17 травня 2018 року на філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася творча зустріч із знаним українським поетом Володимиром Олейком (народився у Пустомитах на Львівщині), який 1997 р. виїхав на постійне проживання до Лондона, де здобув ступінь маґістра Вищої лондонської школи економіки та політології. У Британії викладає українську мову як іноземну.
Як відомо, поети не бувають колишніми – і це вкотре підтвердив поет-львів’янин. Цьогоріч, узимку, він мав нагоду мандрувати дивовижною Патагонією, про яку більшість із нас на пострадянській простороні уперше мали змогу довідатися з роману та з однойменного фільму Жуля Верна «Діти капітана Ґранта». Поєднавши експресивний переказ вражень про пейзажну красу та екзотику птаства, фауни й флори із читанням своїх поезій, Володимир Олейко засипав присутніх багатющим фактажем, документуючи свої розповіді й читання віршів власними світлинами мандрівних митей у Патагонії. «Там лід, льодовики неймовірно інтенсивного кольору, – наголошував він. – Я такого раніше ніколи не бачив… А ще я бачив там кондора – чи не найбільшого в світ птаха, така собі вівця з крилами…» Мандрівника вразило й те, яка чистота панує поодаль від цивілізації, поза населеними пунктами, – і, навпаки, жахливе згромадження пластику на окраїнах міст і містечок. Цей очевидний контраст мимоволі наштовхує людину на роздуми про планету та її екосистему, відзначив поет.
Звісно, поет розповів і про своє життя в Лондоні. Там, у столиці Великобританії, функціонує Український читацький клуб, в якому українці-емігранти збираються щонайменше один раз на місяць. Під час зустрічей відбуваються читання різних текстів і їхнє обговорення, причому дискусії інколи вкрай затяжні, тривають допізна – іноді доводиться просто нагадувати про обмеження в часі… і просити дискутантів із приміщення. Львів’янин повідомив також, що працює в Українському інституті в Лондоні. «Українська присутність у різних регіонах туманного Альбіону досить відчутна – і це сприяє тому, щоби ми об’єднувалися в якісь товариства для спілкування з різних питань…»
Принагідно Володимир Олейко охарактеризував і поліетнічність Великобританії та катастрофічне зменшення кількості носіїв шотландської, бретонської, валлійської та ін. кельтських мов (до прикладу, корнуельська мова зникла наприкінці ХІХ ст., коли померла останній її носій).
Разом із оригінальними віршами поет читав численні переклади власних текстів на англійську мову, рясно пересипаючи процес читання міркуваннями про перекладність і неперекладність художніх творів.
Побіжно зупинився поет і на ситуації перебування людини в полімовному середовищі. «Дивовижно, наскільки гнучкий людський мозок, інтелект. Як легко з часом переходиш з однієї, навіть неспорідненої, мови на іншу… Саме в таких обставинах людина змінює своє бачення відносин між етносами, мовами, культурами… Так, представники різних регіонів Великобританії, як і носії англійської мови інших країн не завжди розуміють один одного… Мова – це дуже цікава стихія!!!» Отакі спонтанні міркування поет міксував із читанням своїх віршів, перекладів, переглядом фото з мандрівки південноамериканськими теренами – Патагонією (а її протяжність із півночі на південь – десь 14 тис. км), рікою Параною тощо (по Чилі, Бразилії, Аргентині).
Зустріч тривала понад півтора години, і учасники, студенти, викладачі й колеги-письменники, з великою осолодою всотували екзотику мандрівних імпресій і красу багатющої метафорикою, ритміко-мелодійною інструментовкою та пронизаною несупокійною, розтривоженою думкою поезії Володимира Олейка.
