4 вересня 2015 року професор Львівського національного університету імені Івана Франка, перший лауреат державної Літературної премії імені Григорія Кочура, перекладач, письменник і науковець Андрій Содомора прочитав лекцію на тему: «Про страх і надію у європейській культурі».
«Як писав Есхіл у поемі «Прометей», «хто страх у собі здолав, у того мова вільна, – розпочав лекцію із цитування давньоримських класиків Андрій Олександрович. – Відчуваючи страх, людина ніби зіщулюється, втрачає мову і слух, замикається в собі. Над нею беруть гору негативні емоції і відчуття. Лише долаючи свій страх, вона виборює свободу. Натомість надія – це те, без чого людина не може прожити. Навіть в’язень у кайданах сподівається, що колись настане день його звільнення. З іншого боку, гасло епікурійців «Сarpe diem» звучить у перекладі як «Дня не змарнуй!». Йдеться про те, що потрібно якомога менше покладатися на майбутнє, на надію, а діяти сьогодні».
Під час лекції Андрій Содомора зосередив увагу на тому, як пов’язані між собою страх і надія, які сутності у цій дивній парі відкривали для себе античні мислителі та поети, а також говорив про звучання голосів страху й надії в європейській культурі.
«Ще грецький поет Теогнід говорив, що страх і надія у людині – це пара божеств і водночас двох демонів, адже обоє є тяжкими для неї. Про це говорили античні автори. Давньоримський поет і філософ Лукрецій намагався звільнити людину від страху, адже вважав, що одним із основних джерел цього відчуття є незнання. А відтак, у своїй праці «Про природу речей» він закликав людей не боятися природних явищ, смерті, забобонів тощо. Про досягнення щастя через подолання страху говорив і Сенека, а Арістотель вважав, що той, хто не боїться, – «сильний духом муж».
Андрій Олександрович також зазначив, що сьогодні людина відчуває страх перед сучасністю, завтрашнім днем, інформаційними потоками; вона боїться залишитися без благ цивілізації і бути наодинці. Також сучасну людину не оминають і вічні страхи – перед смертю, епідеміями, війною.
Розмірковуючи про зв’язок надії і мрії, професор зауважив, що «мрії забирають людину із теперішнього і проектують у майбутнє. І замість того, щоб діяти, вона покладається на невідоме».
Професор також зауважив, що «давні римляни теж розглядали в людині страх і надію як пару. Вони вважали, що це відчуття яке цупко тримається людини, і той, хто не відчуває страху – не сповнений емоціями. Натомість, страх за Фройдом – це перше, що відчуває людина після народження».
Під час лекції Андрій Содомора також згадав вислови давніх мислителів про те, що для того, аби позбутися страху, потрібно позбутися надії, порівнюючи їх із висловом латиною «Contra spem spero», що закликає сподіватися всупереч надії.
Андрій Олександрович зазначив: «Щоб пізнати себе треба пізнати свої страхи і сподівання. Людина, несучи в собі страхи, може стати небезпечною не тільки для оточуючих, але і для себе».
