Про це заявив Ректор Університету Володимир Мельник під час виступу на пленарному засіданні Міжнародного наукового конґресу «Іван Франко: Я єсть пролог…».
«Минуло шістдесят літ від часу Маланюкового ословлення болісного факту неприсутності Франка й цілісіньке століття від часу відходу у Вічність Великого Українця, а ми щораз більше й гостріше відчуваємо певну порожнечу, відсутність впливу на українське буття того, кого по праву називаємо «українським мудрецем», Мойсеєм і Пророком», – наголосив Володимир Петрович.
«Чи завершилася мандрівка Франкового духу на Личаківському цвинтарі під символічною фігурою Каменяра? Чи змаліла з дистанції часу потужна гравітація «великого астрального тіла, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше» (за образним висловом Марка Черемшини)? На мою думку, відповіді на ці питання очевидні», – звертаючись із риторичними запитаннями до учасників конґресу, професор висловив переконання, що Іван Франко – це не тільки історична постать другої половини ХІХ – початку ХХ століть, це – духовна константа, імператив самосвідомості українства.
Підтверджуючи свою думку словами професора Сергія Кримського, Володимир Мельник відзначив: «Іван Франко – метаісторичне явище української та світової культури, непідвладне плинності; явище, якому не загрожує короткочасна доля «вогнів феєрверку», бо сяйвом свого Духа, горінням, а не тлінням інтелекту й духовності, він і досі огріває своїх нащадків та освітлює їм шлях у тривожне майбуття».
Аналізуючи філософію творчості Івана Франка, Ректор зауважив, що інтелектуальний подвиг Великого Українця, «цього речника і мученика національної ідеї» полягає насамперед у точному формулюванні, глибинному осмисленні й філософському обґрунтуванні трьох важливих ідей – поступу, свободи та праці.
За словами професора Володимира Мельника, саме ця філософська тріада становить концептуальну основу Франкової оригінальної соціально-філософської концепції, яку свого часу професор Іван Денисюк запропонував назвати терміном «франкізм».
«Заглиблюючись у творчість Івана Франка, треба бути свідомим того, яка це «тонка» матерія. «Спілкування та співпраця» з його творами завжди корисні як атрибутивний чинник рефлексивних зусиль творчого сходження із практики застосування методологічних прийомів найрізноманітнішої природи, а часто – і в асимптотичному поєднанні раціонального й ірраціонального», – вважає професор Володимир Мельник.
Ректор підкреслив, що в історії та філософії науки такі підходи – справа рідкісна, оскільки вимагають поєднання «хитрого розуму» (за Г. Геґелем) та гуманітарної академії науки в одній особі. «Саме такою і є творча лабораторія Івана Франка», – переконаний Володимир Мельник.