Дисертант

Саламаха Ігор Павлович

Тема

Охорона пам’яток історії та культури Східної Галичини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: організаційні засади, законодавство, фінансування

Дата захисту

21.04.2015

Місце праці

Національний лісотехнічний університет України; кафедра історії України, політології та права; асистент

Науковий керівник

Шуст Роман Мар’янович,кандидат історичних наук,професор.

Кафедра, де виконана дисертація

Анотація

У дисертації, на основі широкої джерельної бази, здійснено усесторонню характеристику діяльності східногалицьких консерваторів середини ХІХ – початку ХХ ст. Встановлено, що пам’яткоохоронні органи в Австрійській імперії почали формуватись з середини 50-х рр. ХІХ ст., після утворення у Відні “Центральної комісіїдля вивчення і збереження історичних будівель ”. Для нагляду за станом історичних пам’яток в окремих краях, у тому числі і в Галичині, було створено інститут урядовців-консерваторів, які мали безпосередньо підпорядковуватись віденський Центральній комісії.

У Східній Галичині в 1856–1887 рр. посаду консерватора займали Ф. Строїнський, А. Вольфстрім, М. Потоцький, К. Ліске, А. Петрушевич, Л. Цвіклінський, В. Дідушицький. У 1887 р., внаслідок чергової реформи, кількість галицьких консерваторів збільшилась до двадцяти осіб, а територія Галичини була розділена на консерваторські округи. У 1889 р. усі галицькі урядовці-консерватори об’єднались у дві організації з осередками у Львові та Кракові. Львівський осередок отримав назву „Коло цісарсько-королівських консерваторів та кореспондентів Східної Галичини ”. Скоординована діяльність пам’яткоохоронців дозволила їм взяти під свій контроль усі більш-менш відомі реставраційні роботи, які відбувались у Галичині, налагодити добрі відносини з органами місцевої влади, а також здобути неабиякий авторитет серед населення.

Серед пам’яток, які найчастіше ставали об’єктами уваги консерваторів, здебільшого були будівлі релігійного характеруцеркви, костели, синагоги, яких чимало на той час збереглось на території Галичини, а також замки та старовинні львівські кам’яниці. Від початку ХХ ст. увага пам’яткоохоронців постійно була прикута до пам’яток дерев’яної архітектури, у першу чергу до старовинних українських дерев’яних церков, які масово почали розбирати у зв’язку з необхідністю будівництва нових.

Регулярне фінансування охорони історичних пам’яток у Східній Галичині розпочалось у 60-х рр. ХІХ ст. з появою Галицького крайового сейму. Розмір коштів, які щорічно виділялись на утримання пам’яток старовини постійно зростав, досягши у 1910 р. суми у розмірі 360 тисяч крон. Австрійський уряд також виділяв певні суми грошей на відновлення історичних пам’яток у Галичині, однак видатки Відня, у порівнянні з витратами місцевої влади, були значно скромнішими і часто мали випадковий характер.

Основним недоліком правової системи Австро-Угорщини був той факт, що впродовж усього періоду існування пам’яткоохоронних органів, так і не було прийнято єдиного закону, який би повністюрегулював охорону історичних пам’яток в державі. Східногалицькі консерватори у своїй роботі змушені були послуговуватись лише окремими цісарськими декретами, міністерськими рескриптами та інструкціями, а також розпорядженнями галицького Намісництва.

В кінці першого десятиліття ХХ ст. австрійський уряд вирішив провести докорінну реформу існуючої памяткоохоронної системи держави. Нові зміни передбачали сувору централізацію та повне підпорядкування Відню усіх крайових пам’яткоохоронних структур. В кожному краї імперії для нагляду за історичними пам’ятками, планувалось призначити по два державні консерватори (спеціаліста з історії мистецтва та архітектора), з великими штатами помічників, які повинні були замінити усі дотеперішні пам’яткоохоронні органи на місцях. У Галичині більшість запланованих реформ, через початок першої світової війни, так і не було втілено у життя, незважаючи на призначення у травні 1914 р. державним консерватором краю Тадеуша Щидловського.

Опоненти

Офіційний опонент:Доктор історичних наук, професор Гаврилюк Світлана Віталіївна, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри документознавства і музейної справи

Офіційний опонент:Кандидат історичних наук, доцент Кліш Андрій Богданович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії

Контактна інформація

Телефон: 295-21-17Email: ig.sal@yandex.ua

Файл дисертації

Файл автореферату