Упродовж 28 лютого – 1 березня 2017 року у Львові відбувалася Всеукраїнська науково-практична конференція «Тенденції розвитку інклюзивної освіти в Україні: комплексний підхід», співорганізатором якої є Львівський національний університет імені Івана Франка.
У пленарному засіданні конференції, яке відбувалося у Великій сесійній залі Львівської міської ради та у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка, взяли участь понад 200 учасників, серед яких представники департаментів освіти з 19 областей України, головні спеціалісти Міністерства освіти і науки України, викладачі НПУ ім. М. П. Драгоманова, Національної академії педагогічних наук, факультету педагогічної освіти ЛНУ ім. Івана Франка, національного університету «Львівська політехніка», директори та вчителі загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів, працівники соціальних служб центрів сім’ї, дітей та молоді, представники громадських та батьківських організацій.
Під час пленарного засідання учасники конференції зосередили увагу на проблематиці, пов’язаній із правовим захистом осіб із порушеннями психофізичного розвитку і проаналізували процес упровадження в Україні інклюзивної освіти дітей з особливими потребами.
На секційних засіданнях на базі НРЦ «Надія», ДНЗ № 165, ДНЗ «Барвінок», СЗШ №82, СЗШ №95 фахівці у сфері інклюзивної освіти обговорили результати багаторічного досвіду впровадження інклюзивної освіти в базових школах та специфіку ролі НРЦ як опорних ресурсних центрів для надання допомоги інклюзивним загальноосвітнім школам в Україні, напрацювали низку положень щодо ширшого впровадження інклюзивної освіти в Україні.
Зокрема, учасники конференції наголошують, що інклюзивна освіта – це можливість дитини з особливими освітніми потребами отримати освітні послуги в навчальних закладах за місцем проживання незалежно від форми власності, а також отримати документ про загальну середню освіту єдиного державного зразка із зазначеними індивідуально сформованими компетенціями.
Науковці закликають на державному рівні визнати, що інклюзивна освіта є частиною інклюзивних процесів у суспільстві і потребує розширення розуміння інклюзії, як в сторону ранньої діагностики та абілітації дітей з порушеннями розвитку, так і системи профорієнтації, навчання професій та працевлаштування осіб з інвалідністю після здобуття освіти.
Учасники конференції наголошують, що оcновами ефективної інклюзивної освіти в Україні є: заздалегідь визначена мета навчання; забезпеченість навчальними програмами; динамічна і гнучка система навчання; інноваційний підхід та використання інформаційних технологій для навчання; перенесення змісту навчання на формування вміння вчитися. За таких умов освіта розглядається як процес, що триває упродовж життя, а не як соціальна необхідність, школа є осередком навчання, де панує атмосфера інклюзії та турботи, а учитель є посередником навчальної діяльності учня.
Держава мусить гарантувати право всіх учнів з інвалідністю, навіть із важкими порушеннями, навчатися у загальноосвітніх школах.
Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами та класами повинні створювати умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами згідно з їхніми індивідуальними потребами і можливостями. Відповідно, особам з порушеннями слуху забезпечується право на вивчення та навчання альтернативними методами комунікації (жестовою мовою, bliss-системою та ін.). Осіб з порушенням зору навчає спеціаліст, який володіє рельєфно-крапковим шрифтом Брайля. Особам з розладами аутистичного спектру забезпечується право на персонального асистента та на окреме приміщення психологічного розвантаження. Дитині з вадами інтелекту (синдромом Дауна, або будь-якою іншою важкою формою розумової затримки) забезпечується право на відповідного фахівця і специфічний дидактичний матеріал для навчання арифметиці, вербальної або невербальної комунікації. Діти, уражені спастичним паралічем, забезпечуються правом на спеціалізованого викладача, і, у разі потреби, – асистента для допомоги у його переміщенні між класними кімнатами й туалетом (асистент із мобільності) і слідкуванні за охайністю учня (асистент з особистої гігієни).
Також, згідно із пропозиціями фахівців, психолого-педагогічний супровід дитини з особливими потребами в навчальних закладах освіти повинен здійснюватися командою фахівців, що має узгоджувати стратегію та методи роботи всіх фахівців, які працюють з дитиною. Команда повинна складатись з вихователя дошкільного закладу/вчителя, методиста або завуча школи, психолога, соціального педагога, корекційного педагога, логопеда, асистента вчителя/вихователя, особистого асистента дитини. Супервізію (кураторство) здійснюють фахівці ресурсного центру.
Органи місцевої влади повинні визначати базові загальноосвітні навчальні заклади для організації інклюзивного навчання, забезпечувати безбар’єрне середовище і відповідну навчально-матеріальну базу, оплачувати роботу асистентів вчителя.
За погодженням з керівництвом закладу батьки забезпечують осіб з особливими потребами персональними асистентами, які їх супроводжують до школи і під час навчання.
Необхідною умовою широкого впровадження інклюзії в загальноосвітніх школах також є підготовка та підвищення кваліфікації вчителів з використанням конкурентного середовища ліцензованих освітніх центрів області.
