26 грудня 2017 року в Актовій залі Інституту Івана Франка НАН України відбулося засідання наукового семінару «Перехресні стежки», на якому виголосив доповідь «Дещо про казку народну: казкознавчі спостереження Івана Франка» декан філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, професор кафедри фольклористики імені академіка Філарета Колесси Святослав Пилипчук. У семінарі взяли участь працівники Інституту Івана Франка, Інституту франкознавства, філологічного факультету та факультету іноземних мов Львівського університету.
Роботу семінару розпочав коротким вступним словом старший науковий співробітник, завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий. Він наголосив на інтенсивності багаторічних франкознавчих студій професора Святослава Пилипчука, що увінчалися успішними захистом кандидатської та докторської дисертацій і двома ґрунтовними монографіями про монументальний паремійний корпус «Галицько-руських народних приповідок» і про фольклористичну концептосферу Івана Франка. Окремо подякував колезі за багаторічну співпрацю у почерговому проведенні семінару в Інституту Івана Франка та Інституті франкознавства Львівського університету й, озвучивши назву наукового виступу, запросив до слова доповідача.
Професор Святослав Пилипчук, подякувавши за добру нагоду виступити в шанованій науковій інституції, зазначив, що про казкознавчий дискурс Івана Франка він писав раніше, зокрема цілий підрозділ присвятив у докторській монографії, однак, перечитуючи численні праці геніального українського письменника, вченого, публіциста, натрапив на численні додаткові аспекти його казкознавчих пошуків. Науковець окреслив етапи Франкових зацікавлень казковим епосом, а також докладно застановився на амплітуді аналітичного зондажу вченого у полівимірний світ казки. Як відомо, підкреслив доповідач, Іван Франко цікавився феноменом казки з дитячого віку, але казкознавчими першопублікаціями можна вважати нарис «Кельська казка» (1875) та численні тексти в рубриці «З уст народа» у журналі «Друг». Доповідач наголосив на тому, що від перших фактів казкознавчого дискурсу українського генія, упродовж усього життя він заохочував інших і сам активно долучався до збирання, публікування та осмислення казок.
Науковець закцентував увагу на тому, що в кожному, навіть принагідному спостереженні про казку Іван Франко виказує дивовижну ерудицію, віртуозне володіння науковим інструментарієм (генетичний і компаративний (історико-порівняльний) метод, міграційна теорія, теорія самозародження сюжетів (коінциденція); діахронний і синхронний принципи наукового аналізу текстів, питання термінологічних окреслень – казковий мотив, жанрова природа казок і легенд, фікція і дійсність у казкових текстах, казкові елементи в апокрифічних легендах та ін.), а це сприяло появі численних новаторських гіпотез і корективних акцентів у дослідженні казки (про приборкання норовливиці (збивання пихи у примхливої жінки), про героїв-людоїдів, про чудесні предмети-помічники, викривачів злочину (чарівна сопілка тощо), про мотив покарання грішників – про думу «Буря на Чорному морі» та ін.). Окремо доповідач закцентував увагу на тому, що Іван Франко виявив себе безсумнівним новатором – і в публікуванні та коментуванні казок (як, скажімо, зібрання казок Осипа Роздольського), і в популяризації найновіших наукових досліджень відомих учених світу (зокрема, заохочення Агатангела Кримського до перекладу праці відомого англійського вченого Клоустона та підготовка її до виходу в світ із власним додатковим супровідним коментуванням), і в інтенсивному використанні наймодерніших наукових принципів і методів, завжди шукаючи коректних ключів до осмислення поетичного світу казки. Як було зазначено, Іван Франко докладав значних зусиль до публікування уснословесної, зокрема й казкової, прози в періодиці – газетах, журналах («Друг», «Житє і слово»), а також у виданнях Наукового товариства імені Шевченка. Отже, Іван Франко був активним популяризатором і незаперечним новатором у науковому осягненні багатовимірних світів казкового епосу.
Після наукомісткого виступу доповідача засипали десятками запитань і пропозицій.
Так, директор Інституту Івана Франка, член-кореспондент НАН України Євген Нахлік поцікавився, чи професор Святослав Пилипчук, бува, не відійшов від магістралі своїх наукових зацікавлень, пареміології, і занурився у казковий світ, а потім запропонував провести у найближчому майбутті казкознавчу конференцію. Він також поцікавився, чи хтось працює над підготовкою академічного видання корпусу казкового епосу. Святослав Михайлович зізнався, що казкознавчий сюжет у його науковій діяльності лише принагідний, але він переконаний, що казкознавча конференція була б, дійсно, на часі і вельми потрібна, тож буде думати над можливістю її проведення.
Євген Нахлік також поцікавився, чи є покажчик українських казкових сюжетів на зразок відомого покажчика Аарне-Томсона. «Це, звісно, – зазначив Святослав Пилипчук, – потрібно зробити, але передусім треба підготувати й видати академічне видання казок, від якого б відштовхувалися укладачі такого покажчика». Одночасно науковець згадав, що спроби таких спорадичних покажчиків мотивів є навіть у казкознавчій практиці Івана Франка, щоправда, він обмежений суто тогочасним читацьким досвідом письменника.
Професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського університету Валерій Корнійчук також висловив вдячність за ґрунтовне осмислення Франкового казкознавства і виклав свої спостереження щодо жорстоких образів людоїдців у численних російських мультфільмах. Святослав Пилипчук погодився зі слушним спостереженням професора Корнійчука і коротко зупинився на проблемі автентики билинних і казкових сюжетів, які, мабуть, варто трактувати як засоби інформаційного програмування людської свідомості, прищеплення агресивності в суспільстві, фальшування етнічної пам’яті тощо.
Заступниця директора Інституту Івана Франка, старший науковий співробітник Алла Швець поцікавилася у професора Пилипчука про Франкові погляди на фольклорну та літературну казку, зокрема, проілюструвавши фактом публікації літературної казки Наталії Кобринської «Рожа», яку Франко-редактор у підзаголовку переназвав «нарисом», чим, на думку Осипа Маковея, зіпсував враження від тексту.
Святослав Пилипчук, пропонуючи своє розуміння такого редакторського жесту українського генія, окремо звернув увагу на естетичну природу Франкової літературної казки з циклу «Коли ще звірі говорили», а також новели-казки «Дріада», на специфіці використання в Івана Франка засобів таємничого, чарівного в художньому тексті.
Знаний франкознавець, доцент кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Лариса Бондар згадала один аспект дослідження Франкової літературної казки в кандидатській дисертації Наталії Тихолоз, де було сказано, що Іван Франко суттєво ожорсточив відомі світові казкові сюжети. Із цим твердженням, мовляв, не погоджувався світлої пам’яті професор Іван Денисюк.
Науковий співробітник Інституту Івана Франка Андрій Франко запитав доповідача про те, чи є в Івана Франка стереометричний аналіз відгомонів східних казкових мотивів в українській казці і навпаки, українських – у казках Орієнту.
Святослав Пилипчук зауважив, що якраз того дня на кафедрі української фольклористики імені академіка Михайла Возняка обговорювали дисертаційну працю Ірини Мартинюк про відлуння української усної словесності в арабських пам’ятках ІХ –ХІІ століть, яка накреслює нові наукові перспективи для української гуманітаристики. Іван Франко, звісно, віднаходив численні перегуки українських казкових фабул із орієнтальними, щоправда, обстоював думку про автентику багатьох суто українських етнічних привнесень. Інтерпретуючи сліди відомих світових сюжетів в українській уснословесній казці, український письменник і вчений обережно виокремлював запозичені і питомо автентичні, українські елементи казкового світу, враховуючи здобутки популярної на зламі ХІХ – ХХ ст. теорії самозародження (коїнциденції) сюжетів і мотивів у різних народів земної кулі.
У обговоренні доповіді взяли участь доценти Львівського університету Ярема Кравець Назар Федорак, Іван Теплий та інші учасники.
На завершення семінару Микола Легкий подякував доповідачеві за казкову лекцію, а всім учасникам за жваву дискусію, побажавши в казково-феєричний новорічно-різдвяний період родинного затишку, щастя, миру, добра і нових наукових здобутків.
