Посол у світ Вічного

Вiдеоряд

Звукоряд

Примiтки

   Кадри: дерево з птахами, годинник, старі кадри Львова, дорога...

Штампом: ІВАН ФРАНКО ( муз супровід - вибух) Кадри: з’являється вогонь, розширюється план кузні, стукіт кувалди, ковка підкови...

   За кадром (Роман): Він любив одягатися у сіре і майже завжди у вишиту сорочку. Він полюбляв гумор, дотеп, сатиру, гостре перо. Це людина глибоких роздумів і щирої невдаваної скромності. В товаристві він ніколи не намагався бути на першому місці. Попри високу ерудицію, він завжди прислухався до чужих думок. Мав блискучу пам‘ять. Був вірним своїм ідеалам. Ще в юності, поставивши перед собою мету – служити рідному народові, невідступно ішов до неї усе життя.

   Музика до поезій із збірки: „Зів’яле листя”, пісня „Червона калино”

   Вогонь накладається на крупний план рукопису Франка. Вогонь крізь рукопис (спец ефект).

   За кадром (Оля): В глибинах його пам’яті завжди горів яскравий золотавий вогонь батьківської кузні. Тато дбайливо заступав від пекучих іскринок маленького рудоволосого хлопчину, який босий, в одній сорочині сидів у кузні. Яків Франко, ще тоді казав маленькому Івасеві:
   За кадром (Роман): ”З тебе не буде коваля, ти будеш попом”.

  Класична музика

   Дорога в село Нагуєвичі. Панорама села. Природа. Кадри хати Франка в Нагуєвичах.

   За кадром (Оля): Вже пізніше письменник згадував.
   За кадром (Андрій): „На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі.”

  Музика до поезій із збірки: „Зів’яле листя”, пісня „Сонет”

   Музей-садиба в Нагуєвичах. Світлини хати.

   За кадром (Оля): Далека мандрівка відстанню в життя розпочалася з миті народження.
   У серпні 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичах народився Титан думки й праці – Іван Франко. Батько, Яків Франко, був заможним господарем,сільським ковалем, мати, Марія з роду Кульчицьких, походила зі збіднілої шляхти.
   СИНХРОН (Надія Шумиляк – наглядач музею-садиби Івана Франка у с. Нагуєвичі)
   (..Ця хата, де народився Іван Франко, не збереглася. Її побудували заново: за тими ж розмірами. Речі, що у хаті, зібрані із села Нагуєвичі і з навколишніх сіл)

Класична музика

   Світлини

   За кадром (Оля): Яків і Марія мали п’ятеро дітей: Івана, Тетяну, Захара, Онуфрія і Юліану. Селянська хата Франків була покрита снопами житньої соломи.

Класична музика

   Надія Шумиляк показує колиску Франка.

   СИНХРОН (Надія Шумиляк - наглядач музею-садиби Івана Франка у с. Нагуєвичі)
   („Тут є і колисочка, в якій мати колисала Івана Франка. Ця колисочка передавалась із покоління в покоління, аж поки не потрапила в цей музей”)

  Плани села. Панорами хаток.

  За кадром (Роман): Мати і батько піклувалися про освіту Івася. Він ходив до початкової школи в Ясеницю Сільну, звідки родом була його мати.
   Синхрон ( Марія Борисенко - наглядач музею-садиби Івана Франка у с. Нагуєвичі)
   („Батько жалів малого Франка, тому ходив той у Ясеницю- Сільну. Село тягнулося близько 7 кілометрів.
   Жив у брата матері - Кульчицького... По тому годиннику Франко ходив до школи”)

Крупний план годинника.
План саду. Фотографія молодого Франка.
Школа: діти сидять за партами, пишуть, хлопчик біля дошки, щось пише...
Вчитель біля дошки, діти сидять за партами...
Кадри з фільму «Іван Франко»: чоловік з вусами на тлі книжок, пише пером листа.
Крупний план - книжки Франка.
Крупний план школи у Дрогобичі.
Загальний пл.
світлини Франка з музею. Кадри хати Франка в Нагуєвичах.
Загальні пл. коридорів Дрогобицької гімназії.

Аудиторії у Дрогобицькій гімназії.Коридори. Парти. Студенти, що ходять коридорами.
Кафедра Франкознавства у Дрогобицькій гімназії.

  За кадром (Оля): Виховувався Івась з дитячих років під впливом бабусі Людвіги Кульчицької, котра привчала до рідного слова та пісні.
   У школі Малий Франко вчився найкраще від усіх дітей, усіх вражала його пам”ять. Коли писали так зване „диктанто”, то він встиг не тільки своє завдання виконати, але й однокласникам допомогти. Часто він ходив в задумі, мислив над чимось, обмірковував щось. Тоді вчитель йому казав:
   За кадром (Роман): „Ти будеш великим писателем, великим багачем, або великим злодієм”.
   За кадром (Оля): Про шкільні роки його товариш згадує:
   За кадром (Роман): „Ходили ми до школи. Франкові вуйко купив олівець, який мені дуже сподобався, то я вкрав у нього той олівець. Він за ним дуже плакав і учитель питав його, чого той так рюмсає. Франко відповів, що хтось у нього забрав олівець. Я відразу повернув йому. За що Іван мене дуже полюбив”.
   За кадром (Оля): Цей факт в майбутньому знайде відгомін в оповіданні „Олівець”.
   Шкільні роки цікавої дитини продовжувалися у школі отців Василіян у Дрогобичі, де для неслухняних та галасливих дітей найтяжчою карою світського учителя було поколоти їх по чолі неголеною бородою. Там Франко одержує свою „першу льокацію”, тобто відзнаку.
   За кадром (Роман): Щасливі дні промайнули, болючою втратою була смерть батька, тоді Іванові виповнилось 9 років. Мати виходить заміж за Гриня Гаврилика. Франко продовжує навчання в Дрогобицькій гімназії імені Франца Йосипа.
   Синхрон (Василь Винницький – декан філологічного факультету Дрогобицького педуніверситету)
   ( Є укладений словник афоризмів Шекспіра...якщо б укласти словник Франка, я впевнений їх би було більше...)

Класична музика

Франкова книгозбірня з гімназійних років.
Коридори гімназії. Світлина Франка-гімназиста.

   За кадром (Оля): Була тут у перших класах і „осляча лава”, на якій Франко просидів перший рік навчання . Гімназійні вчителі спочатку бачили в ньому тільки „хлопську дитину” та згодом дали йому „другу льокацію”. Вони були вражені пам’яттю хлопця та жагою до знань. Франко міг після уроку повторити слово в слово все, що говорив учитель. Вже тоді молодий гімназист володів дев’ятьма мовами.
   Ще в нижній гімназії він почав збирати фольклор, комплектувати власну бібліотеку, писати вірші, прозу. Перший його вірш „Великдень”, присвячений батькові, не дійшов до нашого часу.
   За кадром (Роман): 16-літнім юнаком Франко втрачає матір, але все ж продовжує навчання. Йому допомагає вітчим. Через рік Івась робить спроби як літератор-початківець. У гімназії юнак був скромний і несміливий, ходив у полотняній сорочці, носив велику кількість книжок і дуже багато читав. Допомагав у навчанні своїм друзям.
   СИНХРОН (Валерій Корнійчук - доцент кафедри української літератури імені академіка М. Возняка ЛНУ імені Івана Франка)
  ( ...„Франко виконував завдання за своїх колег. Навіть учитель не міг розрізнити, що це писала одна і та ж людина”...)

 Загальний план Дрогобицького педуніверситету.
  Панорама ЛНУ ім. Івана Франка.
  Краєвид села, дорога, качки...
  Панорама озера, по якому пливуть гуси.
  Крупний план гусей.

   За кадром (Оля): Закінчивши Дрогобицьку гімназію, Франко з похвальним свідоцтвом зрілості вступає на філософський факультет Львівського університету, де вивчає класичну філологію та українську мову й літературу. Під час літніх канікул подорожує по селах. Збирає народну творчість, з якої потім складає дві великі збірки. Найдовше Іван Франко бував у селі Лолині. Тут жив він у родині сільського священика Рошкевича, де і познайомився з його дочкою Ольгою – своїм першим юнацьким коханням.
   Синхрон (Лариса Боднар – доцент кафедри української літератури імені академіка М. Возняка ЛНУ імені Івана Франка
  (Оля – це було його фатальне ім’я. Ольга Рошкевич, Хоружинська...та Оля С.)

Музика до поезій із збірки: „Зів’яле листя”, пісня „Чого являєшся мені у сні”

 Кадри з фільму: Франко у оточенні відомих діячів щось розповідає.
Старі кадри Львова. Чорно-білі плани вулиць, люди ходять. Старий Львів.

  За кадром (Роман): Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Брав участь у роботі студентського громадсько-культурного товариства „Академический кружок”
   Разом із Михайлом Павликом Франко видавав журнал „Громадський друг” та альманахи „Дзвін” і „Молот”. В 1878 році вони обоє мешкали в одній кам"яниці на вулиці Кляйнівській, на якій ціле літо не вгавав стукіт молотів. Можливо, це дало імпульсом для створення Франкових „Каменярів”

  Старий папір, схожий на лист.

  Під впливом листів Михайла Драгоманова до редакції „Друг” Франко перейшов на радикально зорієнтовані світоглядні позиції.

   СИНХРОН (Михайло Нечиталюк – професор кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка)
   („Коли Франко приїхав, він вже працював у редакції журналу „Друг”...)

  Кадри з фільму: Франко у в’язниці пише вірш, горить вогонь, який щоразу збільшується...

Кадри Києва.

Кадри з фільму: Франко разом з друзями йдуть горою і співають пісень.

   За кадром (Роман): За громадсько-політичну діяльність він 4 рази був ув’язнений австрійською владою. Унаслідок першого арешту Франко назавжди втрачає Ольгу Рошкевич. Він змушений перервати навчання у Львівському університеті.
   1885 року Франко вперше виїхав до Києва. Місто справило на письменника сильне враження. Найбільшою радістю для письменника стали зустрічі з діячами української культури й літератури. Тут Франко познайомився з відомим класиком української музики – композитором Миколою Лисенком. Любов до людей та його пісень породили творчу дружбу між двома геніями українського народу. Внаслідок цих творчих зустрічей український композитор записав і обробив численні народні пісні.

   Синхрон (Олександра Сербенська - професор кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ імені Івана Франка)
  ( Шевченко ....а Франко створив нас як націю)

Інтершум пісні, яку співають Франко та його друзі.

 Кадри з фільму: Франко йде з Ольгою Хоружинською...
Світлини Ольги Рошкевич

Кадри з фільму, де Франко з жінками.

Світлина Дзвонковської.

   За кадром (Оля): За власними зізнаннями Франка, значний вплив на його творчість мали взаємини із жінками. Він пережив три глибокі кохання, кожне з яких тривало десять років. Перше і найпалкіше – Ольга Рошкевич. Довголітнє знайомство з Рошкевичівною закінчилось би одруженням, якби не перше ув’язнення.
  Тоді Ольга вийшла заміж за брата Наталії Кобринської. Зробила це вона на своє й на Іванове нещастя, бо сама все життя жила Франком.
  Відмовила письменникові і Йозефа Дзвонковська, посилаючись на слабке здоров’я.

   СИНХРОН ( Лариса Боднар – доцент кафедри української літератури імені академіка М. Возняка ЛНУ імені Івана Франка)
  (Наївний Франків ідеал ...)

  Музика до поезій із збірки: „Зів’яле листя”, пісня „Чого являєшся мені у сні”

 Кадри з фільму: відкривається шампанське. Франкове весілля.
Світлина Франка і Хоружинської.
Кадри з фільму: гості на весіллі.
Чорно-білі плани церкви. Вівтаря.
Загальний план старої бібліотеки.

Кадри з фільму: бричка, що їде по бруківці...

