УДК 659.3:2

 

ЦЕРКВА І ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

­

І. Скленар[1]

Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна, e-mail: admgrf@franko.lviv.ua

 

Церковні документи про ЗМІ

Ва­ж­ли­вою ві­хою в іс­то­рії Все­лен­сь­кої Це­р­к­ви був ІІ Ва­ти­кан­сь­кий Со­бор, який від­бу­в­ся у 1960-1965 ро­ках у Ри­мі. То­ді бу­ло при­йня­то ряд до­ку­мен­тів, які ви­зна­чи­ли у по­даль­шо­му до­лю Це­р­к­ви та за­хі­д­но­го су­с­пі­ль­ства за­га­лом. Се­ред них — ду­ш­па­с­тир­сь­ка кон­с­ти­ту­ція “Про Це­р­к­ву в су­ча­с­но­му сві­ті”, де­кла­ра­ція “Про ре­лі­гій­ну сво­бо­ду”, де­к­ре­ти “Про мі­сій­ну ді­я­ль­ність Це­р­к­ви” , “Про за­со­би су­с­пі­ль­но­го по­ві­до­м­лян­ня” то­що. У зга­да­ній кон­­с­ти­ту­ції про­чи­та­є­мо, що мас-­ме­діа по­вин­ні спри­я­ти за­галь­ній куль­ту­рі (2; 109). Де­к­рет “Про мі­сій­ну ді­я­ль­ність Це­р­к­ви” мі­с­тить ду­м­ку про обо­в’я­зок жу­р­на­лі­с­тів жит­тям і сло­вом свід­чи­ти хри­с­ти­ян­сь­ку ві­ру у своє­му се­ре­до­ви­щі.

Про­те де­таль­ні­ше ми з’я­су­є­мо на­шу те­му з до­по­мо­гою де­к­ре­ту “Про за­со­би су­с­пі­ль­но­го по­ві­до­м­лян­ня”. У роз­ді­лі “Право на ін­фор­ма­цію” чи­та­є­мо: “Все ж пра­ви­ль­не вжи­ван­ня цьо­го пра­ва ви­ма­гає, щоб оте по­ві­до­м­лен­ня, що­до сво­го пре­д­ме­та, бу­ло зав­жди пра­в­ди­ве та, збе­рі­га­ю­чи спра­ве­д­ли­вість і лю­бов, бу­ло ці­лі­с­не; крім цьо­го, що­до спо­со­бу, хай бу­де во­но че­с­не та при­стой­не, тобто та­ке, що свя­то збе­рі­гає мо­раль­ні за­ко­ни й за­кон­ні пра­ва лю­ди­ни так у до­бу­ван­ні, як і в по­ши­рю­ван­ні ві­с­ток…” (1; 164). У да­но­му со­бо­ро­во­му до­ку­мен­ті мі­с­ти­ть­ся за­клик об­сто­ю­ва­ти пер­шість об’єк­ти­в­но­го мо­раль­но­го ла­ду. Ав­то­ри де­к­ре­ту на­го­ло­си­ли на то­му, що пра­ця жу­р­на­лі­с­тів над­то від­по­ві­даль­на, оскіль­ки во­ни мо­жуть ве­с­ти люд­сь­кий рід у пра­в­ди­во­му на­пря­мі або до за­не­па­ду. Їх­ня пра­ця не по­вин­на су­пе­ре­чи­ти за­галь­но­му бла­го­ві. У до­ку­мен­ті за­зна­ча­є­ть­ся, що для лег­шо­го ви­ко­нан­ня цьо­го за­вдан­ня пра­ців­ни­кам мас-­ме­діа слід на­ле­жа­ти до то­ва­риств, де зо­бо­в’я­зу­ють ша­ну­ва­ти мо­раль­ні за­ко­ни, а в ра­зі по­тре­би — на­віть укла­да­ти до­го­вір що­до пра­ви­ль­но­го збе­рі­ган­ня мо­раль­но­го ко­де­к­су.

У дру­го­му роз­ді­лі цьо­го со­бо­ро­во­го до­ку­мен­та ак­цен­ту­є­ть­ся ува­га на то­му, що жу­р­на­лі­с­ти по­вин­ні здо­бу­ва­ти фа­хо­вий ви­шкіл, вра­хо­ву­ю­чи хри­с­ти­ян­сь­ку до­к­т­ри­ну ві­ри та звер­та­ю­чи ува­гу на су­с­пі­ль­не вчен­ня Це­р­к­ви, що осо­б­ли­во роз­ви­ну­ло­ся у двох остан­ніх сто­літ­тях. За­га­лом де­к­рет вва­жа­є­ть­ся за­галь­но­хри­с­ти­я­сь­ким до­ку­мен­том, а “католицька Це­р­к­ва за­вдя­ки йо­му — ад­во­ка­том всіх хри­с­ти­ян­сь­ких кон­­фе­сій, ви­зна­в­ши за ни­ми пра­во про­па­гу­ва­ти хри­с­ти­ян­сь­кий сві­то­гляд” (4; 3).

