Інформація про дисертацію

У дисертації розглянуті сучасні теоретико-методологічні підходи дослідження дитячої безпритульності. Окремо виділений соціологічний дискурс дослідження цього феномену. Аргументоване положення про необхідність визнання безпритульних дітей не лише об’єктом, але й насамперед суб’єктом соціальних відносин, які формують особистий простір, використовуючи певні практики, норми, цінності.

На підставі соціологічної й статистичної інформації, результатів спостережень за повсякденним життям безпритульних дітей, результатів глибинних інтерв’ю з молоддю з колишніх і теперішніх безпритульних, складений соціокультурний портрет безпритульного. У дослідженні застосована змішана методологія, що дало змогу автору вивчати проблему комплексно, визначити масштаби і специфіку дитячої безпритульності в сучасних умовах.

Детальний аналіз повсякденного життя безпритульних дає підстави розглянути дитячу безпритульність як особливу субкультуру або особливу форму солідаризації між безпритульними дітьми, яка початковує нові «ціннісні» вектори, що сприяють виникненню вуличного «ми». Автор характеризує безпритульних дітей як окрему субкультуру, яка відрізняється власними нормами життя і правилами поведінки, особливістю якої є також зв’язок зі світом дитинства, з одного боку, і злочинним (кримінальним) світом – з іншого.

Особливу увагу в роботі звернено на проблему адаптації та інтеграції молоді з досвідом безпритульного життя у «велике суспільство». На підставі аналізу глибинних біографічних інтерв’ю подані життєві історії, стратегії виживання молодих людей з колишніх безпритульних.

За результатами дослідження окреслені головні напрямки регулювання проблеми дитячої безпритульності за дисциплінарними вимірами його здійснення, враховуючи рівні профілактики.

Ключові слова: дитяча безпритульність, субкультура, сучасне українське суспільство, кримінальна культура, дитяча субкультура.