить високою лісистістю території [3]. За нашими спостереженнями борсук надає перевагу схилам різної крутизни, де ґрунтові відміни містять значну кількість каміння та пластів пісковика, що сприяє зміцненню системи ходів борсука, а також запобігає легкій руйнації нір від браконьєрської розкопки поселень і від наслідків трансформації та деградації місць перебування виду [2]. На Волинському Поліссі, де майже не спостерігаються скельні виходи, борсук влаштовує ходи своїх поселень у основі кореневої системи старих дерев.

Карта оптимальної щільності борсука (Meles meles L.) на території Західної України

Заштрихована частина – місця оптимальної щільності борсука (2–10) особин на 1000 га. Області: 1 – Волинська, 2 – Рівненська, 3 – Львівська, 4 – Тернопільська, 5 – Хмельницька, 6 – Закарпатська, 7 – Івано-Франківська, 8 – Чернівецька

Внаслідок того, що понад 80 % досліджених нами поселень тварини перебувають у межах лісу, поширення борсука зіставлено з едафічною сіткою П.К. Погребняка [5]. Це координатна система, що використовується в лісовій типології для виділення типів лісорослинних умов, а в нашому випадку типів місцеперебування борсука за двома екологічними чинниками: вологості – вертикальна вісь, і умовам мінерального живлення – горизонтальна вісь.

Систематизувавши й узагальнивши отримані дані, ми одержали такі результати: найбільша кількість досліджених нами нір – 34,4% виявлена в мезофільних (свіжих) дібровах. Досить часто борсук влаштовує свої поселення в мезофільних складних суборях – 18,8 % та мезо-гігрофільних (вологих) складних суборях – 17,2 %. Невелика кількість поселень виду припадає на мезофільні бори й суборі – по 6,2 % та мезо-гігрофільні суборі – 4,7 %. Зовсім мало – 1,6 % нір перебуває у межах мезо-гігрофільних борів. У ксерофільних, мезо-ксерофільних, гігрофільних і ультра-гігрофільних гігротопах поселення борсука не відмічені (див. таблицю).

Екологічний ареал борсука за едафічною сіткою П. К. Погребняка

H	A	B	C	D	Гігротопи
0					Ксерофільні
1					Мезо-ксерофільні
2	6.2 %	6.2 %	18.8 %	34.4 %	Мезофільні
3	1.6 %	4.7 %	17.2 %	10.9 %	Мезо-гігрофільні
4					Гігрофільні
5					Ультра-гігрофільні
Н Т	Бір	Субір	Складна субір	Діброва	Трофотопи

Попередні дослідження свідчать, що цьому виду притаманні мезофільні та мезо-гігрофільні гігротопи з наданням переваги таким трофотопам, як діброви та складні суборі. Детальні й повніші дослідження екологічного ареалу борсука (за едафічною сіткою П.К. Погребняка) дадуть змогу у подальшому розробити конкретні рекомендації щодо охорони, відтворення та раціонального використання популяції борсука.

Ці рекомендації зможуть регулювати просторове розміщення лісогосподарських заходів і сприятимуть розробці засад управління популяцією цього унікального виду.

Отже, одержані результати свідчать про стабільний стан популяції борсука в умовах Західної України, за винятком Волинського Полісся й високогірних районів Карпат (особливо північного макросхилу). Попередній лісотипологічний аналіз поширення виду дав змогу на цей час у загальних рисах визначити його екологічний ареал у західному регіоні України.

____________________

1. Гузій А.І., Чепига Т.І. Фауна // Літопис природи Природного заповідника “Розточчя”. Івано-Франкове. 1985–1997. Т. 1–11. Рукоп.

2. Дикий І.В. Антропогенний вплив та на поселення борсука (Meles meles L.) та їх розташування в залежності від структури передгірних та рівнинних ландшафтів Львівщини // Вісник зоології. 2000. № 14. С. 120–123.

3. Жила С.М. Сучасний стан популяції та деякі особливості борсука в Україні // Поліському природному заповіднику – 30 років. Житомир, 1999. Вип. 1. С. 100–106.

4. Літопис природи Карпатського заповідника. Рахов, 1977–1996. 1–19. Рукоп.

5. Мисливствознавство / Бондаренко В.Д., Делеган І.В., Татаринов К.А., та ін. К.: НМК ВО, 1993.

6. Neal E.G. The badger. London, 1948.