У тра­в­ні 1971 ро­ку у Ва­ти­ка­ні чле­ни “Комісії зі справ за­со­бів су­с­пі­ль­но­го по­ві­до­м­лян­ня” опри­лю­д­ни­ли ду­ш­па­с­тир­сь­ку ін­ст­ру­к­цію “Єднання і поступ”. Хо­ча цей до­ку­мент за сво­їм спря­му­ван­ням є вну­т­рі­ш­ньо­це­р­ко­в­ним, про­те йо­го ос­но­в­ні по­ло­жен­ня на­бли­же­ні до те­ми цьо­го під­ро­з­ді­лу. У пер­шій ча­с­ти­ні ін­ст­ру­к­ції, у 8 пун­к­ті чи­та­є­мо: “Зі своєї су­ті ЗМІ спря­мо­ва­ні на те, аби лю­ди, за­вдя­ки ча­с­тим кон­та­к­там між со­бою, пе­рейня­ли­ся біль­шим ду­хом спі­ль­но­ти. У та­кий спо­сіб лю­ди­на, мов­би ве­де­на Бо­жою ру­кою… спри­­чи­ня­є­ть­ся до здій­с­нен­ня Бо­жих пла­нів в іс­то­рії” (9; 279). Ця сен­те­н­ція, на на­шу ду­м­ку, ве­ли­кою мі­рою сто­су­є­ть­ся і ре­лі­гій­них ЗМІ. Ав­то­ри ін­ст­ру­к­ції та­кож за­зна­чи­ли, що мас-­ме­діа на­ле­жать до най­ді­є­ві­ших чин­ни­ків по­ши­рен­ня лю­бо­ві у сві­ті, яка по­ро­джує єд­нан­ня лю­дей. Хри­с­ти­ян­сь­кі га­зе­ти і жу­р­на­ли се­ред усіх ін­ших плі­д­но ви­ко­ну­ють це за­вдан­ня, не­су­чи лю­дям ра­ді­с­ну вість (Єва­н­ге­ліє). Дру­га ча­с­ти­на ін­ст­ру­к­ції при­свя­че­на те­мі “ЗМІ як чин­ник люд­сь­ко­го посту­пу”. Те­ле­ба­чен­ня, ра­діо, пре­са, згі­д­но з цим до­ку­мен­том, до­но­сять лю­дям ін­фор­ма­цію у най­від­да­ле­ні­ші ку­то­ч­ки сві­ту, до­по­ма­га­ють лю­дям до­кла­д­но пі­зна­ва­ти жит­тя й по­дії су­ча­с­но­го сві­ту. “ЗМІ бо­ря­ть­ся з не­гра­мо­т­ні­с­тю… Во­ни ро­б­лять лю­дей рі­в­ни­ми у то­му сен­сі, що ті мо­жуть од­на­ко­во ко­ри­с­та­ти­ся ду­хо­в­ни­ми цін­но­с­тя­ми і роз­ва­га­ми” (9; 293).

На­зи­ва­ю­чи мас-­ме­діа но­вим еле­мен­том су­с­пі­ль­но­го зв’яз­ку та посту­пу, ав­то­ри ін­ст­ру­к­ції на­го­ло­шу­ють на по­ши­рен­ні па­м’я­ток ци­ві­лі­за­ції та куль­ту­ри у сві­ті. Ни­ні ЗМІ по­ши­рю­ють свій вплив се­ред мі­льяр­дів лю­дей на пла­не­ті. Окрім по­зи­ти­в­ної ро­лі, жу­р­на­лі­с­ти мо­жуть ви­ко­ну­ва­ти не­га­ти­в­ну: збі­д­ню­ва­ти лю­дей, за­пе­ре­чу­ва­ти їх­ню гі­д­ність че­рез по­пу­ля­ри­за­цію ни­зь­ких упо­до­бань. У ду­ш­па­с­тир­сь­кій ін­ст­ру­к­ції йде мо­ва і про ре­к­ла­му як пе­в­ний чин­ник еко­но­мі­ч­но­го посту­пу. Про­те ав­то­ри за­сте­рі­га­ють пе­ред ви­ко­ри­с­тан­ням ре­к­ла­ми як за­со­бу по­пу­ля­ри­за­ції не­які­с­них, шкі­д­ли­вих то­ва­рів то­що. Дру­гий роз­діл при­свя­че­ний фор­ма­ції ау­ди­то­рії та жу­р­на­лі­с­тів. На ду­м­ку тво­р­ців до­ку­мен­та, ні­ко­ли не пі­з­но зна­йо­ми­ти мо­лодь зі сві­том ми­с­те­ц­т­ва і ви­ро­б­ля­ти у неї по­чут­тя кра­си, ар­ти­с­ти­ч­но­го упо­до­бан­ня та ін. Ви­ро­б­лен­ня ду­хо­в­ної рі­в­но­ва­ги у мо­ло­ді ро­ки бу­де ве­ли­кою до­по­мо­гою у жит­ті. Цьо­му осо­б­ли­во спри­яє сво­ї­ми пу­б­лі­ка­ці­я­ми які­с­на пре­са за­га­лом та хри­с­ти­ян­сь­кі га­зе­ти і жу­р­на­ли зо­кре­ма.

Жу­р­на­лі­с­ти, у то­му чи­с­лі пра­ців­ни­ки пре­си, по­вин­ні від­зна­ча­ти­ся по­зи­ти­в­ни­ми люд­сь­ки­ми яко­с­тя­ми. Во­ни від­чу­ва­ють і жи­вуть тим, що ді­є­ть­ся у сві­ті. То­му по­вин­ні про­гно­зу­ва­ти, ви­зна­ча­ти тен­де­н­ції та фор­му­ва­ти гро­мад­сь­ку ду­м­ку. В ін­ст­ру­к­ції “ Єд­нан­ня і поступ” по­ру­ше­но пи­тан­ня про по­ро­зу­мін­ня між вла­дою і гро­ма­дя­на­ми, між на­ро­да­ми, між усі­ма хри­с­ти­я­на­ми та лю­дь­ми до­б­рої во­лі. Ко­ли йде­ть­ся про роль мас-­ме­діа у су­с­пі­ль­с­т­ві, то гро­ма­дя­ни і вла­д­ні стру­к­ту­ри по­вин­ні за­хи­ща­ти сво­бо­ду сло­ва. “Цензура по­вин­на об­ме­жи­ти­ся тіль­ки до край­ніх ви­пад­ків” (9; 299), — на­го­ло­шу­ють ав­то­ри цьо­го до­ку­мен­та. Во­ни про­по­ну­ють жу­р­на­лі­с­там ство­рю­ва­ти про­фе­сій­ний ор­ган. Та­ким чи­ном мо­ж­на об’єд­на­ти зу­сил­ля пра­ців­ни­ків ЗМІ у пе­в­них на­мі­рах і уни­ка­ти еко­но­мі­ч­ної мо­но­по­лії.

Ще од­на ва­ж­ли­ва ду­м­ка “Єднання і посту­пу”: під су­ча­с­ну по­ру ЗМІ не спри­чи­ня­ть­ся до посту­пу люд­с­т­ва, як­що не по­ру­шу­ва­ти­муть йо­го на­галь­них про­б­лем і не змі­ц­ню­ва­ти­муть на­дію у тих, які охре­ще­ні і ві­рять в од­но­го Тво­р­ця. Мас-­ме­діа за­га­лом по­вин­ні “підживлювати” ре­лі­гій­ні по­чут­тя лю­дей та спри­я­ти по­бу­до­ві су­с­пі­ль­с­т­ва (ци­ві­лі­за­ції) лю­бо­ві.

 

Папа Іван Павло ІІ про засоби масової інформації

У зв’яз­ку із роз­ви­т­ком ма­со­вої ко­му­ні­ка­ції у ХХ сто­літ­ті Все­лен­сь­кі Ар­хи­є­реї при­ді­ля­ли зна­ч­ну ува­гу ЗМІ . Це, зо­кре­ма, Па­пи Пій ХІ, Па­в­ло VI, а у наш час — Іван Па­в­ло ІІ. Остан­ній є ав­то­ром чи­с­лен­н­их ен­ци­к­лік, апо­с­толь­сь­ких, ли­с­тів, по­слань, про­мов, се­ред яких пе­в­на ча­с­ти­на при­свя­че­на ро­лі пу­б­лі­ци­с­ти­ки та ЗМІ у су­с­пі­ль­но­му жит­ті. По­ляк за по­хо­джен­ням, Іван Па­в­ло ІІ (Ка­роль Вой­ти­ла — по-­світ­сь­ки) здо­був ве­ли­кий ав­то­ри­тет у всьо­му сві­ті. Йо­го ша­ну­ють не тіль­ки ка­то­ли­ки схі­д­но­го та за­хі­д­но­го об­ря­дів. До йо­го ду­м­ки при­слу­ха­ю­ть­ся пре­д­ста­в­ни­ки ба­га­тьох сві­то­вих ре­лі­гій.

У ли­с­то­па­ді 1980 ро­ку цей Па­па ви­сту­пив у Мю­н­хе­ні пе­ред ми­т­ця­ми і жу­р­на­лі­с­та­ми на те­му “Суть, ве­лич і від­по­ві­даль­ність ми­с­те­ц­т­ва і пу­б­лі­ци­с­ти­ки”. У ній він про­ана­лі­зу­вав той зв’я­зок, який іс­нує між Це­р­к­вою і пу­б­лі­ци­с­ти­кою. Роз­г­ля­не­мо де­таль­ні­ше цю про­мо­ву.

На ду­м­ку Іва­на Па­в­ла ІІ, пу­б­лі­ци­с­ти на­да­ють фор­ми, пе­в­но­го ви­гля­ду дій­с­но­с­ті та ма­те­рії сві­ту. Во­ни пра­г­нуть по­яс­ни­ти у сло­ві, зву­ці, об­ра­зі щось з пра­в­ди і гли­бин­ної су­ті сві­ту та лю­ди­ни. Тут не ма­є­ть­ся на ува­зі пе­в­не при­вла­с­нен­ня пу­б­лі­ци­с­тів Це­р­к­вою. Мо­ва йде про пі­знан­ня цьо­го всьо­го з то­ч­ки зо­ру хри­с­ти­ян­сь­кої ві­ри і про пе­в­ну під­три­м­ку та про­па­гу­ван­ня ті­єї пі­зна­ної вар­то­с­ті. Па­па на­го­ло­сив на то­му, що твор­чі лю­ди, у то­му чи­с­лі жур­на­лі­с­ти, є спів­тво­р­ця­ми сві­ту. Да­лі Іван Па­в­ло ІІ сфор­му­лю­вав най­го­ло­в­ні­шу те­зу своєї про­мо­ви: те­мою Це­р­к­ви і те­мою пу­б­лі­ци­с­тів є лю­ди­на, об­раз лю­ди­ни, пра­в­да про лю­ди­ну, ecce homo, до яко­го на­ле­жить і світ лю­дей, і іс­то­рія. “Церква, як ре­ч­ник хри­с­ти­ян­сь­кої ві­ри, зав­жди бу­де на­га­ду­ва­ти — не мо­ж­на іс­то­т­но опи­са­ти дій­с­ність не вра­хо­ву­ю­чи те­о­ло­гі­ч­но­го ви­мі­ру” (8; 88). Все­лен­сь­кий Ар­хи­є­рей ствер­джує, що та­кі те­ми як ви­на та про­щен­ня, роз­ча­ру­ван­ня і по­ря­ту­нок, спра­ве­д­ли­вість і не­спра­ве­д­ли­вість, а та­кож ми­ло­сер­дя і сво­бо­да, со­лі­да­р­ність та лю­бов до бли­ж­ньо­го, на­дія й по­ті­ха по­вер­та­ю­ть­ся в су­ча­с­ну лі­те­ра­ту­ру та зна­хо­дять що­раз си­ль­ні­ший від­гук. До цьо­го ми зро­би­мо не­ве­ли­ч­ке до­по­в­нен­ня: да­ні те­ми є і в по­лі зо­ру пра­ців­ни­ків мас-­ме­діа, зо­кре­ма ре­лі­гій­них. Адже не­од­мін­но знайде­мо чи­ма­ло по­ді­б­них тем у хри­с­ти­ян­сь­кій те­ле- або ра­діопе­ре­да­чі, на сто­рін­ках пе­рі­о­ди­ки.

У да­ній про­мо­ві Іван Па­в­ло ІІ за­ува­жив ще та­кий ас­пект су­ча­с­ної пу­б­лі­ци­с­ти­ки: лю­ди­на є зві­ль­не­ною від ро­ман­ти­з­му. Так зва­ний “здоровий світ” стає об’єк­том на­смі­ш­ки і ци­ні­з­му. З то­ч­ки зо­ру хри­с­ти­ян­сь­кої ві­ри не мо­ж­на ні­чим до­рі­к­ну­ти тим, хто зма­льо­вує зло у рі­з­них йо­го фор­мах. Зло є ре­аль­ні­с­тю, ма­с­ш­та­би яко­го від­чу­ло люд­с­т­во у два­д­ця­то­му сто­літ­ті аж до край­но­щів. Па­па вва­жає, що без ре­аль­но­с­ті зла не­мо­ж­ли­во зро­зу­мі­ти та­кож по­в­ні­с­тю ре­аль­ність до­б­ра, від­ку­п­лен­ня, ла­с­ки, ви­з­во­лен­ня. І при цьо­му за­сте­рі­гає: це не пе­ре­пу­с­т­ка, на­да­на злу. Йде­ть­ся про зо­бра­жен­ня йо­го мі­с­ця в дій­с­но­с­ті. Слід пу­б­лі­ци­с­там на­ма­лю­ва­ти невті­ш­ну кар­ти­ну май­бут­тя і спо­ну­ка­ти лю­дей до до­б­ра. У пе­рі­од, ко­ли Це­р­к­ва про­го­ло­шує “аджор­наменто”, осу­час­нен­ня хри­с­ти­ян­сь­кої ві­ри, її догм і за­по­ві­дей, Па­па ствер­джує, що до­сі про­б­ле­ми лю­ди­ни не бу­ли пре­д­ста­в­ле­ні так до­ско­на­ло, як в ми­с­те­ц­т­ві та пу­б­лі­ци­с­ти­ці.

Звер­та­ю­чись до жу­р­на­лі­с­тів, пу­б­лі­ци­с­тів, Па­па за­зна­чає про їх­ній зна­ч­ний вплив на фор­му­ван­ня гро­мад­сь­кої ду­м­ки, су­с­пі­ль­них по­гля­дів, на сві­до­мість мі­ль­йо­нів лю­дей. Зо­бра­жува­на ни­ми дій­с­ність сві­ту, лю­ди­ни і су­с­пі­ль­с­т­ва ви­зна­чає по­зи­цію та по­ве­дін­ку ба­га­тьох лю­дей.

На пра­ців­ни­ків ЗМІ по­кла­де­на ве­ли­ка від­по­ві­даль­ність. Жу­р­на­ліст не бу­де тра­к­ту­ва­ти цю від­по­ві­даль­ність се­р­йо­з­но, ко­ли не ві­зь­ме до ува­ги фун­да­мен­таль­них ети­ч­них за­сад — на цьо­му на­го­ло­шу­вав Па­па. На йо­го ду­м­ку, від­по­ві­даль­ність пу­б­лі­ци­с­тів про­яв­ля­є­ть­ся перш за все то­ді, ко­ли во­ни вра­хо­ву­ють вплив ЗМІ. Ра­зом із сі­м’єю та ін­ши­ми ви­хо­в­ни­ми чин­ни­ка­ми жу­р­на­лі­с­ти по­кли­ка­ні до се­р­йо­з­но­го тра­к­ту­ван­ня своєї ді­я­ль­но­с­ті та по­вин­ні пра­цю­ва­ти для то­го, аби, при­мі­ром, зо­бра­же­не ни­ми на­си­ль­с­т­во лі­к­ві­до­ву­ва­ти у сві­до­мо­с­ті лю­дей. Вкла­де­ні у їх­ні ру­ки та уста си­ла сло­ва тіль­ки то­ді не ста­не не­без­пе­ч­ною, ко­ли бу­де по­в’я­за­на з пи­ль­ні­с­тю су­м­лін­ня та від­по­ві­даль­ні­с­тю. Мі­рою до­ся­г­нень пу­б­лі­ци­с­та не по­ви­нен бу­ти зо­в­ні­ш­ній ефект, а пра­в­да і спра­ве­д­ли­вість. Са­ме ці фун­да­мен­таль­ні за­са­ди до­по­мо­жуть жу­р­на­лі­с­там слу­жи­ти су­с­пі­ль­с­т­ву.

Що­ро­ку Ка­то­ли­ць­ка Це­р­к­ва від­зна­чає Сві­то­вий День ЗМІ. Тра­ди­цій­ни­ми з ці­єї на­го­ди ста­ли по­слан­ня Іва­на Па­в­ла ІІ. Роз­г­ля­не­мо де­які з них. У 1984 ро­ці Па­па опри­лю­д­нив до­ку­мент, при­свя­че­ний 17-му Дню мас-­ме­діа. Йо­го те­ма — “ЗМІ як міст між ві­рою і куль­ту­рою”.

Все­лен­сь­кий Ар­хи­є­рей у цьо­му до­ку­мен­ті за­зна­чає про ве­ли­кий вклад тих пу­б­лі­ци­с­тів, які ви­ко­ри­с­то­ву­ють свій фах для єва­н­ге­лі­за­ції. Оче­ви­д­но, що це ве­ли­кою мі­рою сто­су­є­ть­ся пра­ців­ни­ків хри­с­ти­ян­сь­ких мас-­ме­діа. Во­ни фор­му­ють куль­ту­р­ний грунт, на яко­му лю­ди­на, сві­до­ма сво­го зв’яз­ку з Тво­р­цем, стає до­ско­на­лі­шою і пе­ре­ко­на­ною у своє­му ви­со­ко­му пі­с­лан­ни­ц­т­ві.

