11 вересня 2015 року в Актовій залі Університету заступник Міністра освіти і науки України Максим Стріха прочитав лекцію для студентів факультету іноземних мов на тему: «Особливості перекладу».
Представив головного наукового співробітника Інституту фізики напівпровідників НАН України, президента Українського фізичного товариства, віце-президента Асоціації українських письменників, знаного письменника і перекладача Максима Віталійовича Стріху проректор з наукової роботи, член-кореспондент НАН України, професор Роман Гладишевський.
Завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Г. Кочура, професор Роксолана Зорівчак зазначила, «що на наукових працях і перекладах Максима Стріхи зросло вже не одне покоління перекладознавців». Перед тим, як надати слово лекторові Роксолана Петрівна згадала 14 вересня 2013 року, коли у Равенні (італійському містечку, де спочиває Данте Аліг’єрі) перед дантовим надгробком у каплиці при церкві Сан-Франческо вперше прозвучав уривок із «Пекла» українською мовою в перекладі Максима Стріха. Професор Зорівчак зауважила, що «це, мабуть, найкраще визнання для перекладача».
«Я не вважаю себе типовим перекладачем, – розпочав лекцію Максим Стріха. – Після здобуття диплома фізика, я повільно нашаровував знання з філології, тому отримав не зовсім системну філологічну освіту. Попри те, що перший мій переклад Стівенсона радянська цензура розкритикувала, я продовжував займатись цією справою». Максим Віталійович розповів, що «робота в галузі фізики (як відомо, фізиків у Радянському Союзі поважали значно більше, аніж перекладачів) давала певні привілеї і приносила доходи, тому я дозволяв собі займатись художнім перекладом у вільний час».
«Що ж стосується моєї залюбленості в перекладацьку справу, то це все сягає коренями ще дитячих років. Я народився і зростав у радянському Києві, у місті, де україномовність у середовищі інтелігенції була, радше, винятком, аніж правилом. Я був тим винятком, тому що моя бабуся добре знала українську і я був україномовним від народження. Я навчався в єдиній українській школі, що була в околиці, де і познайомився з найкращим вчителем англійської мови – Володимиром Матвійовичем. Досі пам’ятаю переклади Оскара Уайльда та Едгара По, які ми вивчали. Часом мені було цікаво їх перевіршовувати, однак я їх ніде не друкував», – розповів Максим Стріха.
Лектор згадав період, коли навчався в аспірантурі в Ленінграді: «У період юнацької зрілості, переживань і перших трагічних стосунків із дівчатами складний життєвий досвід я виливав у перекладах».
З великою радістю фізик-перекладач згадав період свого знайомства з Григорієм Кочуром – геніальним перекладачем ХХ століття. «Кочурівські університети для мене були чимось неоціненним. Він був надзвичайним інтелектуалом, духовно багатою особистістю, яка жодного разу не виказала свою вищість, ніколи не дозволила собі принизити чи образити когось. Я завдячую Григорію Порфировичу знайомствами з Роксоланою Зорівчак, Миколою Лукашем, Мариною Новиковою та багатьма іншими. Він умів «дарувати людям знайомства», – додав Максим Стріха.
На завершення Максим Віталійович звернувся до викладачів: «Пам’ятайте, що ваші настанови є не завжди єдиноправильними, на цьому і базується множинність перекладу». Також лектор поділився творчими планами щодо перекладу творів Джеффрі Чосера та прочитав кілька уривків у власному перекладі.