Крупно світлина обкладинки збірок.
Старий Львів.
Кадри з фільму: Франко з Хоружинською.

Курпний план – рука, що пише.

   За кадром (Оля): Дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська.
  Познайомились вони у гуртку „Громади”. За кілька місяців до тридцятиліття Іван Франко одружився з нею. Ольга вірила, що весілля повинно відбутися саме у квітні, бо в інші місяці її одруження буде нещасливим. Але Франко не встиг подати документи вчасно, і вони одружуються в травні. Хоружинська вважала це знаком на майбутнє життя.
  Коли молоді стояли у притворі, відчинилась бібліотека. Коли священик розпочав обряд вінчання, Ольга з жахом помітила, що молодий щез. Франко, у весільному одязі та білих рукавичках, сидів у бібліотеці, заглиблений у читання якогось манускрипту.
  Молоді того ж таки вечора, уникаючи неприємностей, втекли в Галичину. Ольга горда за свого чоловіка, а він робить усе, щоб їй не було сумно за рідною домівкою. Усе йде чудово. Франко присвячує дружині збірку поезій „З вершин і низин”. Після Шевченкового „Кобзаря” немає кращої і ціннішої книжки, як „ З вершин і низин” Івана Франка – говорила молодь.
  У 1887 році у сім’ї Франків народжується довгоочікувана дитина, його називають Андрієм. Радості батьків немає меж. Франко у листах пише:
  За кадром (Андрій): „Не знаю, шо це за знак, що так любить папір їсти; я міркую, що як собі змалку понапсує живіт папером, то опісля відцурається усякого писательства. Просто якась біда з дитиною: схопить якийсь папір і відразу тягне до рота...”

Класична музика

Кадри з фільму: Франко з дітьми і з дружиною.
Світлина, де Франко з сім’єю.

Кадри з фільму: Франко з дочкою, крупно обличчя письменника, що пише.

На столі один за одним з’являються папери.
Далі старезні кадри львівських вулиць, ходять люди, їздять машини.

  За кадром (Оля): Другим сином Івана Франка був Тарас. У листах тато часто називав його „Тарасище”. Скрізь було його повно і завжди мали з ним якийсь клопіт. Донька Анна – любила сидіти у татка на колінах та разом з братами слухати казки. Петро Франко був улюбленцем матері. Усі Франчата були назвичайно живі, рухливі і збиточні, та в цьому гаморі Франко все ж писав вірші. Ці маленькі дитячі серця любили батька, гордилися ним.
   За кадром (Роман): Через 3 роки Франко стає одним із засновників та першим головою Русько- Української радикальної партії – першої політичної партії в Україні і редактором її друкованих органів – газет „Народ”, „Хлібороб” та „Громадський друг”. Тричі балотувався від цієї партії на виборах до галицького сейму та австрійського парламенту та через виборчі махінації влади- безуспішно. Згодом Франко вийшов з її складу і приєднався до Української національно-демократичної партії.

   Синхрон (Олександра Сербенська – професор кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ імені Івана Франка) ( ...Франко входив до різних політичних партій...і казав: я від них відходив...)

 Світлина Франка з сім’єю.
Світлина Відня.
Кадри з фільму: Франко розмовляє з жінкою через кований паркан.
Світлини збірки „Зів’яле листя”

  За кадром (Оля): Іван Франко дуже сумував за дітьми, коли у 1892 році поїхав у Відень готувати докторську роботу. Відень для Франка – каторга. В його уяві з’являється Целіна Зигмунтовська – третя кохана. Полька за походженням, поштова працівниця. Саме завдяки їй побачила світ збірка „Зів’яле листя” – гімн ліричній любові.

   Синхрон (Лариса Боднар – доцент кафедри української літератури імені академіка М. Возняка ЛНУ імені Івана Франка)
   (Історія дала світової ваги...відкинула Франка)

Класична музика

 Світлини Лесі Українки.
Наїзд на безхмарне небо та сонце.


План села, світлина Франка з родиною Косачів.

