Телебачення, синтезувавши кращі риси преси, радіо, кінематографа, стало цілком особливим, своєрідним видом комунікації. У процесі становлення й розвитку воно віднайшло власні, специфічні засоби і методи інформаційного, публіцистичного та художнього відображення дійсності.

  Вивчення особливостей і закономірностей аудіовізуальної журналістики - завдання надзвичайно важливе, тому що телебачення перебуває на стадії стрімкого зростання: розширюючи і поглиблюючи вплив на життя та під впливом життя, його змін, збагачуючись і удосконалюючись, воно набуває нових форм, відкриває в собі нові можливості. Однак питання телевізійної журналістики розроблені ще недостатньо, тому наразі є невідповідність між практичною і теоретичною сторонами телевізійного процесу - теорія відстає від практики. Частково заповнити цю прогалину і покликаний навчальний посібник “Телевізійна журналістика”.

  В Україні за роки незалежності обсяг телемовлення зріс, а саме воно якісно змінилося, передусім, завдяки змінам, що відбулися в нашому суспільстві, його духовному відродженню. Поряд із державним телебаченням функціонує багато комерційних телестудій, та рівень їх, на жаль, часто не відповідає запитам і потребам аудиторії.

  Для вирішення проблем подальшого поліпшення діяльності телебачення в Україні потрібні зусилля не лише журналістів-практиків, а й теоретиків - учених-лінгвістів, соціологів, психологів, філософів, культурологів та ін. Від їхніх поглиблених наукових досліджень та висновків, на які могла б спиратися практика, залежить також і рівень телевізійної критики у пресі, її можливості кваліфіковано аналізувати творчі здобутки й прорахунки на телеекрані.