За фінансової підтримки Німецької служби академічних обмінів (DAAD) Гумбольдтський університет у Берліні спільно зі Львівським національним університетом імені Івана Франка реалізовують Міжнародний проект «Потенціал літератури і мистецтва у контексті політичної кризи та війни» (The potential of art and literature in the context of political crisis and war).
Координаторами проекту є доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. Івана Франка, учасниця дослідницьких програм у європейських та американських університетах Олена Галета і професор Гумбольдтського університету у Берліні, керівник відділу східнослов’янських мов та культур Інституту славістики Сюзанне Франк.
Проект передбачає академічні обміни студентів і викладачів обох університетів, проведення міжнародних семінарів, ознайомчі поїздки до Львова та Берліна, а також створення англомовного веб-сайту з дослідницькими матеріалами проекту.
У листопаді 2015 року молоді українські науковці упродовж 10 днів мали нагоду відвідати освітні й наукові установи, меморіали та культурні центри Берліна, аби глибше зрозуміти той історичний досвід, який має Німеччина, а також способи і форми взаємодії з власними минулим і функціонування культурної пам’яті.
Нагадаємо, що учасники українсько-німецького проекту «Потенціал літератури і мистецтва в контексті політичної кризи та війни» мали на меті проаналізувати особливості протестного руху Майдану та війни на Донбасі крізь призму мистецького простору й естетичних категорій, дослідити потенціал культурного виміру в час політичної кризи та війни, зокрема щодо його впливу на перебіг подій, а також втілення й передавання за допомогою мистецьких засобів актуальних ідей і важливих смислів.
Зацікавлення мистецтвом у ситуації українського Майдану, активна участь митців та інтелектуалів (а особливо – письменників) у політичних акціях майже одразу привернули увагу західних медіа. Багато письменників на той час стали своєрідними культурними дипломатами України за кордоном, зокрема Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко й інші докладали зусиль, аби пояснити світу, що насправді відбувається в Україні.
Через два роки після Майдану, цей культурний діалог дав свої результати – інтерес до української літератури та мистецтва в Європі та світі зростає. Як універсальний і найтонший транслятор смислів, культура стає найкращим містком на шляху до розуміння України як такої. Тому українсько-німецький дослідницький проект «Потенціал літератури і мистецтва в контексті політичної кризи та війни» став актуальним не лише для вузького кола його учасників, а й торкається і значно ширших сфер, зокрема міжкультурного порозуміння.
За словами Олени Галети, література й мистецтво в Україні завжди активно реагували на зміни, формували ідеї та шукали форми, а іноді й випереджали події. До прикладу, література пропонувала індивідуальні образи і способи колективної терапії, соціальної критики й поетичної міфологізації, шукала нові жанри й можливості вислову.
«Відтак, суспільні зміни поставили й професійні виклики: що ми, як філологи, можемо про це сказати і що можна сказати про нас як культурну спільноту, яка намагається осмислити нову реальність», – зазначила Олена Галета.
Координатор проекту розповіла, що звідси й виникла ідея створення навчального курсу, який відвідували б одночасно українські й німецькі студенти. Завдяки підтримці DAAD ці дві групи змогли зустрітися спочатку у Львові, а згодом і в Берліні.
«Можливо, таке дослідження провадити найважче – дослідження самих себе, але саме в цьому була наша мета: подивитися ближче один на одного, подивитися на себе самих і поділитися побаченим із якомога ширшою аудиторією», – ділиться Олена Гелета.
Учасники проекту впродовж порівняно короткого часу активно працювали над власними дослідженнями – вивчали місця історичних подій, оглядали пам’ятники й музеї, спілкувалися з учасниками й очевидцями подій, з письменниками, художниками, етнографами й антропологами.
«Нашим випускникам та аспірантам випала унікальна нагода побачити різні берлінські квартали і традиції місцевих мешканців; зрозуміти, звідки береться німецьке явище «розуміння Путіна» з огляду на політику міста й держави щодо радянських меморіалів; побувати в німецькому театрі й познайомитись із німецькою авторкою; побачити могилу самого Гегеля; переосмислити власне ставлення до культури пам’яті; мати і врешті-решт, краще пізнати один одного (що теж – дуже важливо); отримати цінні інспірації для ймовірних майбутніх зацікавлень, досліджень, лектури тощо», – розповідає співорганізатор поїздки до Німеччини, доцент кафедри німецької філології ЛНУ ім. Івана Франка Христина Назаркевич.
Пояснюючи масштабність явища Майдану німецьким колегам, кожен із учасників проекту мав нагоду заново відкривати для себе його феномен, переосмислювати події дворічної давнини.
«Справді цікаво, коли дослідники з іншої країни намагаються зрозуміти те, що тобі здається очевидним. Під час перебування в Берліні я усвідомила, наскільки важливо, щоб кожна країна мала літературу, яка б проговорювала всі «незручні» питання, яка б змальовувала історію з різних ракурсів», – вважає випускниця Львівського університету, аспірантка НУ «Києво-Могилянська академія» Дарина Вороновська.
Проект «Потенціал літератури і мистецтва в контексті політичної кризи» розпочався із запитання «Література Майдану – реакція чи рефлексія?» Однозначної відповіді не було, натомість запитань ставало щораз більше і більше: «Що таке Євромайдан і що таке Майдан?», «Як впливають політичні події на митців?», «Як має і може реагувати творча людина на ситуацію у своїй країні?», «Що залишиться опісля?» та інші», – пригадує випускниця Університету Марта Мельничук.
Однак спільна праця німецьких та українських науковців, за словами студентки, не обмежилася лише тематикою Майдану, адже німецькі колеги запропонували долучитися до розкриття і їхнього досвіду історії. У результаті виявилося, що спільного та відмінного між нами є досить багато.
Як приклад складного історичного й культурного спадку, варто згадати про 30-метровий пам’ятник воїнам радянської армії, розташований у Трептов-парку Берліна, на якому замість імен близько 5 тис. солдатів, похованих у цьому меморіальному комплексі, довкола лише одне прізвище – Сталін.
«Зрозуміло, що, оглянувши пам’ятник, у нас виникли нові запитання: «Навіщо Німеччині така пам’ять?». Проте промовистішими за слова були невеличкі латунні пластини з іменами євреїв-жертв режиму (проект Гюнтера Демніга «Stolpersteine» («Камені спотикання»), що створюють контраст до радянських пам’ятників, наштовхують на роздуми про історичну пам’ять. Зрештою, саме пам’ять стала головною темою наших розмов: як відповідь на поставлені запитання і як запитання, на яке потрібно шукати відповідь», – розповідає Марта Мельничук.
Учасників проекту особливо зацікавив безпосередньо спосіб становлення місць пам’яті, адже музейним експонатом у Німеччині найчастіше є сама територія, ландшафт. Йдеться про засипані камінням квадрати землі, на яких свого часу знаходились бараки в концтаборі Заксенгаузен, чи територію, на якій розташована вілла Ванзеє – місце, де нацистська верхівка вершила долю євреїв усієї Європи.
«Попри майже п’ятдесятирічний період мовчання, ігнорування своєї травматичної історії, нове покоління німців змогло відновити втрачене, – резюмувала випускниця ЛНУ ім. Івана Франка, аспірантка Інституту Івана Франка Катерина Шмега. – Дуже хочеться, щоби в Україні з’являлись меморіали жертвам Голодомору, щоб у школах розповідали про геноцид українського народу так само, як у Німеччині говорять про геноцид єврейського (на окремих уроках, а не згадкою в параграфі з підручника історії)».
Найкращим місцем, яке дозволяє переосмислити Голокост, на думку аспірантки Львівського університету Наталії Довганич, є Меморіал пам’яті убитих євреїв Європи, де близько 3 тисяч мовчазних бетонних брил говорять більше, ніж класичні музеї та історичні книги.
«Цей меморіал дуже добре показує, наскільки потрібні нові форми передання культурної пам’яті. Насправді після таких насичених поїздок дуже важко повертатися в Україну. Сподіваюся, ми теж колись навчимося поважати власну історію», – говорить Наталія Довганич.
Вивчаючи Берлін як місто-палімпсест, учасники проекту, за словами випускниці факультету культури та мистецтв, менеджера культури Ірини Шимон, «знайомилися з політиками пам’яті, з методами пам’ятання та пригадування, способами втриматись по цей бік пам’яті й не забути про своє, далеко не завжди зручне, минуле».
«Проекти, які передбачають зацікавлений контакт дослідників із двох різних віддалених перспектив, завжди несуть багато маленьких відкриттів для обох сторін. Бо, як правило, заглиблені у власний контекст гуманітарії забувають час до часу піднімати голову над кордонами, і просто не можуть оглянути своє дослідницьке поле з чужої точки зору. Тому таким важливим був, на мою думку, і весняний приїзд німецької групи до України, і цей листопадовий наш візит до Берліна. Висловити кількома реченнями враження від такого проекту – складно, бо це і є та сума безлічі маленьких важливих відкриттів як у професійній, так і у ментальній площинах», – ділиться враженнями від візиту до Німеччини випускниця філологічного факультету, менеджер культури Євгенія Нестерович.
Захоплена надзвичайно насиченою програмою десятиденного візиту до Берліна аспірантка ЛНУ ім. Івана Франка Ірина Щепна зазначає: «Бувають такі дні, котрі за своєю продуктивністю та накопиченням досвіду нагадують місяць чи навіть рік… До прикладу, коли все починається у ранковому та ще трохи сонному Гумбольдтському університеті, продовжується емпатичним блуканням територією концентраційного табору Заксенгаузен і намаганням не забувати дихати, далі – музей «Топографія терору» і розкішний, приголомшливий перфоменс у Берлінер Ансамблі».
Вразило студентів, аспірантів і викладачів зі Львова й інтелектуальне життя Берліну та зокрема Гумбольдтського університету. За словами Наталії Довганич, «це простір діалогу, в якому кожен може бути почутим».
На важливості особистого спілкування наголосила також випускниця Університету, журналістка Мар’яна Зеленюк: «Для мене найбільш пам’ятною стала зустріч з німецькою письменницею Дженні Ерпенбек. Саме за допомогою її книг, присвячених подіям Другої Світової війни та Голокосту, ми розуміємо, яку важливу духовну та суспільну роль у рефлексії над травматичними питаннями виконує література».
Спільне обговорення німецької літератури в рамках семінару доцента кафедри німецької філології Христини Назаркевич, екскурсії, що їх спеціально готували студенти-славісти Берлінського університету імені Гумбольдта, досвід презентації у Берліні на тему літератури Майдану, приватні обговорення цих тем у режимі нон-стоп протягом десяти днів, на думку учасників проекту, стали важливими складовими міжкультурного українсько-німецького обміну та взаєморозуміння.
Нагадаємо, що співпраця між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Берлінським університетом імені Гумбольдта розпочалась завдяки програмі Еразмус Мундус та індивідуальній кооперації науковців обох університетів. З метою подальшого розширення, поглиблення та зміцнення освітніх, наукових і культурних зв’язків між провідними університетами України та Німеччини було досягнуто домовленостей, які передбачають реалізацію спільних проектів, а також програм академічного обміну для наукових працівників, викладачів, студентів та аспірантів. Відтак, 10 вересня 2014 року відбулося урочисте підписання угоди про співпрацю Львівського університету і Берлінського університету імені Гембольдта.
Отож, університети мають на меті й надалі спільно втілювати в життя низку наукових та освітніх проектів, зокрема у сферах славістики та педагогіки.
