7 листопада 2011 року

виповнилося

75 років

від дня народження видатного українського поета-шістдесятника, прозаїка, перекладача,  

кіноактора, режисера, сценариста, культурно-громадського діяча

Миколи Вінграновського

(1936-2004)

Народився в містечку Первомайськ на Миколаївщині. У 1960 р. закінчив ВДІК (Всесоюзний державний інститут кінематографії) у Москві. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1984), літературної премії «Благовіст», Міжнародної премії Фундації Антоновичів.

Залишив по собі значну спадщину: автор поетичних збірок – «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1982), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійманих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1997), збірок поезій для дітей – «Андрійко-говорійко»,  «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та ін., численних прозових творів – «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Світ без війни» (1958), «Президент» (1960), «Кінь на вечірній зорі» (1986), «Літо на Десні» (1983), роман «Наливайко» (1991), «Чотирнадцять столиць України» (1997, історичний нарис), «Манюня» (2003). Зіграв ролі у фільмах «Повість полум’яних літ» (1961), «Сейм виходить з берегів» (1962), «Берег надії» (1967), «Дума про Британку» (1970), а також був режисером численних художніх і документальних фільмів – «Ескадра повертає на Захід» (1966, співавтор), «Берег надії» (1967, роль Вацлава Купки), «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984),  «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941-1945» (1993), «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич – столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

* * *

Передчуттям любові і добра І в ці рази я тішусь та радію! Немов перегра давності стара, Щось знову обіцяє на надію. Затуркані бажання золоті, І суєтою злякані довір’я, Як діти по мертвотній руйноті До себе знову лізуть на подвір’я… 1976

Який щасливий голод на душі! Яка перечекаянність! звідколи! Яка жага вже застеляє столи! Які на хвилі білі буруші! А сумніви-гризоти, як татари! А час холодну ніженьку кує!.. Не зрадь хоч раз, не проминися даром, Один хоч раз, передчуття моє!

Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр