18 травня 2017 року, у день відзначення Всесвітнього дня вишиванки, на філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася зустріч з вишивальницею, дослідницею традиційного вбрання українців, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладачем Дрогобицького педагогічного університету Галиною Ліщинською.
Що таке вишиванка у житті сучасного українця – маркер національної самоідентифікації, данина моді чи вияв індивідуального стилю? Наскільки усвідомленим є носіння вишитого одягу в День вишиванки? Чи змінилося ставлення до власного вбрання і яким є вплив на давню традицію сучасних модних тенденцій у декоруванні вишивкою одягу? Відповіді на ці та на інші запитання присутні мали нагоду почути від майстрині з неабиякими знаннями й досвідом, адже упродовж багатьох років Галина Ліщинська реконструює старовинний одяг, вивчає сучасні й давні тенденції технік вишивання, співпрацює з багатьма осередками зберігання та вивчення народного вбрання, є авторкою багатьох статей про українське вишиття.
Розпочала лекцію майстриня зі спростування стереотипів, які пригнічували індивідуальність і самобутність українців упродовж багатьох років, применшували унікальність й багатоманіття традиційної культури – наприклад, нав’язаний радянський образ дівчини-жінки лише у віночку зі стрічками й у вишиванці з хрестиковими ружами знеохочував вивчати традицію головних уборів (очіпки, хустки, бавниці та ін.) чи технік вишивання, яких є понад 150 в Україні (до слова, cамі хрестикові стібки з’явилися лише у ХІХ ст.).
Звернула увагу Галина Ліщинська на три тенденції у сприйнятті вишиванок сьогодні. Перша пов’язана зі зберіганням давніх пам’яток, з реконструкцією старовинних зразків вишитого одягу, з глибинним вивченням традиції. Друга – дотримання давніх канонів у вишиванні, використання традиційних взорів, але вже на сучасних полотнах і кроях. Третій напрям – сучасні дизайнерські роботи, сюжетна вишивка, декорований власноручно і за допомогою машинної вишивки одяг. Для того, щоб навчитися у вишиванці бачити щось більше, аніж просто святковий і привабливий для ока стрій, майстриня розповіла про усі етапи народження вишитої сорочки – від створення з лляних і конопляних ниток полотна, вибілювання, фарбування тканини і до нанесення за допомогою нитки з голкою на відповідні частини крою сорочки (комірець, рукав, манжети (дуди)) візерунків-символів – оберегів від усілякого зла. Власне, й сама сорочка, як і пояс, виконувала апотропеїчну функцію – хрестоподібний крій, розміщення взорів (впливала на це й специфіка натільного, поясного, плечового одягу), навіть шнурок, який зв’язував на шиї поли сорочки біля комірця (ґудзиків не використовували), вважали особливим (охоронцем людської душі), а коли рвався чи зношувався, то спалювали.
Особливе ставлення до вишиванок підтверджують і вірування українців. На Гуцульщині лише у збереженій шлюбній сорочці ховали померлого – аби на тому світі рідні (чоловік чи дружина) могли його впізнати. Власну розповідь Галина Ліщинська ілюструвала не тільки переказами, народними віруваннями, а й сорочками з Львівщини, які привезла зі собою – давню вишиванку та реконструйовану уже за допомогою сучасних засобів, але за архаїчними зразками. Показала майстриня й власні «полотняні конспекти» – вишиті на клаптиках тканини фрагменти взорів вишиванок, які згодом відтворить на справжніх сорочках – метод вивчення традиції вишивання задля реконструкції та збереження давніх пам’яток. На закінчення зустрічі майстриня звернула увагу на потребу збереження найдавніших родинних пам’яток, яких з роками стає все менше, згадала про «вишиванки з трагічною долею» – роботи репресованих майстринь за допомогою ниток з одягу й голок з кісточки риби, а також про «евакуйовану колекцію» вишитих сорочок з Луганщини – сумні вишиті сторінки новітньої й сучасної історії України.
Не завжди яскравий, оздоблений стібками одяг є виразником індивідуальності й національної сутності особистості, виявом генетичної пам’яті. Справжня вишиванка допомагає не загубитися у стрімкому сьогоденні й збагнути своє місце у неперервних стібках полотна життя.
