|
Усе розгубив був український народ на довгому й важкому своєму шляху до теперішнього становища: політичну самостійність і економічні достатки, своє право й освіту, свої закони і суд, свою школу та інтелігенцію… ім’я навіть своє втратив у безупинній боротьбі за національну індивідуальність: зробився нацією без прізвища, нацією просто «людей», ще гірше – нацією «дядьків»… І тільки один лишився йому, чудному цьому народові, скарб од далеких прадідів. Цей скарб єдиний – то рідна мова й рідне письменство, тією мовою писане: обоє – як вираз його духовної істоти, як символ його опрічності, як пам’ятка од минулого й надія на прийдущі, треба сподіватись – недалекі вже часи. Сергій Єфремов |
Сердечно вітаю Вас із Днем української писемності та мови!
Кожен народ гордиться тим, що має свою державу та мову. Мова – це найсокровенніший і найміцніший зв’язок зі світом наших славних предків, з рідною землею. Велич і могутність українського слова спонукають сучасників повертатися до першоджерел, бо нашою мовою говорить серце і душа України.
Упродовж багатолітньої національної історії, всупереч намаганням асимілювати чи й зовсім витіснити українську мову, вона все ж воскресала й збагачувалася, поповнюючи свою невичерпну скарбницю. Не байдужі до рідного слова ревно оберігали її як найдорожче багатство світу, як символ національної ідентифікації, щоб колись заговорити нею на повний голос.
І сьогодні українська мова потребує нашої підтримки в боротьбі за своє існування. Тож з гідністю та шаною вимовляймо кожне слово, дбаймо про його повнокровне функціонування й розвиток, будьмо єдині у відстоюванні національних інтересів – державного суверенітету й української мови.
|
Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка |
Іван Вакарчук |