Па­па звер­та­є­ть­ся до пра­ців­ни­ків за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції на усіх кон­ти­нен­тах із та­ки­ми га­с­ла­ми:

Не зо­бра­жай­те лю­ди­ну спо­т­во­ре­ною та зде­фор­мо­ва­ною, лю­ди­ну, яка за­пе­ре­чує пра­в­ди­ві цін­но­с­ті!

На­да­вай­те зна­чен­ня транс­цен­ден­т­но­му, то­му, що ро­бить лю­ди­ну гі­д­ною!

Не не­х­туй­те ре­лі­гій­ни­ми вар­то­с­тя­ми і не на­смі­хай­те­ся над ни­ми, не ін­тер­пре­туй­те їх на ос­но­ві іде­о­ло­гі­ч­них схем!

Ін­фор­муй­те на кри­те­рі­ях пра­в­ди і спра­ве­д­ли­во­с­ті, спро­с­то­вуй­те і ви­пра­в­ляй­те по­ми­л­ки, яких до­пу­с­ти­ли­ся!

Не спри­чи­няй­те­ся до зі­п­сут­тя у су­с­пі­ль­с­т­ві, осо­б­ли­во у мо­ло­ді­ж­но­му се­ре­до­ви­щі, че­рез зо­бра­жен­ня із схи­ль­ні­с­тю і на­сти­р­ли­ві­с­тю зла, мо­раль­но­го па­дін­ня; че­рез іде­о­ло­гі­ч­не ма­ні­пу­лю­ван­ня та сі­ян­ня не­зго­ди!

Не згіршуйте інших!

Па­па ко­ро­т­ко син­те­зу­вав: пу­б­лі­ци­с­ти за­лу­че­ні до роз­ви­т­ку куль­ту­ри і в та­кий спо­сіб во­ни по­лег­шу­ють лю­дям “зустріч” з ві­рою.

Ду­м­ки про пре­су та пу­б­лі­ци­с­ти­ку мі­с­тя­ть­ся і в ря­ді ін­ших пап­сь­ких до­ку­мен­тів. Це, в пер­шу чер­гу, Апо­с­толь­сь­ке повчан­ня Іва­на Па­в­ла ІІ “Сі­мейне спів­жит­тя” від 21 ли­с­то­па­да 1982 ро­ку. У сво­їй про­мо­ві до ми­т­ців і пу­б­лі­ци­с­тів, яку ми ана­лі­зу­ва­ли, Па­па на­го­ло­шу­вав на впли­ві ЗМІ на су­ча­с­ну сі­м’ю та на її сві­то­гля­д­ні орі­є­н­ти­ри. У да­но­му повчан­ні ця те­ма ви­сві­т­ле­на глиб­ше. Зо­кре­ма, чи­та­є­мо та­ке: “Нерідко су­ча­с­но­му чо­ло­ві­ко­ві й жі­н­ці, що з ве­ли­кою щи­рі­с­тю шу­ка­ють від­по­ві­ді на важ­кі по­вся­к­ден­ні пи­тан­ня їх­ньо­го по­дру­ж­ньо­го жит­тя, по­да­ю­ть­ся ду­же зва­б­ли­ві по­гля­ди й про­по­зи­ції, які у рі­з­ний спо­сіб зне­ва­жа­ють пра­в­ду й гі­д­ність люд­сь­кої осо­би. Та­ку по­зи­цію за­йма­ють мо­гу­т­ні ме­ре­жі ЗМІ, які не­по­мі­т­но ста­в­лять під за­гро­зу сво­бо­ду й зда­т­ність об’єк­ти­в­ної оцін­ки” (5; 9). Все­лен­сь­кий Ар­хи­є­рей та­кож наго­ло­шує на то­му, що ЗМІ, окрім по­зи­ти­в­но­го впли­ву на жит­тя і тра­ди­ції сі­м’ї, мо­жуть ста­ти не­без­пе­ч­ни­ми у то­му ви­пад­ку, ко­ли ни­ми вмі­ло і си­с­те­ма­ти­ч­но ма­ні­пу­лю­ють. Та­кі мас-­ме­діа ста­ють но­сі­я­ми ни­щі­в­них іде­о­ло­гій і по­гля­дів, які спо­т­во­рю­ють жит­тя, ро­ди­ну, ре­лі­гію, мо­раль­ність.

На­сту­п­ний до­ку­мент Іва­на Па­в­ла ІІ, де йде мо­ва про при­зна­чен­ня пу­б­лі­ци­с­ти­ки — ен­ци­к­лі­ка “Evangelium vitae” (“Євангеліє жит­тя”), опри­лю­д­не­на у бе­ре­з­ні 1995 ро­ку. У ній на­го­ло­шу­є­ть­ся на вар­то­с­ті і не­до­тор­ка­но­с­ті люд­сь­ко­го жит­тя. В остан­ньо­му роз­ді­лі ен­ци­к­лі­ки чи­та­є­мо: “Величезна й по­ва­ж­на від­по­ві­даль­ність по­кла­де­на на пра­ців­ни­ків за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції, які ма­ють по­д­ба­ти за те, аби їх­ні по­ві­до­м­лен­ня ус­пі­ш­но при­слу­жи­ли­ся куль­ту­рі жит­тя” (6; 142). На ду­м­ку Па­пи, пу­б­лі­ци­с­ти по­вин­ні по­да­ва­ти шля­хе­т­ні при­кла­ди жит­тя і звер­та­ти ува­гу на гі­д­ні по­хва­ли, ча­сом на­віть ге­ро­ї­ч­ні свід­чен­ня люд­сь­кої лю­бо­ві. Іван Па­в­ло ІІ в “Євангелії жит­тя” ба­чить по­кли­кан­ня пра­ців­ни­ків ЗМІ ще у то­му, аби з су­м­лін­ною ві­р­ні­с­тю пра­в­ді во­ни по­єд­ну­ва­ли сво­бо­ду ін­фор­ма­ції, по­ша­ну до ко­ж­ної осо­би і гли­бо­ку лю­дя­ність.

З роз­г­ля­ну­тих на­ми це­р­ко­в­них до­ку­мен­тів, а та­кож про­мов, по­слань, ен­ци­к­лік те­пе­рі­ш­но­го Па­пи Іва­на Па­в­ла ІІ про пре­су та пу­б­лі­ци­с­ти­ку мо­ж­на під­су­му­ва­ти ось що:

Пра­ця жу­р­на­лі­с­тів, пу­б­лі­ци­с­тів є від­по­ві­даль­ною. Вони — спів­тво­р­ці сві­ту;

ЗМІ є но­вим чин­ни­ком су­с­пі­ль­но­го посту­пу;

Во­ни по­вин­ні “підживлювати” ре­лі­гій­ні по­чут­тя та спри­я­ти по­бу­до­ві су­с­пі­ль­с­т­ва лю­бо­ві;

Фун­да­мен­таль­ні за­са­ди, яки­ми по­ви­нен ке­ру­ва­ти­ся пу­б­лі­цист, — пра­в­да і спра­ве­д­ли­вість;

ЗМІ може стати прекрасним знаряддям голошення Євангелії.

 

Сучасні церковні ЗМІ в Україні

Із ста­но­в­лен­ням ре­лі­гій­них кон­фе­сій в Укра­ї­ні про­тя­гом 1990-2000 рр. ви­ни­к­ло но­ве яви­ще — це­р­ко­в­ні мас-­ме­діа. У од­ній із стат­тей ко­ли­ш­ньо­го ре­к­то­ра Львів­сь­кої бо­го­слов­сь­кої ака­де­мії (УГКЦ) от­ця-­до­к­то­ра Ми­хай­ла Ди­ми­да в жу­р­на­лі “Людина і світ” (1994. — Ч.10) на­ве­де­но пе­ре­лік Це­р­ков і це­р­ко­в­них гро­мад в Укра­ї­ні. До пер­ших він за­ра­ху­вав Укра­їн­сь­ку гре­ко-­ка­то­ли­ць­ку Це­р­к­ву (УГКЦ), ри­мо-­ка­то­ли­ць­ку Це­р­к­ву в Укра­ї­ні (РКЦ) та Ук­ра­їн­сь­ку пра­во­сла­в­ну Це­р­к­ву Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­ар­ха­ту (УПЦ МП). До дру­гих — Укра­їн­сь­ку пра­во­сла­в­ну Це­р­к­ву Ки­їв­сь­ко­го па­т­рі­ар­ха­ту (УПЦ КП), Укра­їн­сь­ку ав­то­ке­фаль­ну пра­во­сла­в­ну Це­р­к­ву (УАПЦ).

В ілю­с­т­ро­ва­но­му ви­дан­ні “Все про Укра­ї­ну” за­зна­ча­є­ть­ся: “Показо­вим є той факт, що ре­лі­гій­них ви­дань ре­є­с­т­ру­є­ть­ся за­раз біль­ше, ніж, ска­жі­мо, га­зет і жу­р­на­лів для мо­ло­ді і жі­нок” (3; 235). Да­не твер­джен­ня дво­рі­ч­ної да­в­но­с­ті не втра­ти­ло своєї ак­ту­аль­но­с­ті, і ми це про­ілю­с­т­ру­є­мо на при­кла­ді ви­дань укра­їн­сь­ких Це­р­ков і це­р­ко­в­них гро­мад. За­раз на­го­ло­си­мо на то­му, що у на­шій дер­жа­ві пе­ре­ва­жа­ють за кіль­кі­с­тю хри­с­ти­ян­сь­кі пе­рі­о­ди­ч­ні ви­дан­ня, а ра­діо-, те­ле­п­ро­г­ра­ми не­ву­зь­кон­фе­сій­но­го, за­галь­но­це­р­ко­в­но­го ха­ра­к­те­ру є не­чи­се­ль­ни­ми. У ра­діо­ефі­рі вже кіль­ка ро­ків чу­є­мо ра­діо “Воскре­сіння”, а на укра­їн­сь­ко­му те­ле­ба­чен­ні бу­ло ство­ре­но ряд про­грам, се­ред яких “Відкриваємо Бі­б­лію”, “Реліквії і хра­ми Укра­ї­ни” то­що. В укра­їн­сь­ко­му ра­діо­ефі­рі чи на те­ле­е­к­ра­ні мо­ж­на ча­с­ті­ше по­чу­ти повчан­ня се­к­тан­тів, які ху­т­ко опа­ну­ва­ли ін­фор­ма­цій­ний про­с­тір Укра­ї­ни. Жит­тє­дай­не єва­н­гель­сь­ке сло­во з уст свя­ще­ни­ків на­шої Це­р­к­ви, що має біль­ше ніж ти­ся­чо­лі­т­ню тра­ди­цію, спри­я­ло б ду­хо­в­но­му оздо­ро­в­лен­ню су­с­пі­ль­с­т­ва. Ко­ро­т­ко роз­г­ля­не­мо пе­рі­о­ди­ч­ні ви­дан­ня ви­ще­за­зна­че­них Це­р­ков і це­р­ко­в­них гро­мад Укра­ї­ни.