  За кадром (Роман): Влітку 1891 року відбулась перша зустріч Івана Франка з Лесею Українкою. Письменник відчув велике творче піднесення, багато з нею розмовляв, був веселий, читав їй свої вірші...З того часу вони на все життя стали друзями.

   Синхрон ( Іван Денисюк – директор Інституту франкознавства) (...пише він блискучу статтю про Лесю Українку, у якій ставить її одразу після Шевченка..)

   За кадром (Роман): Протягом травня та червня Франко на запросини батька Лесі відпочивав в родині Косачів у Колодяжному.

   Синхрон ( Іван Денисюк – директор Інституту франкознавства)
   (...ось чому, коли Олена Пчілка приїжджала до Львова, завжди зупинялась у родині Франка...)

 Світлини журналів.
Кадри з фільму, де Франко працює.
Кадри із колекції збірок у Дрогобицькій гімназії.
Кадри з фільму: Франко в оточенні відомих діячів.

На кадрах монументи Франка, його погруддя.
Пам’ятник у Нагуєвичах.

Світлини збірок.


Кадри будинку, природи.

   За кадром (Оля): Разом із дружиною Ольгою Франко видавав літературно-науковий журнал „Житє і слово”. Упродовж десяти років працював у редакції польської газети „Кур’єр Львовскій”, це були так звані „найми у сусідів”. Тоді виходить і збірка „Мій Ізмарагд”, а через рік поема „Похорон”.
   За останні роки ім’я Франка стає надзвичайно відомим не лише в Україні, а й в Росії та багатьох країнах Західної Європи.
   1898 року студентство організовує 25-річний літній ювілей літературної та громадсько-політичної діяльності письменника. Після виступів промовців та зачитування численних вітань виступив схвильований ювіляр, який подякував усім присутнім за увагу і скромно сказав:

   За кадром (Андрій): Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа всіх до себе манила. Двадцять і п’ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку...Яко син селянина, вигодуваний мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати життя тому простому народові”.

   За кадром (Оля): Згодом вийшла збірка „Із днів журби” та поема „Іван Вишенський”.
   1902 року Франки побудували будинок на землі, яку радо відступив сусід – Михайло Грушевський. Вони разом плідно працювали в НТШ.
   Невтомний письменник плете сітку для рибальства і пише поему „Мойсей”.

 Кадри з фільму: Франко плете сітку і цитує поему „Мойсей”. Світлини збірки.
Плани бібліотеки.

Крупний план газети „Діло”.

  Франко отримує звання почесного доктора Харківського університету і випускає збірку „Semper tiro”.
   Раз на тиждень Франко заходить до книгарень, щоб поглянути, „чи нема чогось нового”. Через його руки проходить сотні творів, які він перечитував, редагував і рецензував.
   Через рік газета Діло подає інформацію про покликання доктора Франка зайняти університетську кафедру у вищій школі в Софії. Він одразу ж погодився.

 Інтершум поеми «Мойсей».

 Кадри з фільму: Франко хворий.
Світлини творів.

  За кадром (Роман): Та доля натомість дарує йому нові випробування: Франко страждає на хворобу Рейтара, внаслідок якої йому відмовляють руки. На допомогу приходить син Андрій. Завдяки спільній праці побачили світ „Галицько-руські народні приповідки”, де у 3-х томах, 6-ти книгах, зібрано багатющий фольклорний матеріал.

 Плани темної палітри. Запалюється сірник на тлі книжок.Складені руки, біля них списаний папір, лежать книжки. Наїзд на руки. Плавний перехід книжок на гілля сухих дерев.
Хата у Нагуєвичах.
Крупним планом чорно-біла киця, що миється, лежить, ходить на поруччях балкону...

   За кадром (Оля): Що може відчувати людина, коли серце її гаряче, душа прагне творити, думки несамовито вирують, а перед тобою лежить порожній листок і холодне перо, одвічні друзі, що в миті натхнення служили і слухались, тепер чужі, бо не можуть відчути тепла рук творця, ніколи не зможуть шалено танцювати в пальцях генія. Свіжі руки – паростки, що колись народжували соковите слово-листя, тепер мертве, сухе гілляччя.

