Диктор: Доброго дня! В ефірі радіонарис «Ремісницька родина Мар’яна Пирожка». В студії працює автор і ведуча програми Соломія Пирожок.

     Автор: Прогулюючись львівським художнім ярмарком Вернісаж, я натрапила на чудернацькі картини, які привернули мою увагу… Пані, яка їх продавала, помітила мою зацікавленість і відразу прийнялася рекламувати товар, розповідати дивну байку про тяжку долю сліпого художника з Карпатських гір. Автор картин Мар’ян Пирожок розповідає:

     Мар’ян Пирожок: А я чув зовсім іншу історію, наче я їздив до своєї бабці в Техас і саме там з натури намалював свою картинку «Дорога в Арізону». Яке відношення має Техас до Арізони? А найсмішніше у цій легенді те, що художником була дівчинка.

     Автор: Як не парадоксально, але люди чомусь і надалі купуються на промовисті імена та сенсаційні історії життя художників, а деяким узагалі байдуже з під чиєї руки вийшов твір. Так імена сучасних художників залишаються в тіні. Тож сьогодні я розповім вам справжню історію художника, про якого складають легенди на Вернісажі. Насправді Мар’ян Пирожок народився і виріс у Львові в мальовничому будиночку неподалік парку імені Богдана Хмельницького. Батьки ще у дитинстві помітили хист хлопця до малювання, тому вирішили віддати його у художню школу. За нею був клас з естетичним спрямуванням у середній школі, а згодом і факультет дизайну у Львівському Лісотехнічному університеті. Доля навіть не давала змоги подумати про майбутній фах, усе давно було вирішено.

     Мар’ян Пирожок: Якщо щось робити, то робити це добре, а коли тобі ще й подобається те, що ти робиш, тоді ви однозначно щаслива людина . Я навіть не пам’ятаю, хто вирішив, що я вступатиму у Лісотехнічний: я чи батьки? Але ідея точно належала їм, а мені тоді якось було байдуже, я б все рівно продовжував малювати.

     Автор: Його перша неофіційна виставка-призентація відбулася на стінах власної кімнати, окрасою яких стали не якісь пацьканини кульковою ручкою, а справжні витвори мистецтва. Батьки виділили синові цілу стіну для втілення його творчих ідей, так в кутку з’явилася павутина та індіанець змальований з касети гурту Сеполтура. Колекція картин поповнювалася щодня, на такому великому полотні художник творив вперше. Батьки уже давно затіяли ремонт у дитячій, та усе шкода було «наскельних малюнків» сина, але коли мистецтво плавно перейшло на меблі і в кімнаті з’явилася жовта шафа з кленовими листочками, рішення було прийнято, майстерню з експериментами потрібно закрити. Мама Мар’яна Людмила Мирославівна згадує про цей випадок

     Людмила Пирожок: Приходжу з роботи, а Соломія відразу питає, де її скляна ваза, бо у Мар’яна ще залишилася жовта фарба і він сказав, що розмалює її щойно покінчить з шафою. Тоді заходжу в кімнату і бачу, що з дубовою шафою насправді було покінчено.

     Автор: На деякий час Мар’ян таки покінчив з розмальовуванням меблів, але нещодавно вигадав їм нове застосування. Для нового проекту йому потрібна була міцна деревина, а старі тумбочки, шухляди – це саме те, що потрібно. Так звичний тандем з пензликів і полотна замінюють цвяхи, деревина, шкіряний і джинсовий матеріали. Коли я вперше побачила у його майстерні експериментальний витвір зі шкіри, то відразу зрозуміла, для чого йому була потрібна стара татова куртка і, якщо чесно, то те її нове амплуа мені сподобалося значно більше. Для мене ця картина була своєрідною загадкою, чим довше я на неї дивилася, тим більше знаходила у ній знайомих речей, які нещодавно таємно зникли. Мар’ян знайшов інше призначення для старого мотлоху, врятувавши його від сміттєзвалища і натомість подарував нове життя. Він пропонує відійти від звичного і сталого стану речей, традиційних поглядів, що коли зображаємо картину, то тільки фарбою, коли йдеться про художника, то відразу згадуємо Пікассо, а ще говорять про якісь магічні сили беретки, як невід’ємного гардеробу кожного митця.

     Мар’ян не любить носити головних уборів, він радше хизується своїм довгим волоссям, «Така коса не у кожної дівчини є», – жартує він. Художник повинен бути індивідуальним, постійно розвиватись, культивувати свій талант, він, як і письменник, має творити у різних напрямках. Ідея зробити картини зі шкіри, як розповідає Мар’ян, виникла спонтанно:

     Мар’ян Пирожок: Просто натрапив на гарну деревину, а в кутку вже давно перекидувалась стара пошматована шкірянка і пачка цвяхів була неподалік, виникло бажання щось з цього зробити .., у всьому винен випадок.