Укра­їн­сь­ка гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка Це­р­к­ва, ви­й­шов­ши з під­піл­ля у 1990 ро­ці зі зна­ч­ни­ми мо­раль­ни­ми і ма­те­рі­аль­ни­ми втра­та­ми, за кіль­ка ро­ків ося­г­ну­ла до­во­єн­ний стан. Ве­ли­ку ува­гу бу­ло при­ді­ле­но від­ро­джен­ню тих ви­дань, які ра­ні­ше ко­ри­с­ту­ва­ли­ся по­пу­ля­р­ні­с­тю се­ред ши­ро­ких верств на­се­лен­ня. При­мі­ром, пер­ше чи­с­ло хри­с­ти­ян­сь­ко­го ча­со­пи­су “Місіонар” (за­сно­ва­ний 1897 ро­ку) ви­й­ш­ло дру­ком у кві­т­ні 1992 ро­ку і до­ни­ні ко­ри­с­ту­є­ть­ся по­пу­ля­р­ні­с­тю пе­ре­ва­ж­но се­ред ві­ру­ю­чих УГКЦ в Га­ли­чи­ні. Ви­да­в­цем “Мі­сіонара” є мо­на­ший Чин св.Василія Ве­ли­ко­го, який має ве­ли­кі тра­ди­ції у кни­го­дру­ку­ван­ні про­тя­гом кіль­кох сто­літь. Від 1991 ро­ку при Львів­сь­кій ар­хи­є­пар­хії УГКЦ ви­хо­дить дру­ком га­зе­та “Мета”. На по­ча­т­ку 2000 ро­ку єпи­с­коп-­по­мі­ч­ник Львів­сь­кий Юлі­ан Ґбур за­сну­вав су­с­пі­ль­но-­ре­лі­гій­ну га­зе­ту “Арка”. Май­же при всіх гре­ко-­ка­то­ли­ць­ких єпар­хі­ях ви­да­ю­ть­ся ча­со­пи­си або жу­р­на­ли, які зна­ч­ною мі­рою ви­сві­т­лю­ють хри­с­ти­ян­сь­ке жит­тя да­них ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­них оди­ниць Це­р­к­ви. Взі­р­це­вою у ба­га­тьох ас­пе­к­тах вва­жа­є­ть­ся ти­ж­не­вик “Нова Зо­ря” при Іва­но-­Фран­ків­сь­кій єпар­хії УГКЦ. Та­кож при чи­с­лен­них па­ра­фі­ях ви­да­ю­ть­ся рі­з­но­ма­ні­т­ні ві­с­ни­ки, ча­со­пи­си то­що.

Ри­мо-­ка­то­ли­ць­ка Це­р­к­ва бе­ре свій по­ча­ток в Укра­ї­ні ще з ХІІІ сто­літ­тя. Про­тя­гом остан­ньо­го де­ся­ти­літ­тя у на­шій дер­жа­ві ство­ре­но п’ять це­р­ко­в­но-­ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­них оди­ниць РКЦ. Іє­рар­хи об­ра­ли єпи­с­ко­па Ста­ні­с­ла­ва Па­дев­сь­ко­го від­по­ві­даль­ним за мас-­ме­діа. Не ко­ж­на кон­фе­сія в Укра­ї­ні має свя­щен­но­слу­жи­те­ля з та­ки­ми обо­в’яз­ка­ми. Пе­рі­о­ди­ч­ні ри­мо-­ка­то­ли­ць­кі ви­дан­ня від­зна­ча­ю­ть­ся ви­со­ким ін­те­ле­к­ту­аль­ним рі­в­нем. Фа­хо­вою у ба­га­тьох від­но­шен­нях є “Парафіяльна га­зе­та” — ві­с­ник ка­то­ли­ць­ких па­ра­фій Укра­ї­ни. Рі­з­ні мо­на­ші ор­де­ни РКЦ при­ді­ля­ють ува­гу дру­ко­ва­но­му сло­ву. При­мі­ром, че­н­ці-­ка­пу­ци­ни ви­да­ють жу­р­нал “Християнське сло­во”. У ви­да­в­ни­ц­т­ві “Кайрос” при Ки­їв­сь­ко­му ко­ле­джі св.Томи Ак­він­сь­ко­го ви­хо­дить дру­ком “Бюлетень ре­лі­гій­ної ін­фор­ма­ції”.

Не­зва­жа­ю­чи на те, що між пра­во­сла­в­ни­ми Укра­ї­ни що­ро­ку по­гли­б­лю­ю­ть­ся су­пе­ре­ч­но­с­ті, ко­ж­на це­р­ко­в­на гро­ма­да зу­мі­ла на­ла­го­ди­ти ви­да­в­ни­чу спра­ву. Яро­с­лав Сто­ць­кий у стат­ті “Історичні ас­пе­к­ти від­но­в­лен­ня, ре­ор­га­ні­за­ції та стру­к­ту­ру­ван­ня пра­во­сла­в­них і ка­то­ли­ць­ких Це­р­ков в Укра­ї­ні у 1988-1999 ро­ках” (7; 44-57) на­вів де­які ста­ти­с­ти­ч­ні да­ні про пра­во­сла­в­ну пре­су. Укра­їн­сь­ка пра­во­сла­в­на Це­р­к­ва Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­ар­ха­ту — най­біль­ша ре­лі­гій­на кон­фе­сія в Укра­ї­ні і са­ма її на­зва за­свід­чує, ко­му во­на під­по­ряд­ко­ву­є­ть­ся і чиї ін­тереси від­сто­ює. Во­на має у Ки­є­ві ін­фор­ма­цій­но-­ви­да­в­ни­чий центр, а у 34 єпар­хі­ях ви­хо­дять дру­ком ли­ше 14 ча­со­пи­сів. З них оди­на­д­цять — укра­ї­но­мо­в­ні (“Дзвони Во­ли­ні”, “Світло пра­во­сла­в’я”, “Дон­бас пра­во­сла­в­ний” та ін.), а три — ро­сій­сь­ко­мо­в­ні. Та­кож УПЦ МП має свою веб-­сто­рін­ку в Ін­тер­не­ті.

Укра­їн­сь­ка пра­во­сла­в­на Це­р­к­ва Ки­їв­сь­ко­го па­т­рі­ар­ха­ту, про­ві­д­ни­ки якої де­кла­ру­ють на­мі­ри про ство­рен­ня єди­ної по­мі­с­ної пра­во­сла­в­ної Це­р­к­ви в на­шій дер­жа­ві, та­кож має свої пе­рі­о­ди­ч­ні ви­дан­ня. Це три га­зе­ти (“Голос пра­во­сла­в’я”), шість жу­р­на­лів (“Полтавські єпар­хі­аль­ні ві­до­мо­с­ті”), чо­ти­ри бю­ле­т­ні.

Укра­їн­сь­ка ав­то­ке­фаль­на пра­во­сла­в­на Це­р­к­ва, сві­то­гля­д­ні прин­ци­пи якої є зна­ч­ною мі­рою по­ді­б­ні до орі­є­н­ти­рів УПЦ КП, ви­дає у Ки­є­ві га­зе­ту “Наша ві­ра”. Це один з взі­р­ців ре­лі­гій­но-­куль­то­ро­ло­гі­ч­но­го ви­дан­ня і її ре­да­к­то­ром є ві­до­мий есе­їст та лі­те­ра­ту­р­ний кри­тик Єв­ген Свер­с­тюк. Та­кож у Льво­ві Ста­в­ро­пі­гій­не брат­с­т­во св.Андрія Пер­во­з­ван­но­го по­ши­рює ча­со­пис “Успенська ве­жа”. Зва­жа­ю­чи на те, що УАПЦ має не­ве­ли­ку кіль­кість па­ра­фій, то й пе­рі­о­ди­ч­ні ви­дан­ня є не­чи­се­ль­ни­ми.

Оче­ви­д­но, що ча­со­пи­си, жу­р­на­ли, бю­ле­т­ні ко­ж­ної з укра­їн­сь­ких Це­р­ков і це­р­ко­в­них гро­мад ма­ють вла­с­ти­ву їм спря­мо­ва­ність і від­сто­ю­ють ос­нов­ні прин­ци­пи своєї кон­фе­сії. Ав­тор да­ної стат­ті спро­бує уза­галь­ни­ти ос­но­в­ну те­ма­ти­ку і про­б­ле­ма­ти­ку це­р­ко­в­ної пе­рі­о­ди­ки в Укра­ї­ні.

На сто­рін­ках хри­с­ти­ян­сь­ких га­зет і жу­р­на­лів мо­ж­на зу­стрі­ти по­ді­є­ву ін­фор­ма­цію, тобто хро­ніку ре­лі­гій­но­го жит­тя в Укра­ї­ні і сві­ті, бо­го­слов­сь­кі стат­ті та ка­те­хи­ти­ч­ні повчан­ня, іс­то­ри­ч­ні, культоро­ло­гі­ч­ні ма­те­рі­а­ли то­що.

Се­ред най­ва­ж­ли­ві­ших про­б­лем, по­ру­шу­ва­них ре­лі­гій­ни­ми жу­р­на­лі­с­та­ми, ви­ді­ли­мо та­кі: мо­раль­но-­ети­ч­не ви­хо­ван­ня су­ча­с­но­го гро­ма­дя­ни­на, со­ці­аль­ний за­хист ши­ро­ких верств на­се­лен­ня, від­но­в­лен­ня іс­то­ри­ч­ної па­м’я­ті, збли­жен­ня укра­їн­сь­ких Це­р­ков та їх­нє об’єд­нан­ня в єди­ну по­мі­с­ну, по­вер­нен­ня за­кон­но­го це­р­ко­в­но­го май­на, по­ши­рен­ня се­к­тант­с­т­ва у на­шій дер­жа­ві та ба­га­то ін­ших.

____________

 

1.        Вселенський Собор — Ватиканський ІІ. Діяння і постанови. Свята Літургія; За­соби повідомляння. — Рим, 1965.

2.        Вселенський Собор — Ватиканський ІІ. Діяння і постанови. Цер­ква в світі; Сво­бо­да і місії; Нехристияни. — Рим, 1966.

3.        Все про Україну: У 2 т./ Відп. ред. І.Дзюба. — К., 1998. — Т.2.

4.        Заверуха І. Католицька журналістика в Європі //Нова Зоря. — 1994. — Ч.9.

5.        Іван Павло ІІ. Сімейне співжиття: апостольське повчання. — Львів, 1995.

6.        Іван Павло ІІ. Evangelium vitae: енцикліка. — Ватикан, 1995.

7.        Київська Церква: альманах християнської думки. — 1999. — Ч.2-3. — С.44 –57.

8.        Jan Pawel II. Wiara i kultura: dokumenty, przemowienia, homilie. — Rzym-Lublin, 1988.

9.        Kosciol a kultura masowa. — Krakow, 1993.

 

THE CHURCH AND MASS MEDIA

 

I. Sklenar

Lviv Ivan Franko National University,

Universytetska Street 1/357, 79000 Lviv, Ukraine

Тel. office: (0322) 79-47-51

E-mail: admgrf@franko.lviv.ua

 

The message consists three main chapters. The first chapter demonsrates the Ca­tho­lic view on mass media; it is based upon the documents of II Vatican Council. The second one contains teachings of John Paul II, the greatest Church hierac, about modern world journalist task and vocation. The third chapter contains some information about the establishment of church mass media in Ukraine during last 10 years.

Key words: The Church, Papst John Paul II, mass media, church mass media, church dokuments,  journalist, publicist, the press, radio, television.

 

Стаття надійшла до редколегії 12.07.2000


© Скленар І., 2001