СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕНСИВНОГО РОЗВЕДЕННЯ ВИДІВ ПІДРОДИНИ ОЛЕНІ СПРАВЖНІ (Cervinae)

І.В. Делеган*, І.І. Делеган*, І. Дикий**

*Український державний лісотехнічний університет,

 вул. Генерала Чупринки 103, м. Львів 79057, Україна,

**Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Грушевського, 4, м. Львів 79005, Україна,

e-mail: zoomus@franko.lviv.ua

 

Інтенсивне, (франц. intensif, від лат. intensio) посилене, продуктивне розве­дення диких тварин тісно пов’язане з їх прирученням та одомашненням [1, 6]. Зародилося воно, ймовірно, 15–20 тисяч років тому, тобто за 5–10 тисяч років до початку доместикації тварин [1]. Сьогодні інтенсивне розведення диких тварин набуло широкого поширення в багатьох країнах світу [8–14]. В Україні, за винят­ком окремих випадків, ця проблема залишається поза увагою, як науковців так і практиків [2–4, 7]. Більше того, про інтенсивне розведення оленів навіть не згадується у відповідних навчальних та енциклопедичних виданнях [2, 3, 5].

Мета цієї роботи – у загальних рисах охарактеризувати сучасний стан і перспективи інтенсивного розведення видів підродини олені справжні.

На підставі порівняльного аналізу літературних джерел, матеріалів, зібраних під час наукових відряджень до зарубіжних країн нами встановлено, що серед ви­дів підродини олені справжні найпопулярнішими об’єктами інтенсив­ного розведення є олень благородний (Cervus elaphus L.,1758) і лань європейська (Dama dama L., 1758) [5, 8–12]. Інтродуковані із Східної Азії до Європи (1870), Північної Америки (1916), а пізніше й до Африки (1963) підвиди оленя плямис­того – Cervus nippon nippon Temminsk, 1838; Cervus nippon keramae Kuroda, 1924; Cervus nippon taiouanus Blyth, 1860; Cervus nippon centralis Kishida, 1936; Cervus nippon hortulo­rum, Swinhoe, 1864 розводять значно менше. Лань європейська, су­часний природній ареал якої знаходиться в Малій Азії, відома античним народам іще за 2000 років до нашої ери. Фінікійці утримували лань для храмових жертв. Римські легіонери завезли її до Англії, Іспанії, Франції та на терени нинішньої Угорщини.

Основними способами інтенсивного розведення оленів є – вольєрний і фер­мовий [8–14]. Вольєрний спосіб розведення має певні традиції, які формувалися впродовж більше, ніж тисячолітньої історії його застосування. Ферми ж набули по­пулярності значно пізніше. Так, інтенсифікація фермового розведення оленів у країнах Східної Європи припала на кінець 70 – початок 80-х років ХХ сторіччя [14].

Вольєрне розведення оленів спрямоване здебільшого на вирощування тро­фейних особин (самців із добре розвинутими, масивними рогами) для мисливсь­кого туризму, відбір елітних, генетично цінних тварин для подальшої селекційної роботи в наукових і господарських цілях, інтродукції, реінтродукції й розселення в мисливських угіддях. Головна ж мета фермового розведення оленів – отримання цінного м’яса, пантів, залоз внутрішньої секреції тощо. На великих фермах, з пле­мінним поголів’ям понад 100 особин, практикується також вирощування молод­няка для реалізації з метою подальшого розведення. Вирощені на фермах тварини, зазвичай, не призначені для випуску до вільної природи і не стають об’єктами по­лювання. Загороджені території для фермового розведення оленів у більшості країн світу не вважаються мисливськими угіддями [14].

Залежно від країни інтенсивне розведення оленів має свої особливості [10–14]. Наприклад, в Англії є майже 120 вольєрних господарств, а на теренах Чеської республіки – 91 вольєрне господарство загальною площею 37789 га і майже семи­десяти ферм, на яких розводять оленя благородного та лань європейську [11]. Середня площа одного вольєрного господарства в Чехії становить 415,3 га, а ферми – всього 23,6 га. У структурі угідь вольєрних господарств домінують лісові землі – 89,2 %, сільськогосподарські землі займають 8 %, водойми та водотоки – 0,9 %, решту – 1,9 % становлять інші землі. На відміну від вольєрних господарств, ферми створюються на безлісних, сільськогосподарських землях. В останнє деся­тиріччя в Європі, все більшої популярності набувають дрібні ферми аматорів, для яких розведення оленів своєрідне "гоббі". На таких фермах утримується від декількох особин до декілька десятків тварин. Нині у світі нараховується понад 18 тисяч ферм, на яких розводять оленя благородного та лань європейську (табл. 1). Більше половини – 56,4 % усіх оленеферм знаходиться в Європі. Однак за площею частка європейських ферм становить всього 10,8 % від їх сумарної площі у світі (477,5 тис. га.). Пересічна оленеферма в Європі займає площу майже 5 га, що в 2–12 раза менше, ніж в Австралії чи Новій Зеландії. Розміри європейських оленеферм коливаються в значних межах. Найбільшу площу мають ферми в Іспанії (57,1 га), Словаччині (42,9 га) і Польщі (32,5 га), а найменшу в Німеччині (1,7 га), Швайцарії (2,1 га) та Австрії (3,9 га). На загал, в Європі нараховується 403560 особин лані та оленя благородного, що становить всього 15,5% від загаль­ної чисельності цих тварин на фермах світу. Майже така ж кількість оленів утри­мується на фермах США. Проте, у Новій Зеландії їх у 3,7 раза більше, ніж у всій Європі (таблиця).

Найбільше оленеферм серед європейських країн має Німеччина, за нею йдуть Австрія, Франція, Данія, Швеція, Ірландія, Швейцарія, Італія та Великобританія. У деяких країнах Європи нараховується всього по декілька десятків ферм, а най­менше їх в Угорщині, Словаччині, Польщі та Іспанії. З року в рік кількість олене­ферм у світі зростає. В одній лише Німеччині за останнє десятиріччя кількість утримуваних на фермах оленів зросла більше, ніж на 50 %. Найбільша кількість ферм зосереджена в Баварії [10–14].

Власники підприємств, фахівці та аматори інтенсивного розведення оленів об’єднуються в національні та міжнародні громадські організації. Наприклад, 1990 року в Чехії створена асоціація фермового розведення оленів (Asociaci farmovych chovu jelennovitych – AFCHJ), яка одна з перших, серед постсоціалістичних країн, увійшла до складу однойменної загальноєвропейської асоціації (Federation of Europen Deer Farmers Assotiation – FEDFA). Подібні об’єднання діють в Австралії, Австрії, Новій Зеландії, США та багатьох інших країнах. Діяльність міжнарод­них та національних асоціацій спрямована на захист інтересів оленярства його інфор­маційного забезпечення, сприяння співробітництву і науковим дослідженням у цій галузі [8–14].

У розведенні оленів широко застосовуються останні досягнення біологічної науки та новітні технології. Чеські фахівці всього за 48 годин, за допомогою інтер­нету, з’ясували причини та способи лікування гіпокупремії – хвороби задніх кінці­вок оленя, спричиненої недостачею міді в організмі тварин [11].

Щодо ефективності інтенсивного розведення оленів існує багато супереч­ливих поглядів. Згідно одного з них – Європа не спроможна конкурувати з деше­вою продукцією світових виробників продукції оленеферм, зокрема Нової Зелан­дії. Водночас Німеччина, так швидко розширює інтенсивне розведення диких тва­рин, що вже понад 60 % попиту на оленяче м’ясо задовільняє за рахунок власного виробництва. Про високий попит населення цієї країни на оленяче м’ясо свідчить хоча б те, що в Баварії майже 80 % оленини продається безпосередньо з ферм. Ціни на високоякісну фермову оленину на 7–12 DM вищі, ніж на здобуту мислив­цями. В Англії м’ясо оленя вирощеного на фермі коштує в двічі–тричі дорожче від м’яса впольованого звіра. Споживачі щедро винагороджують гарантовану якість товару [8–14].

Завезений до Нової Зеландії понад сто років тому олень благородний добре акліматизувався [9]. Тут, завдяки сприятливим кліматичним умовам на найбіль­ших фермах площею 60–70 гектарів, вирощують майже 1000 особин оленів. Ціна племінних особин оленя благородного визначається на аукціонах за спеціальними каталогами з урахуванням походження тварини. Найвище цінуються особини кар­патського (з Румунії) та альпійського (з Югославії) походження, за одну голову яких дають від 1500 до 20000 доларів США. Більше того, ампули, зі спермою від елітних ссамців призначені для штучного запліднення олениць оцінюють в 50–500 і більше американських доларів. На фермах Нової Зеландії щорічно виробляється від 15 до 25 тис.т м’яса та 500–700 т пантів (молодих неочищених від шкіри рогів). Нині внаслідок економічної кризи, що охопила Азію, на внутрішньому рин­ку Нової Зеландії ціна оленячого м’яса знизилася до одного–двох доларів США за кілограм. Так створено передумови нового великого напливу оленини з Нової Зе­ландії до Європи, де через синдром сказу корів, різко зменшується споживання яловичини і швидко зростає попит на м’ясопродукти оленеферм і мисливських тварин загалом.

Результати аналізу сучасного стану інтенсивного розведення оленів у світі дають усі підстави вважати, що наша держава, завдяки зручному географічному положенню, сприятливим природньо-історичним умовам, значному інтелектуаль­ному, науково-технічному потенціалу та дешевій робочій силі має великі потен­ційні можливості для розвитку інтенсивних способів розведення оленів благород­ного і плямистого та лані європейської. Застосувавши сучасні техніку та техноло­гію вирощування оленів, Україна могла б успішно конкурувати на європейському й світовому ринках продукції оленярства. З іншого боку, інтенсивні способи роз­ведення – це найефективніший шлях збереження генофонду унікального автохтон­ного карпатського екотипу оленя благородного. Для популяризації способів інтен­сивного розведення оленів в умовах України передусім потрібно опрацювати відповідні нормативно-правничі засади, включаючи й закони у галузі ветеринарії, адаптувати, до вимог сьогодення систему підготовки та перепідготовки фахівців.

____________________

 

1.        Біологічний словник. // Редколегія. 2-е вид. К., 1986.

2.        Енциклопедия охотника // Сост. О.В.Зайчук, Л.А.Смогоржевский, Е.И. Сте­ценко. К., 1996.

3.        Зайцев А.Г., Брусова З.А., Поляков К.С. Звероводство. К.: Урожай, 1984. 120 с.

4.        Охотник и рыболов Украины // Сост. М.А. Сафронов / Под ред. Н.А. Коржа. К., 1986.

5.        Самарський С.Л. Зоологія хребетних. К., 1976.

6.        Словник іншомовних слів // Редколегія. К., 1977.

7.        Сокур І.Т. Ссавці фауни України і їх господарське значення. К., 1960.

8.        Bützel W. Rotwild. München, Wien, Zürich, 1986. S. 256.

9.        Husak  F., Wolf R., Lochman J. Danek / Sika / Jelenec. Praha, 1986. S. 317.

10.     Kolar Z. Metody chovu v intensivnich chovech jelenovitych. // Myslivost. Strsz myslivosti. Rocnik 48 (78). N 5. 2000. S. 14–15.

11.     Pintir J. Intensivni chovy elenovitych v Ceske republice // Myslivost. Strsz mysli­vosti. Rocnik 48 (78). 2000. N1. S. 4–6.

12.     Radeloff V., Hostert P. Räumliche Analyse der Wald-Wild-Problematik // AFZ Der Wald. 1997, N17, S. 331–332.

13.     Röther K. Alte, reife Hirsche zihen ihre Fährte. //Die Pirsch. N 21, 1999. S. 30.

14.     Zbanek S. Farmove chovy jelenovitych. // Myslivost. Strsz myslivosti. Rocnik 48 (78). N 9, 2000. S. 14–15.