     Автор: Ну майже історія Папи Карло, тільки замість балакучого Буратіно його первістком став «Мовчазний індіанець», який і досі зберігається у приватній колекції автора. Шкіряні роботи користувалися великою популярністю, декілька з них художник презентував на виставці за участі львівських майстрів.
     Таке незвичне мистецтво стало для Мар’яна візиткою, своєрідним пропуском у світ, у нього з’явилося нове коло шанувальників, нові замовники. Деякі картини слали окрасою інтер’єру київських піццерій «Челентано», а на замовлення львівського кафе «Нью-Йорк» він зробив три гігантських рамки для фото у стилі «модерн».
     Мар’ян каже, що зробити таку картинку не важко, головне - це знайти міцну основу, що зможе витримати на собі енну кількість цвяхів, а там уже в гру вступають безліч різножанрових матеріалів на чолі зі шкірою та джинцом. Це мистецтво без обмежень, у ньому можна використовувати геть усе, що зможе прибити молоток. Таким чином він дає можливість старим речам знову проявити себе. Також це ідеальний варіант для людей типу “плюшкін” зберегти старе барахло, не захламлюючи помешкання, а навпаки -прикрашаючи його. Що ж до створення образу, то іноді Мар’ян взагалі не планує яким повинно бути майбутнє зображення, просто набиває щось навмання, а далі, як цвяхи ляжуть. Це - спонтанне мистецтво. До речі, його улюбленою картиною власного виробництва і до сьогодні залишається дерево із цвяхів. Каже, що для її створення затратив чимало часу і зусиль, тож, якщо колись надумає продавати, то коштуватиме вона дуже дорого.
     Поглянеш на цього невисокого на зріст хлопця худощавої статури і диву даєшся, звідкіля у нього набралося тих сил, щоб подужати набити таку кількість цвяхів, до того ж ці картини надзвичайно важкі, деякі практично неможливо підняти.
     Дружина Мар’яна Юля, також художниця, розповідає, що спершу було дуже складно звикнути до постійного шуму, враження наче він в голову цвяхи забиває. Але її творча натура з розумінням і терпінням ставилася до такого «важкого» мистецтва.
     Та шкіряні картини не витіснили традиційних мальованих, навпаки останнім часом художник все частіше звертається до фарб і пензлика. На свята у Мар’яна завжди багато роботи, адже він малює листівки, які згодом можна придбати не лише у крамничках Львова, багато з них мандрує у Німеччину та Англію. Провідною тематикою Мар’янових робіт здебільшого є український фольклор, традиції, а зокрема гуцульська культура.

     Усе, як згадує хлопець, розпочалося з музики, а саме з фестивалю у Шешорах. Для створення серії картин «Лемки і гуцули» перечитав чимало літератури, ознайомився з їхнім фольклором, народним вбранням, щоб якомога достовірніше відтворити карпатський колорит.
     Любить художник малювати і свій рідний Львів, каже, що для нього це місто є винятковим. Фігурують у серії робіт під назвою «Лемберг» здебільшого визначні пам’ятки міста, його архітектура, та іноді митець любить і трішки пофантазувати. Є у нього робота на якій зображений театр Леся Курбаса з афішею: «Джиммі Хендрікс у Львові 28 грудня 2006 року о 21 годині».
     Найбільшою популярністю картини зі старим Львовом користуються у туристів, тим паче, їхня вартість для них є невисокою, за кордоном мистецтво цінується значно вище. Наші люди також люблять красиві речі, але грошенята викладають за них не дуже охоче. Саме тому єдиним недоліком своєї професії Мар’ян вважає «сезон непродажу». Робота Мар’яна це не просто хобі, а й спосіб заробітку.

     Мар’ян Пирожок: Я малюю не лише задля власного задоволення, таке можна собі дозволити якщо працюєш ще десь, але тоді з мого боку не було б повної віддачі мистецтву. Буває, що картини продаються краще, буває, що гірше, тоді доводиться економити на матеріалах, але завжди можна щось виготовити з підручних засобів.

     Автор: Він не чекає світової слави і визнання, зашкальних гонорарів, наразі він просто старанно працює на своє ім’я, бо, як відомо, популярність картини починається з популярності її автора. Тому сьогодні Мар’яна не часто можна побачити на вулицях міста, він увесь час проводить у своїй майстерні, працюючи над картинами для персональної виставки, яка відбудеться 12 травня у Києві. Для неї він створює ілюстровану казкову історію «Сирітка Дзвінка, небесні тіла, привид Анатолій і їхні діла». Як зазначено у буклеті - це «Правдива ілюстрована історія з життя однієї дівчинки, переказана та змальована ремісницькою родиною Пирожків. На доказ правдивості неймовірних подій додається цінна документація, особисті речі дійових осіб, відеоматеріали з особистого архіву Капітана Лелеки».
     Мар’яну подобається експериментувати і сатирична історія про Дзвінку не перша у його літературному доробку. До неї були ілюстрована історія «Правда про Пістолетного кролика» та ілюстрована поезія «Маленькі трагедії, том 1». На цьому зупинятися не збирається, у нього ще чимало цікавих ідей, але наразі посилено готується до виставки.
     Мар’ян завжди категорично ставився до публічності, мовляв, це вже до чогось зобов’язує, а людина мистецтва – це насамперед вільна людина.

     Мар’ян Пирожок: Я б не назвав себе принципіальною людиною, але є речі, які я ніколи не візьмуся малювати. Не збираюся нехтувати своїм стилем, вимальовувати портрети «дзеркального відображення». Люди повинні поважати стиль художника і не втручатися у творчий процес.

     Автор: Для мистецтва не існує кордонів, у ньому панує повна вседозволеність і молодий художник залюбки з цього користає. У музиці лише сім нот, а її розмаїте звучання не припиняється , так само як не припиняється стукіт молотка і мазки пензлика у майстерні художника.

     Сторінка вигаданої казки перегорнута, тепер ви почули правдиву історію з життя львівського майстра Мар’яна Пирожка, легенда про якого розпочалася з карпатських гір і техаських доріг. Його візія спрямована на минуле, теперішнє і майбутнє, а світ почує його ім’я уже завтра.
     Дякую за увагу. Передачу підготувала і провела Соломiя Пирожок.
     Натхнення вам і професійних злетів. До зустрічі!