Основними засади впровадження інклюзії науковці називають :
- Розвиток міжвідомчої співпраці, а саме: створення міжвідомчої робочої групищодо консолідації зусиль працівників освіти, медицини та соціального захисту для розробки нормативної документації, впровадження ікнлюзії осіб з особливими потребами в усі ланки суспільного життя, розробки, впровадження і контролю за дотриманням вимог ранньої діагностики, абілітації і корекції порушень розвитку дітей, впровадження і реалізації системи «гроші за дитиною»;
- Стимулювання інноваційних підходів державно-приватного партнерства, зокрема, розробки нормативної документації та впровадження на державному рівні контролю за якістю послуг, які надаються дитині з порушеннями розвитку, започаткування процесу надання ліцензій на послуги абілітації і корекції державним, комунальним закладам, громадським організаціям, приватним особам на тендерній основі в умовах реалізації;
- Створення бази даних ресурсів/послуг;
- Подальше удосконалення системи раннього виявлення порушень та надання вчасної медичної та психолого-педагогічної допомоги;
- Забезпечення адекватної системи діагностики порушень у дітей з інвалідністю та створення корекційних програм розвитку. Впровадження експертних систем діагностики порушень з використанням сучасних інформаційних технологій;
- Створення ресурсних центрів на базі ПМПК та базових НРЦ за нозологіями;
- Забезпечення інклюзивних шкіл системою надання корекційних послуг у відповідності з індивідуальним планом розвитку дитини;
- Залучення батьків як партнерів впровадження інклюзії у школі;
- Розроблення гнучких механізмів фінансування «гроші ходять за дитиною»;
- Підготовка фахівців та професійний розвиток педагогів системи загальної освіти та спеціальних навчальних закладів. Впровадження інформаційних технологій дистанційного навчання фахівців інклюзивних шкіл;
- Проходженням практики майбутніх фахівців на базі інклюзивних навчальних закладів;
- Проведення інформаційних кампаній.
Інклюзивна освіта у вищих навчальних закладах, відповідно до резолюції, повинна передбачати, що студенти з особливими потребами можуть узгоджувати зміст навчальних програм та процедури іспитів зі своїми викладачами. У такому разі кожний університет повинен мати викладача/службу, відповідальну за роботу зі студентами з обмеженими можливостями. За кожним неповносправним студентом повинні бути закріплені «опікуни» – студенти старших курсів, які готові допомагати у подоланні організаційних труднощів та змісту курсу навчання вищої школи. Адміністрація університету повинна гарантувати відсутність архітектурних бар’єрів для пересування осіб в інвалідних візках.
Окрім того, держава гарантує право усіх учнів з обмеженими можливостями, навіть із важкими порушеннями, на профорієнтацію. Професійна орієнтація дітей з особливими потребами відбувається відповідно до навчальної програми в ЗОСШ, НРЦ, спеціальних школах. Навчання в професійно-технічному училищі дитини з особливими потребами має відбуватися за індивідуально-орієнтованою програмою, психокорекційна складова якої має бути здійснена в самому закладі, або в безпосередній близькості до навчального закладу завдяки фахівцям ресурсного центру та фахівцям закладу.
Особи з інвалідністю мають право на обов’язкове працевлаштування на державних та приватних підприємствах. Обов’язковий відсоток працівників з особливими потребами пропонують встановити на рівні 4% від загальної кількості робітників. Організації з працевлаштування повинні допомагати знайти осіб з інвалідністю, які відповідають вимогам роботодавців. Вони також мають сприяти проходженню випробувального періоду на підприємстві, під час якого робота поєднується з практичним навчанням. Це є продовженням освітнього проекту інклюзивного навчання.
Учасники конференції наголосили на актуальності ідеї запровадження дуальної освіти для осіб з обмеженими можливостями в Україні, що передбачає також створення відповідної концепції, системи профорієнтації, профреабілітації та профстановлення в масштабах держави. Механізмом реалізації цієї ідеї має стати напрацювання проекту дуальної освіти для осіб з інвалідністю, що включатиме зміни на законодавчому рівні та об’єднання зусиль держави, місцевої громади, освітніх закладів і підприємництва – поєднання навчання у середній школі, закладах профтехосвіти та першого освітнього рівня ВНЗ (бакалаврату) з практичною роботою на підприємстві.
Для того, щоб вирішити проблеми осіб з особливими потребами, наголошують педагоги, важливо, з одного боку, створити відповідні умови для реалізації можливостей і здібностей таких людей, їх повноцінної адаптації, а з іншого – забезпечити послугами соціального, медичного, реабілітаційного, навчального характеру усіх цих осіб, незалежно від рівня складності їх стану.
Зважаючи на це, необхідно створити дієві механізми функціонування інституцій, покликаних надавати відповідні послуги, в яких будуть поєднуватись не лише державні і комунальні ресурси, але й досвід, напрацювання, фаховість громадських організацій, які вже постають як надавачі послуг, але ще не мають відповідної легітимізації. Повинен працювати «принцип справедливості» для людей з особливими потребами, тобто кожна особа має змогу отримати стандартний набір послуг, згідно з індивідуальним планом розвитку за державні кошти, а додаткові послуги оплачувати самостійно.
Зазначимо, що організаторами конференції є: Міністерство освіти і науки України, Львівська міська рада, Львівський національний університет імені Івана Франка, НРЦ «Надія», ГО «Справа Кольпінга в Україні».
