1 листопада 2011 року

виповнилося

150 років

від дня народження української поетеси, прозаїка, культурно-громадського діяча

Дніпрової Чайки

(Людмили Василевської-Березіної)

(1861–1927).

Разом зі своїм чоловіком, громадським діячем і письменником Феофаном Василевським, була активним членом Херсонської громади. Належала до літературної організації «Плуг» (початок 1920-х).

Писала вірші, драми, казки, оповідання, нариси, лібрето дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»). На лібретто Дніпрової Чайки композитор М. В.Лисенко написав опери для дітей. Високу оцінку критики і сучасників здобули її поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля» та ін.). Автор збірок оповідань: «Писанка» (1891), «Хрестонос» (1896), «Чудний» (1904), драм «Казка про Сонце та його сина»(1891), «Коза – дереза» (1895), «Зима й весна, або Снігова краля» (1913).

Провідні теми її творів – тяжка доля селян, життя інтелігенції, революційні події початку ХХ ст. та ін.

«Здебільшого на перехресті романтичних бачень і реалістичного світовідчуття народжувались зразки ліро-епічних творів Дніпрової Чайки. Це передовсім балади поетеси – «Вісточка», «Зірчині чари», «Русалка», «Мати», «Свідок», жанрову генезу яких пов’язуємо насамперед з відомими зразками Шевченкової ліри…» (І. Немченко. Рання поема Дніпрової Чайки «Галина криниця»: Післяслово до публікації).

Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр