Сверстюк Євген Олександрович (13.ХІІ.1928, с. Сільце тепер Горохівського р-ну Волин. обл.) – літературознавець, есеїст, поет, культуролог, релігієзнавець, д-р філософії (Українська література і християнські традиції, 1992). Навчався на філол. ф-ті Львів. ун-ту (1947–52), аспірантурі НДІ психології (1953–56). У 1952–53 учителював; 1956–58 викладач укр. л-ри Полтав. пед. ін-ту, 1958 звільнений “за скороченням штатів”; 1959–60, 1963–65 ст. наук. співроб. НДІ психології; 1960 після допиту КДБ звільнений з роботи; 1961–62 зав. відділу прози редакції ж. “Вітчизна”, де познайомився з І. Дзюбою, І. Світличним; 1965–72 відп. секретар редакції “Укр. ботан. ж.”; 14.І.1972 заарештований; вирок (1973): 7 років таборів суворого режиму (Перм. обл., зона 36), 5 років заслання (відбував 1979–83 в Багдарині (Бурятія)); 1983–88 столяр на одній з київ. фабрик. Реабілітований 1990.
Авт. книг, зокр., Собор у риштуванні; Іван Котляревський сміється; На свято жінки; Clandestine Essays (1976); Вибране (1979); Блудні сини України (1993); Шевченко і час (1996); На святі надій (1999).
Гол. ред. газ.“Наша віра”. Член Укр. культурол. клубу. Почес. член Лондон. центру ПЕН-клубу (1978), президент укр. ПЕН-клубу (з 1993), дійс. член УВАН (США, 1996). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1996); Міжнар. премія ЮНЕСКО (2000). Dr. honoris causa Львів. ун-ту.
Л. Сеник