Генрі Марш: «Свобода – це не гроші і не демократія. Це верховенство права»

Всесвітньовідомий нейрохірург, кавалер Ордену Британської імперії, письменник Генрі Марш прочитав лекцію для студентів ЛНУ ім. І. Франка. Мова пішла про політику, економіку, здоров’я та медицину, які, на думку пана Марша, тісно пов’язані між собою. До вашої уваги – короткий витяг з розмови, яку перекладала заступник головного редактора ВСЛ Катерина Міхаліцина.

 

Про досвід батьків. «Мій батько Норман Марш був юристом і активним учасником неурядової організації «Аmnesty International». Разом з колегою Петером Бененсоном вони займалися визволенням з-за ґрат «в’язнів свідомості», тобто людей, яких позбавили волі через політичні переконання. Робота «Аmnesty International» дала результат – спочатку політв’язням покращили умови утримання, а потім організація домоглася амністії тисяч із них. У результаті «Аmnesty International» отримала Нобелівську премію миру. Моя мати була політичною біженкою, що втекла з Нацистської Німеччини. Тобто у моїй сім’ї політична активність була нормою. Логічно, що навчаючись в Оксфордському університеті, я також вивчав юриспруденцію, економіку.  Я мав честь відвідувати лекції видатного політолога та історика Арчі Брауна, що спеціалізувався на дослідженні комунізму. Він написав резонансну книгу «Злет і падіння комунізму», тож не маю ілюзій стосовно цього періоду історії.  Врешті-решт, я не пішов слідом за батьками і обрав медичний фах. Чому я присвятив своє життя нейрохірургії? Про це розповім у другій книзі».

 

Про свободу. «Істинна свобода – це не гроші і не демократія. Це верховенство права. Адже якщо нема верховенства права – усяка демократія перетворюється на фарс. Власне, це ми зараз спостерігаємо на прикладі вашого східного сусіда. Досвід моїх батьків та «Аmnesty International» показав, що дуже важливу роль у верховенстві права виконують політичні активісти».

 

Про роботу в Україні. «З 1992 року я відвідую Україну з медичною метою. Так, я провів чимало операцій і прочитав не оду лекцію у Судані, Непалі… Але Україна цікавить мене не лише з погляду роботи. Я бачу потенціал у цій країні. Це молода держава, з багатьма проблемами, але й з багатьма перспективами. До початку Революції Гідності, мої колеги не розуміли мого зачарування Україною. І лише коли по світових телеканалах показали, з яким героїзмом українці відстоюють справедливість і право на гідне життя, вони оцінили мої слова. Що мені найбільше імпонує в українцях? Ваша впертість. І ця ж риса часом найбільше дратує (сміється)».

 

Про хірургію. «За 40 років у хірургії я переконався, що більшість думає, наче найскладніше у роботі хірурга – аби рука не схибила. Але сам процес операції не є найскладнішим. Найскладніше – це прийняти рішення, наважитись на операцію і сказати пацієнту правду про його стан».

 

Про чесність. «Лікарям складно бути чесними насамперед тому, що пацієнтам дуже тяжко чути правду. Нещодавно у мене була молода пацієнтка, що перенесла складну операцію на головному мозку. Внаслідок цього вона осліпла. Усі лікарі, крім мене, давали їй надію на повернення зору. Я вже давно прийняв рішення казати пацієнтам правду, якою б гіркою вона не була. Я сказав: «Ви втратили зір назавжди. Мені дуже шкода» І вона плакала, плакав її чоловік, я був на межі… Але ми не втратили довіри одне до одного і це дуже важливо».

 

Про ризики. «Давайте будемо відвертими – хірурги люблять оперувати. А ще хірурги, як  кожен із нас, позитивно ставляться до грошей. Тобто уявімо, що у вас в руках молоток, який ви обожнюєте, і за кожен удар цим молотком по цвяху вам платять гроші. Прекрасно, еге ж? Але майстерність хірурга полягає не лише в оперуванні, а й у зважуванні ризиків. Якщо ризики від операції перевищують ризики від неоперування – хороший хірург відмовиться від операції».

 

Про державну медицину. «Медична галузь – бездонна яма з поглинання бюджетних коштів. Ми навчилися боротися з легкими недугами, а зараз розробляємо все складніші механізми боротьби з досі невиліковними хворобами. Щороку нові дослідження препаратів і технічні винаходи стають все дорожчими. І дуже важливо правильно розподіляти кошти. До прикладу, у  США витрачається найбільше коштів на медицину, і все одно дитяча смертність тут найбільша. Питання в тому, як і куди йдуть кошти з бюджету».

 

Про ненадійність авторитету. «Доказова політика і доказова медицина – те, до чого варто прагнути. Я не прихильник ситуацій, коли рішення спирається на авторитет політика чи професора медицини. Мені потрібні докази того, що його діяльність буде правильною. По собі знаю, скільки б досвіду ти не мав за плечима – від помилки не застрахований ніхто. І ніхто не допоможе тобі уникнути помилки краще, аніж поради колег, їхня критика».

Більше фото