26 липня 2011 року виповнилося 80 років

від дня народження видатного літературознавця, критика, культуролога, шістдесятника, знакового діяча українського національного відродження другої половини ХХ століття, одного з найвідоміших українських інтелектуалів сучасності, співзасновника Народного Руху, академіка Національної Академії наук України, Героя України,

Почесного доктора Львівського національного університету імені Івана Франка (2001)

Івана Михайловича Дзюби.

Народився в с. Миколаївка Волноваського району на Донеччині. Закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР.

У вересні 1965 р. на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві разом із Василем Стусом та іншими культурними діячами висловив публічний протест проти політики радянської влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

У 1970-х роках був підданий адміністративному тиску. 1973 засуджений  до 5 років ув’язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю про загрозливий стан української культури в умовах комуністичного режиму радянської України «Інтернаціоналізм чи русифікація» (півтора року перебував в ув’язненні, потім – під офіційним наглядом, без  можливості творчої роботи).

Міністр культури України (1992-1994). Голова Комітету з Національної премії України

імені Тараса Шевченка (1999-2005). Радник Президента України. Академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (1996-2004). Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті роки), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» тощо.

Автор книжок: «Звичайна людина» чи міщанин?» (1959), «Інтернаціоналізм, чи русифікація?» (самвидав 1965; була видана українською, англійською, італійською, російською, французькою мовами), «Грані кристала»(1978), «Стефан Зорян в історії вірменської літератури» (1982),

«Автографи відродження» (1986), «Садріддін Айні» (1987), «У всякого своя доля» (1989),

«Бо то не просто мова, звуки» (1990), «Застукали сердешну волю…» (1995),

«Між культурою і політикою» (1998), «Спрага» (2001),

«Пастка. 30 років із Сталіним, 50 – без Сталіна» (Ч. 1-2, 2003), «Тарас Шевченко» (2005),

«Тарас Шевченко: Життя і творчість» (2008), «Вимирання слова»,

«Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа», «На пульсі доби»,

«Вітчизна у нас одна», «Тарас Шевченко» (2005),

«Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.» та ін.

За багаторічну діяльність у справі розбудови Української держави відзначений Республіканською премією в галузі літературно-художньої критики ім. О. І. Білецького (1989), Міжнародною премією ім. Т. і О. Антоновичів (1991), Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка (1991), Всеукраїнськими преміями ім. В. І. Вернадського (2000) і «Визнання» (2001).

У 2001 р. присвоєно звання Герой України із врученням ордена Держави.

Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр