2 вересня 2011 року

виповнилося

200 років

від дня народження відомого українського фольклориста, етнографа, історика, письменника, перекладача, священика, діяча «Руської трійці»

Івана Вагилевича (1811 – 1866).

Народився у родині священика у селі Ясені (зараз Рожнятівського району)

на Івано-Франківщині. Після закінчення нормальної школи у м. Бучачі вчився у Станіславській гімназії, а 1830-1838 рр. – у Львівському університеті, де познайомився з М. Шашкевичем, Я. Головацьким і брав активну участь у діяльності гуртка «Руська трійця». Цікавився народною творчістю, етнографією, історією та археологією, листувався з багатьма відомими ученими-славістами ХІХ ст., зокрема з П. Шафариком, М. Погодіним, О. Бодянським, П. Лукашевичем, І. Срезневським.

Був співупорядником і автором наукових розвідок, художніх творів і перекладів в альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Після появи альманаху перебував під наглядом поліції.

По закінченні Університету тривалий час був безробітним, займався інтенсивною науковою працею. 1846-1848 рр. був священиком у с. Нестаничах Золочівського округу. У 1848 р. покинув парафію і став редактором газети «Дневник руський» (появилося лише 9 номерів). Після закриття газети Консисторія відмовилася вдруге надати І.Вагилевичу парафію, і він залишився без роботи та засобів для існування сім’ї.

З 1851 р. працював у Бібліотеці Оссолінських у Львові, але через 9 місяців його звільнили (за нестійкість релігійних переконань). Не маючи постійної роботи, І. Вагилевич близько десяти років підтримував життя своєї сім’ї випадковими заробітками: був перекладачем на українську мову, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання «Словника польської мови» Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до смерті.

Публікував численні фольклорно-етнографічні та історичні дослідження у чеській і польській періодиці (до найбільш цікавих належать, зокрема, праці «Гуцули, мешканці Східного Підкарпаття» (1837), «Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині» (1839), «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841)). Переклав «Слово о полку Ігоревім»

(на українську та польську мови), «Краледворський рукопис» та ін. Автор поем-балад «Жулин і Калина» та «Мадей», циклу поезій у прозі «Думи», численних поезій українською та польською мовами тощо.

Літературний і науковий доробок І. Вагилевича досі належно не вивчено. Можливо, після двохсотрічного ювілею його творча (головно рукописна) спадщина,  що зберігається в різних архівосховищах, дочекається на ґрунтовне наукове опрацювання та фундаментальне видання.

Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр