«Парадокс японізму»: лекція професора Кьоко Нумано з Токійського університету іноземних мов

З ініціативи кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавством спільно з кафедрою російської філології та кафедрою сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича 21 березня 2016 року в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася зустріч викладачів і студентів філологічного факультету з японськими науковцями з Токійського університету іноземних мов (Японія).

Модератором зустрічі був доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тарас Лучук.

Одна з найвідоміших японських перекладачів російської літератури (переклала романи й повісті Івана Тургенєва, Булата Окуджави, Бориса Акуніна й інших російських письменників – як класиків, так і сучасників), професор Інституту глобальних студій Токійського університету іноземних мов, яка на початку своєї наукової кар’єри викладала японську мову в університетах США та Польщі (відповідно – Гарвардському та Варшавському) Кьоко Нумано прочитала відкриту лекцію на тему: «Парадокс японізму: кімоно в російській культурі початку ХХ століття».

У своїй доповіді професор Кьоко Нумано говорила про вплив Орієнту на культуру Європи, одним із парадоксальних виявів якого наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття стала мода на кімоно. Ця мода значною мірою, на справедливу думку професора, була зумовлена європейським турне японської танцівниці Сада-якко, а також діяльністю французького модельєра одягу Поля Пуаре, який створив пальто-кімоно, що стало революційною сенсацією у світі моди. У російській культурі, як показала Кьоко Нумано, ця європейська мода на «японське» знайшла своє відображення у двох площинах: по-перше, в образотворчому мистецтві, по-друге, в літературі. Серед російських митців, які виявили зацікавлення до японської тематики, були Василій Варещагін і Леон Бакст, а також модельєр одягу Надія Ламанова. Серед російських письменників – Федір Сологуб і Андрій Бєлий.

Доповідь професора Кьоко Нумано викликала жваве обговорення, у якому взяли активну участь студенти-першокурсники, зацікавившись питаннями побутової культури японців, пов’язаної з кімоно.

Зокрема про кімоно в літературі йшлося у виступі доцента кафедри російської філології Інни Гажевої, яка закцентувала увагу на те, що одна з героїнь роману Андрія Бєлого «Петербурґ» одягнена саме в рожеве кімоно. Інна Гажева звернулась до професора Кьоко Нумано із запитанням, чи кімоно такого кольору є традиційним для японської культури, чи це просто «вигадка» російського письменника, його власне сприйняття екзотичного вбрання.

«Справді, японське кімоно може бути рожевим, – відповіла Кьоко Нумано. – Воно може бути різних кольорів, навіть різнокольоровим і барвистим (наприклад, із квітковим орнаментом, як на картині Верещагіна «Японка»), але колір має певну символіку: у рожеве кімоно зазвичай вбиралися молоді й незаміжні дівчата (як і героїня «Петербурґа»), а в кімоно, скажімо, фіолетового кольору могла вдягнутися тільки жінка поважного віку, до того ж тільки під час певного ритуального дійства».

Доповненням доповіді професора Кьоко Нумано був виступ доцента кафедри російської філології Надії Ігнатів, яка вказала на той факт, що у 20-их роках ХХ століття особливий інтерес до японських традицій засвідчив російський письменник Борис Пільняк, у творчому доробку якого є низка творів, присвячених японській тематиці. Було згадано два його оповідання – «Корені японського сонця» й «Оповідання про те, як пишуться оповідання». У доповіді японського професора ім’я Бориса Пільняка не прозвучало, але його творчість була об’єктом іншого дослідження Кьоко Нумано – «Пільняк і Японія». Це, звісно, виходить за межі презентованої доповіді: японська тематика в Пільняка не пов’язана з кімоно, однак заторкує міжкультурні зв’язки, а також дає можливість досліджувати й осмислювати проблеми психології творчості.

Як компаративіст і семіотик культури, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тарас Лучук зауважив, що «парадокс японізму», який висвітлила у своїй доповіді професор Кьоко Нумано, можна поширити й на українську культуру. Зокрема, це має стосунок до образотворчого мистецтва. Якщо в доповіді було проілюстровано вплив графіки Хокусая на малярську стилістику Івана Білібіна (картина якого «Бочка по морю пливе» є ніби реплікою Хокусаєвої «Хвилі в Канаґаві»), то цей вплив, очевидно, відчутний і в малярських працях учнів Білібіна, найвідомішим із яких був український графік Георгій Нарбут (вплив учителя, а отже, й Хокусая особливо помітний у його ранній творчості, ще коли він перебував у Санкт-Петербурзі).

Відповідаючи на репліку Тараса Лучука, Кьоко Нумано зауваживши, що пошуки за «японськими слідами» в Нарбута можуть стати наступною темою її дослідження.

Додамо, що в зустрічі також взяли участь доцент Інституті глобальних студій Токійського університеті іноземних мов Ізумі Маеда й аспірант цього інституту – Масакі Хара. Якщо Ізумі Маеда – спеціаліст з російської літератури, досліджує творчість Марини Цвєтаєвої, перекладає (як і Кьоко Нумано) твори російських письменників, то її аспірант Масакі Хара проводить літературознавчі й культурологічні студії на матеріалі української літератури (що досі було не зовсім звичним для японської славістики). Саме з цією метою він вивчає у Львові українську мову й вільно нею спілкується. Отож, є надія, що в контексті японської славістики буде присутня також україністика.

Викладачі і студенти, які прийшли на лекцію професора Кьоко Нумано про парадокс японізму, висловили побажання, щоб такі зустрічі відбувалися й надалі – систематично й частіше.

Світлини: Ольги Лучук і Масакі Хара Більше фото