   Дім Франка був прихистком для багатьох, але й постійними відвідувачами були матеріальні нестатки. Письменник сидів за столом у холодній кімнаті, а біля нього на столі лежала кицька, про яку, лагідно всміхаючись, казав:
   За кадром (Андрій): Ця кицька, це моя піч. Коли змерзну в руки і ніяк не можу втримати пера, беру її на коліна і грію до неї руки.

Класична музика

 Кадри старого Львова, люди збентежені біжать, носять образи.

Світлини синів.
Кадри з фільму: хворий Франко.


Кадри з фільму: Франко і жінка в чорному. Кадри з фільму: Франко у притулку.

Кадри сухих дерев на фоні голубого неба.

Рука із сірником перебивається через голубе небо. Сірник погас.

Світлини похорону.
Кадри з фільму: босі ноги.
Загальний план сонячного неба.
Світлини похорону.

Наїзд на вікно одного з львівських будинків.

Старі кадри Личаківського кладовища.

Могила Франка.

   За кадром (Роман): Наступили часи російської інвазії. Становище хворого письменника ускладнювалося і тим, що він фактично залишився без сім’ї: дружина перебувала в лікарні, дочка Анна – у родини матері в Києві, син Тарас, колишній гімназійний учитель, був поручиком австрійської армії; другий син , Петро, - чотарем Українського Січового стрілецтва. Франка доглядає пані Зигмунтовська зі своїми дітьми, та після приїзду Франкового племінника вони виїжджають.
   Восени 1915 року найближчі люди письменника вирішують помістити його у притулок Українського Січового стрілецтва, де його навідують друзі та студенти. Вуста вже не вміли скластися в усмішку, те саме виявляли очі. Та раптово Франко залишає притулок, виявляє бажання повернутися додому. З кожним днем стан здоров”я поета погіршувався.
   9 березня 1916 року він продиктував друзям свій заповіт. Своє майно Франко залишив дітям, а бібліотеку та особистий архів – Науковому товариству імені Тараса Шевченка.
   28 травня о 4-й годині перестало битися серце Івана Франка.
   Похорон великого генія українського народу відбувся 31 травня 1916 року. Щоб відддати останню шану, з Нагуєвичів пішки і босий прийшов поетів брат Захар. День видався ясним, сонячним.
   Як згадуюють очевидці, після полудня почали збиратися величезні маси народу, що репрезентували весь український Львів та його околиці. Число учасників похоронного походу доходило до 10000.

   Дружина поета була в лікарні і не змогла провести в останню путь того, в кого колись так вірила.
   Коли жалобна процесія йшла через Львів у вікні одного з будинків люди бачили Ольгу Рошкевич – перше кохання Франка. Вона стояла і плакала.

   Іван Франко був похований у чужому гробівці, і лише через десять років після його смерті останки письменника перенесли туди, де і сьогодні на Личаківському цвинтарі височить гранітна скеля великого Каменяра.

   Синхрон (Богдан Тихолоз – науковий співробітник Інститут франкознавства)
  („Ми належемо до такого народу...і знаходила”.)

Музика на поезії із збірки: „Зів’яле листя” пісня „Пісне моя”.

 Село, крупний план білих квітів.

Стара криниця, вода в криниці, відро біля неї...

Дерево з птахами накладається на кадр з фільму, де крупно показано задумливого Франка.

  За кадром (Роман): До рідного села його кликав давній спогад дитинства: колись, іще хлопчиком, Івась випадково кинув у криницю біля батьківської кузні ключі. Потім у колодязь вдарила блискавка і його закопали. На схилі літ Франко колодязя не розкопав. Ключі від здоров”я і щастя лишились лежати в батьківській землі, яка завжди давала Франкові сили для життя і творчості.
   За кадром (Оля): Митці продовжують жити у своїх творах...
   Душа, смертельно хвора на красу, не помирає, просто кам‘яніє...

Музика: голосно пісня " Червона калино" із збірки "Зів'яле листя"