19 квітня 2018 року у Дзеркальній залі відбулося засідання загальноуніверситетського семінару «Філософія науки», під час якого доповідь «Філософська критика природної мови: чому і за що?» представив завідувач кафедри загального мовознавства, професор Флорій Бацевич.
Під час свого виступу професор Бацевич проаналізував найбільш поширені переосмислення питання мови у філософських традиціях минулого і сучасного. Зокрема, доповідач детально зосередився на раціоналістичній традиції, в межах якої роль мови у людському житті оцінювалась і оцінюється дуже високо. У ній підкреслюється, що мова – виняткове надбання людини як homo sapiens, умова і засіб виділення роду людського зі світу природи, історичне формування і функціонування свідомості людини відбувалось і відбувається з опертям на слово, мову в цілому, а мислення людини, перш за все мислення креативне, нерозривно пов’язане з мовою.
Раціоналістична традиція також наголошує, що абстрагуюча діяльність мислення можлива лише з опертям на засоби мови, а сама мова є необхідною умовою і одночасно засобом соціалізації індивіда.
«Мова – найважливіший засіб спілкування, основа, на якій вибудовуються міжлюдські стосунки і соціальна структура суспільства. Недарма Мартін Гайдеггер визначав мову як «оселю людського буття» і, додамо, людського духу», – йшлося у виступі Флорія Бацевича.
Виходячи саме з такої ролі мови в житті людини, у межах Західної Раціоналістичної Традиції (ЗРТ) поняття «людина», «мова», «суспільство» сприймаються як одноплощинні: одне немислиме без іншого, одне розкривається через інше.
Незважаючи на високу оцінку ролі мови у житті людини, на думку деяких філософів мови, у її важливості криється також і небезпека, яка полягає у так званій «тиранії мови». За словами професора Бацевича, критичне ставлення до мови виникло фактично відразу як тільки людина почала розмірковувати про неї. А відтак, філософи визначили небезпеку, яку несе у собі особлива людська здатність – мовлення.
Найважливішими ознаками цієї небезпеки є: можливість творення мовою особливої реальності (сила слова така, що, використовуючи ті або інші поняття, ми створюємо або виключаємо з життя ті або інші предмети); процес соціалізації індивіда, пов’язаний із «диктатурою мови» (багато в чому є справедливою думка, що через засоби масової інформації суспільство нав’язує особистості схеми мислення. Людина стає бранцем загальних думок, штампів мислення, уявлень, забобонів, поглинає готові варіанти колективних оцінок тощо); цей диктат мови, особливо якщо він пропагується і нав’язується засобами масової інформації тоталітарної системи, стає основою «двоємислія», маніпуляції свідомістю, блискуче описаних Д.Оруелом у романі «1984».
«На думку деяких філософів, найбільша небезпека впливу тотальної символічної системи мови на людину полягає в проблемі «прихованої мовної діяльності» або, іншими словами, опосередкованості проявів духовного життя світом мовних знаків. Саме це явище деякими філософами розцінюється як «лінгвістична катастрофа», – зазначив Флорій Бацевич.
Надалі професор коротко ознайомив присутніх із ключовими філософськими судженнями, пов’язаними із небезпекою, яку несе у собі мова для людини. Суть філософських висновків здебільшого зводиться до того, що «людина поза власною волею (оскільки мова «нав’язується» їй з моменту народження) стає носієм фундаментального дисонансу – між своєю сутністю, опосередкованою мовою, й «істинним», уже, фактично, «закритим» від неї світом. Тим самим людина постає як глобальна мовна й екологічна катастрофа, оскільки вона вільна від усього, крім своєї мови, тобто, фактично, діяльності фундаментальної свідомості».
Відтак, володіючи даром мови і мовлення, людина є також заручником цього мовлення. Адже кожен з нас, завдячуючи своєму мовленню, залишається постійно принципово опосередкованим через мову. А уже така опосередкованість, на думку деяких дослідників, призводить до перманентного дисонансу у свідомості людини, заважає сприймати суть довколишнього світу.
Вихід з цього замкненого кола «мовної тиранії», як зазначає Флорій Бацевич, лінгвофілософи вбачають у зупинці внутрішнього діалогу. Саме вона дозволить людині пізнати, «побачити» світ таким, яким він є насправді. Під час свого виступу дослідник розповів про способи, за допомогою яких філософи припускають можливість припинення такого діалогу людини, а отже наближення її до «істинності всесвіту».
«У межах низки концепцій, які можна вважати неогумбольдтіанськими, сутність і природа людської мови, її роль у пізнанні зовнішнього світу, орієнтації у ньому людини, її виживання визначається нетрадиційно з позицій ЗРТ. Визнаючи вирішальну роль мови у щоденному житті, деякі вчені сприймають її як силу, яка спотворює Істинну Реальність, своїми референційними механізмами редукує її, зводить її енергетичну, невичерпну, динамічну, плинну сутність до певної кількості усталених фреймів. Результатом цієї «мовної катастрофи» є дроблення Істинної Реальності, наповнення життя псевдосутностями, неіснуючими, але зручними для оперування раціонально організованим мозком смислами, інакше кажучи, спотворення. Разом з тим спостерігаються ознаки зародження нової парадигми світобачення, яка синтезуватиме наукові, раціоналістичні ідеї з ідеями і світобаченням, притаманними нераціоналістичним, «містичним» напрямам світової філософської (і не лише) думки», – зазначив Флорій Бацевич.
Незважаючи на критику природної мови, на звершення своєї лекції професор Бацевич наголосив, що ми живемо у період, у який мова досі залишається «оселею людського духу».
Семінар продовжили обговоренням доповіді у форматі запитань-відповідей і доповнювальних міркувань.
