22 жовтня 2011 року
виповнилося
120 років
від дня народження відомого українського
поета-неокласика,
літературознавця, літературного
критика і перекладача
Юрія
Клена (Освальда Бургардта)
(1891–1947).
Представник групи неокласиків в
українській літературі (Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт
– Юрій Клен).
Закінчив
Першу київську гімназію, потім з 1911 р. навчався на філологічному факультеті
Київського університету, де вивчав романо-германську,
слов’янську філології та історію світової літератури.
Під час
Першої світової війни його разом із сім’єю депортували до Архангельської
губернії (Росія).
У 1918 р.
повертається до Києва і занурюється в літературне життя: починає писати художні
твори українською мовою (до того писав російською). Працював викладачем у технікумі
с. Барашівка біля Києва, де зближається з М. Зеровим
та іншими поетами-неокласиками. У 1920 р. закінчує Київський університет, а в
1923 р. аспірантуру при Українській академії наук і отримує диплом першого
ступеня. 1931 р. у складі делегації українських радянських письменників виїхав
до Німеччини, але назад (через початок репресій в УРСР) не повернувся.
Вважається продовжувачем української неокласичної традиції в еміграції. Викладав
в університетах Німеччини, Чехословаччини, Австрії.
Помер 1947
р. в німецькому м. Авсбурґ.
Автор поеми «Прокляті роки» (1937), поетичної збірки «Каравели» (1943), збірки містифікацій «Дияволічні
параболи» (1947, надрукована під псевдонімом Порфирій Горотак
разом із Леонідом Мосендзом), епопеї «Попіл імперій» (1943-1947), есе «Спогади про неокласиків» (1946), літературознавчих досліджень
українською та німецькою мовами, численних новел,
перекладів із французької, англійської, німецької та інших літератур.
СКОВОРОДА
Піти, піти без цілі і мети... Аж
власний світ у ній почне рости,
Вбирати в себе вітер і простори, В
якому будуть теж сонця і зорі,
І ліс, і лан, і небо неозоре. І
тихі води, чисті і прозорі.
Душі лише співать: «Цвіти, цвіти!» Прекрасний шлях ясної
самоти.
Іти у сніг і вітер, в дощ і хуґу
І мудрості вином розвести тугу.
Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.
Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр