ЕКОЛОГІЯ ТА ПОВЕДІНКА СОРОКОПУДА СІРОГО Lanius excubitor L. У ЗИМОВИЙ ПЕРІОД
І. Горбань
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Грушевського, 4, м. Львів 79005, Україна,
e-mail: biolog@franko.lviv.ua
Польові дослідження проводились на території двох західних областей України, що межують з Польщею. Для обстеження та аналізу зимових ділянок сірого сорокопуда були обрані однакові за площею території по 100 км2 кожна. Ділянки розміщені на відстані 230 км одна від одної. Перша розміщена у Волинському Поліссі в зоні мішаних лісів на території Шацького національному парку, що лежить в басейні ріки Прип’ять. За ореографічною характеристикою це суцільна рівнина з переважаючими висотами 165–189 м н. р. м. Адміністративно це Шацький район Волинської області. В межах ділянки розташовано багато озер, оточених змішаними лісами з перевагою сосни Рinus sylvestris та малі мозаїчні ділянки сільськогосподарських угідь, переважно поля та луки. Значні площі ділянки займають перехідні та низинні болота – 6%, заливні луки – 13,2% , що оточені лісом або берегами озер. Загальна площа лісів у вибраному квадраті досягає майже 45% [2]. Друга дослідна територія відмежована від попередньої Волинською височиною, ширина якої майже 100 км. Ця територія знаходиться в природній лісостеповій зоні з висотами 220–231 м н. р. м. За адміністративним поділом це Жовківський район Львівської області. У вибраному квадраті переважають соснові та змішані ліси, площа яких досягає 20%. Основна площа це сільськогосподарські угіддя з густою сіткою меліоративних каналів, що була споруджена впродовж 1965–1983 рр. Серед угідь переважають великі ділянки полів, бувших колективних господарств (колгоспів), та мозаїчні ділянки пасовищ площею 20–48 га. Ці ділянки займають близько 45% території квадрату. За останні 50 років найбільших змін зазнали біотопи саме другої досліджуваної ділянки. Тут проведено меліорацію лісових галявин, сінокосів та всіх сільськогосподарських угідь. За останнє десятиріччя більшість лісових галявин інтинсивно заросли чагарниками, переважно вербами Salix sp. Через осушення інтенсивно деградує частина пасовищ, а також не обробляються деякі поля колишніх колективних господарств. Під приватну забудову часто виділяються значні площі пасовищ та лук і це призводить до помітного розширення площ забудованих територій в сільській місцевості.
Погодні умови в обох квадратах є подібними. В середньому тут за рік випадає 600–720 мм опадів. Узимку найбільше опадів випадає в січні та лютому. Сніговий покрив тримається 90–100 днів [3], а його висота коливається в межах 13–35 см. Для зим є характерними відлиги, але в окремі роки (1986–1987, 1995–1997) зими бувають затяжними й морозними, з температурами повітря –35°С, та сніговим покривом до 60–70 см, наметами 115–130 см. На обох територіях узимку переважають західні вітри. У Львівській області частіше дують південно-західні – більше 25%, і більше поривчасті вітри, що зумовлено строкатістю відкритого ландшафту. У січні та лютому вітри дують з найбільшою швидкісттю 6,1–6,3 м/c, (не враховуючи окремих днів з максимальними значеннями).
Польові дослідження проводили впродовж зим 1986–1991 рр. у Шацькому районі Волинської області та впродовж 1992–1999 рр. у Жовківському районі Львівської області. Однак частина спостережень у першому квадраті додатково була проведена взимку 1992–1995 рр., а в другому квадраті – зимами 1986–1990 рр. У середньому за зиму за польових умов дослідження проводили 189 годин у Волинській області та 126 годин у Львівській області. В підсумку за вказаний період у кожній області проведено 1040 годин спостережень. Зимові ділянки сірого сорокопуда обстежували пішки. Впродовж одиного дня спостереженя проводили 3–4 год, а в окремих випадках 6–7 год. Всі спостереження сірого сорокопуда реєструвались на спеціальних окремих схемах кожного зимового участку з використанням топографічних карт масштабом М:1:25000.
На кожній території проводили детальні спостереження за поведінкою сірого сорокопуда під час його полювання. Вивчали реакцію на інші види птахів та приуроченість до різних елементів структури зимового біотопу. При цьому кожну зимову ділянку досліджували окремо та швидкість руху спостережника була довільною , що давало змогу довго затримуватись і чекати появи сорокопудів. Для спостережень переважно вибирали дні з найсприятливішою погодою. Найважливіші ділянки досліджували й за несприятливих погодних умов (час спостереження до 2 годин). Спеціально дослідження проводили після тривалих опадів снігу або інших змін погоди. Більшість зимових ділянок сорокопудів вдавалось детально обстежити 9–14 разів упродовж одного сезону.
Поведінку сірих сорокопудів під час їхніх полювань взимку було проаналізовано на основі 260 реєстрацій у Львівській області, та 156 у Волинській області. Всього зимову мисливську поведінку проаналізовано за 423 реєстраціями. В лабораторних умовах аналізували рештки залишеного цими птахами корму, та їхні погадки.
На кормових зимових участках сорокопуди траплялись з середини вересня, а покидали їх після 20 березня (у теплі й малосніжні зими) або в першій декаді квітня – при дуже холодних та сніжних зимах, особливо з пізними опадами снігу у лютому та березні (1996–1997, 1998–1999).
За час проведених досліджень у Волинській області виявлено 4 великих (90–140 га) і 4 малих (29–42 га) зимових ділянок, що в різні роки використовували 4–5 особин сірих сорокопудів. У Львівській області виявлено 5 великих (53–69 га) і 3 малих (27–36 га) ділянок, що в різні роки використовували 3–6 особин. Крім того, у Волинській області виявлено три випадкових малих ділянки, де сірі сорокопуди полювали, але спостерігались тут не кожного року. У Львівській області було виявлено 7 таких же випадкових ділянок. Можливо, що ці території відвідували особини, які тільки пролітали цю територію, й не затримувались тут на довший період. Виявлена чітка залежність наявності зимуючих сірих сорокопудів від кліматичних факторів та структури ландшафту. Найбільший вплив на чисельність особин та поведінку сорокопудів мала кількість опадів та глибина снігу, що підтверджено даними інших авторів [7, 6].
Під час вибору території для полювання сірі сорокопуди надають первагу таким де присутні окремі дерева або кущі висотою 3–8 м. Подібну тенденцію виявлено і в інших частинах ареалу [5, 9]. На цих деревах або кущах особини відпочивають, підстерігають здобич. Саме під такими деревами ми зібрали всі залишки корму і погадки досліджуваних птахів. Верхівки таких окремих дерев та кущів сірий сорокопуд часто використовує під час середнього, або сильного вітру, що дозволяє йому після зльоту пролетіти відстань 30–40 м і зависути в повітрі. При цьому птах зупиняється, продовжуючи махати крильми на одному місці протягом 9–14 (рідше 15–21) секунд, на висоті 1,8–3,0 м, і вистежувати здобич (комах, гризунів), повертаючи при цьому головою.
В окремих випадках деревця, які облюбовував сірий сорокопуд, займали канюки звичайні Buteo buteo L., або зимняки Buteo lagopus L. Під окремими деревами нами були зібрані погадки одночасно сірого сорокопуда та зимняків Buteo lagopus L., які розрізнялись за розмірами.
Встановлено, що мисливські ділянки сорокопудів у Волинській області, в залежності від років, коливались у межах 6,4–7,3 км2. Їх розміри, зазвичай збільшувались у роки з низькою кількістю гризунів. На Львівщині, де угіддя відкриті й цим сприятливі для зимового полювання , птахами обстежувались тільки 4,5 км2, що становить 45% від загальної досліджуваної площі. Таку різницю ми пов’язуємо не тільки з відмінностями мисливської поведінки сорокопудів на обох територіях, але й з наявністю більшої кількості гризунів у Лісостеповій зоні. Тому щільність зимуючих сірих сорокопудів у Львівській області була вищою, де в окремі роки на 450 га реєстрували 3–6 особин, а на Волинському Поліссі до 4–5 особин на 640 – 730 га. Важливо, що зимові ділянки, які постійно використовували птахи з року в рік, не перевищували 69–82 га. Такі ж результати були отримані і в інших країнах Европи [9]. Зимові кормові ділянки у Львівській області сірі сорокопуди найчастіше обирали на межі пасовищ, полів та узлісь. При цьому в 87% випадків птахи вибрали площі біля великих скирт соломи (об’ємом до 150 м3). У Волинській області більшість зимових ділянок була вибрана біля заготовлених улітку на болотах та вологих луках, невеликих копиць сіна (переважно з осокових трав) об’ємом 7–8 м3.
В умовах Львівщини, сірі сорокопуди використовують свої мисливські зимові ділянки нерівномірно і дещо відмінно, ніж на Волинському Поліссі. Так на Львівщині сорокопуди впродовж 12–48 днів можуть триматися лише окремої частини обраної території, що становить 43–65% від загальної площі. На Волинському Поліссі, така поведінка періодичного обстеження не всієЇ ділянки, а лише її частини, зустрічається рідше. Це пояснюється дещо відмінною структурою біотопів та спричиненою цим різницею у способах полювання. У Шацькому національному парку на площах, що становить 59–74% від всієї зимової ділянки, один сірий сорокопуд затримується до 5–17 днів. Пізніше, він або переміщується на іншу частину ділянки, або збільшує добовий мисливський маршрут у межах всієї зимової діллянки.
Частота зміни кормових ділянок найбільше залежить від інтенсивності опадів та глибини снігу, що найчіткіше простежується на ізольованих заплавних луках, мозаїчних лісових галявинах та заболочених територіях. Такі біотопи переважають на мисливських територіях сорокопудів у Волинській області. На Прикарпатті та Малому Поліссі (Львівщина), помітний вплив на зміну кормових ділянок мають напрямки та сила вітру, що використовуються птахами при виборі способів полювання. Тут переважають південно-західні вітри і сірі соокопуди найчастіше добувають корм, зависаючи на висоті 1,5–2,3 м над стернею, лукою чи пасовищем. Коли напрямок вітру змінюється, то сорокопуди шукають мисливські ділянки, вибираючи площі, що обдуваються північно-східними або східними вітрами. Зазвичай відстані між цими участками досягали не більше, ніж декілька кілометрів.
Кормовий зимовий раціон сірих сорокопудів аналізувався нами під час спостережень за мисливською поведінкою птахів. Також було проаналізовано понад 250 погадок, зібраних під окремими деревами та в місцях ночівлі. Розміри погадок сірих сорокопудів в середньому досягали 36 мм довжини й 14 мм ширини, вага їх коливалась від 2,5 до 4,3 г. У зимовому кормовому раціоні в сірих соокопудів переважали дрібні мишовидні гризуни, рештки яких у погадках досягали 89% у Львівській області та 86% – у Волинській. Серед них найчастішою поживою була полівка сіра Microtus arvalis Pall.
Із отриманих результатів ми зробили висновок, що в умовах України, лісостепова зона обирається сірими сорокопудами для зимівлі значно частіше, ніж зона змішаних лісів. Це підтверджується як кількістю реєстрацій цих птахів, так і тим, що щільність зимуючих особин більша в лісостеповій зоні, навіть у тих квадратах, де сірий сорокопуж не гніздується. Це дає змогу нам зробити припущення, що в умовах України в межах гніздового ареалу, зимує значно менше сорокопудів, ніж на сусідніх територіях. Підтверджує таке припущення і той факт, що зимовий ареал сірого сорокопуда в Україні покриває майже всю територію країни, а гніздовий – лише західні та північно-західні райони [1, 10]. Цей факт здебільшого пов’язаний ще й з тим, що для сірого сорокопуда взимку найважливішим кормом є дрібні гризуни, яких значно менше в зоні змішаних лісів, ніж у лісостеповій зоні. Крім того, в лісостеповій зоні доступність корму в зимових умовах вища. Це пов’язано з тим, що значні території періодично обдуваються сильними вітрами, що призводить до зсуву снігу полів та пасовищ. У зоні змішаних лісів, поля та луки обдуваються рідше й слабкішими вітрами, що сприяє тривалому та потужному сніговому покриву. Все це очевидно пояснює той факт, що способи полювання сірого сорокопуда в двох обраних нами квадратах відрізняються. У Волинській області сірі сорокопуди полюють частіше на дрібних птахів, а також вистежують поживу сидячи на верхівці дерева або куща (понад 70% випадків). В інших випадках сірі сорокопуди полюють у польоті над відкритим простором, іноді зависаючи в повітрі. У Львівській області, навпаки, серед відкритого ландшафту ці птахи частіше використорують активні вітри і полюють, зависаючи в повітрі (63% всіх випадків), а в інших випадках вони спостерігають за своїми жертвами, сидячи на скиртах соломи або верхівках дерев чи кущів.
На основі аналізу зимової поведінки сірих сорокопудів у Львівській області, ми зробили висновок, що окремі птахи використовують свої індивідуальні мисливські ділянки дуже нерівномірно. Одна площа, розміром 69–82 га, може поділятися на 4–5 дрібних постійних кормових мисливських ділянок, які використовуються почергово, залежно від зміни напрямків та сили вітру. Під час значних опадів, кількість таких мікроділянок у межах всієї мисливської території зростає, з концентрацією високої кількості дрібних гризунів. Відомі випадки, коли після сильних снігопадів один сірий сорокопуд перебував на ділянці меншій 20 га впродовж 31 дня, при тому більше 50% часу переховувався в двох-трьох кущах верби на площі 0,37 га, і більше 80% часу на площі 8 га.
Під час накопичення глибокого снігового покриву сірі сорокопуди, переважно, покидають території зимових ділянок і відкочовують в інші райони. В 1986–1987, 1995–1996, 1996–1997 рр., більшу частину зими, особливо у січні й лютому сірі сорокопуди не спостерігалися на своїх постійних зимових ділянках. Водночас, при зростаючій чисельності дрібних гризунів, сірі сорокопуди в окремі роки з’являються в значній кількості на зимівлі в передгірях Українських Карпат або навіть на Закарпатській рівнині, де вони не гніздуються [4].
Узимку, для сірих сорокопудів також важливим фактором існування є наявність на мисливських ділянках конкурентних видів тварин. Найнебезпечнішими є яструби (Accipiter sp.), особливо яструб великий Accipiter gentilis L. Особини цього виду нападають на сорокопудів, але через відмінність у виборі мисливських біотопів, сутєву різницю у виборі корму та способах його добування, такі випадки аґресії трапляються досить рідко. Хоча зимові кормові раціони у сірих сорокопудів та яструбів не співпадають, однак відносини між цими видами є антагоністичними. В умовах Заходу України у особин цих видів зимові біотопи споріднені. Можна вважати, що структура ландшафту, яка визначає кормові ділянки яструбів, має певний вплив на вибір ділянок сірими сорокопудами і на загальне формування його зимового ареалу. Це питання в Україні й досі залишається не вивченим. Меншою мірою сорокопудам загрожує яструб малий Accipiter nisus L., який залишається зимувати в умовах досліджуваної території переважно в малосніжні зими і в незначній кількості. Крім того лише самка цього виду наважується нападати на сірого сорокопуда. В переважній більшості випадків великі яструби, прагнуть швидко й низько над землею пролітати відкриті простори, серед яких і знаходяться зимові мисливські угіддя сорокопудів. Крім того взимку, яструби частіше полюють біля населених пунктів, околиць яких сорокопуди уникають.
На мисливських ділянках найаґресивніше на сірих сорокопудів реагують: крук Corvus corax L., канюк звичайний Buteo buteo L., зимняк Buteo lagopus L., боривітер звичайний Falco tinnunculus L., лунь польовий Circus cyaneus L. Ці птахи відганяють сірих сорокопудів з мисливських ділянок, але не переслідують і не полюють на них. Найгостріша конкуренція за кормові ресурси спостерігається між сорокопудами та канюками звичайними, зимняками у роки інтенсивних інвазій останніх. Ці хижаки інтенсивно лімітують кількість жертв на полях, а в особливо сніжні зими концентруються на узліссях і ускладнюють полювання сорокопудів. Круки найчастіше перешкоджають полюванню сорокопудів біля скирт соломи. Боривітер звичайний та лунь польовий становлять кормову конкуренцію не лише за дрібних ссавців, але й комах. Це пов’язано з тим, що ці хижі птахи разом із сорокопудами спостерігаються на спільних територіях переважно протягом жовтня – грудня, а також в деякі малосніжні зими. Однак боривітри та луні досить рідко зимують у наших умовах.
Серед ссавців конкурентами за корм в умовах Заходу України найчастіше є лисиця звичайна Vulpes vulpes L., горностай Mustela erminea L., ласка Mustela nivalis L. Всі ці види охоче полюють на мисливських ділянках сорокопудів, особливо на узліссях та біля скирт соломи. Лисиця частіше полює на дрібних гризунів у сутінках, а горностай і ласка, при високому сніжному покриві, навіть упродовж світлої частини дня.
___________________
1. Вінтер С.В. Сорокопуд сірий Lanius excubitor L. // Червона книга України. К., 1994.
2. Львович М.В., Горун А.А. Загальна характеристика Шацького національного парку // Шацький національний природний парк. Світязь, 1994.
3. Маринич О.М. Фізична географія Української РСР. К., 1982.
4. Страутман Ф.Й. Птицы западных областей Украинской ССР. Львов, 1963. С. 100–102.
5. Atkinson E.C. Northen shrikes (Lanius excubitor L.) wintering in
6. Bassin Ph. Status and trends of shrikes in Switzerland with special reference to the Great Grey Shrike. Shrikes (Laniidae) of the World: Biologi and conservation // Proceedings of the Western Foundation of Vertebrate Zoology. 1995. Vol. 6. N1. Р. 45–48.
7. Olson V. The winter habits of the Great Grey Shrike Lanius excubitor L. Var Fadelvarld. 1986. Vol. 45. Р. 19–31.
8. Perrins C.M. (Senior Editor). The Birds of the Western Palearctic // Haundbook of the Birds of Europe, the Middle East and North Africa. Oxford University Press. 1993. Vol. 7. Р. 503–523.
9. Schon M. Habitat structure, habitat changes, and causes of decline in the Great Grey shcrike in Southwestern Germany. Shrikes (Laniidae) of the World: Biologi and conservation // Proceedings of the Western Foundation of Vertebrate Zoology. 1995. Vol. 6. N1. Р. 142–149.
10. Snow D.W. Perrins C.M. (Editors). The Birds of the Western Palearctic // Haundbook of the Birds of Europe, the Middle East and North Africa. Oxford University Press. 1998. Vol. 2. Р. 1440–1442.