Інформація про дисертацію

Дисертація репрезентує перше в українському літературознавстві комплексне дослідження проблеми художнього осмислення еміграції у творчості І. Франка. Феномен «еміграційного» тексту І. Франка трактується як персональна поліструктурна надтекстова єдність, яка складається зі спільних за семантикою та формою художніх творів, що розкривають тему еміграції та об’єднані центральними просторовими топосами батьківщини і чужини, переведеними в сакральний регістр образної антитези раю / пекла. Встановлено корпус творів письменника, присвячених проблемі еміграції з Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст., з виокремленням ядерних і периферійних субтекстів. Визначено центральні сюжетні мотиви, образи-топоси, що формують його структурну основу. До комплементарного блоку художніх творів зараховано публіцистику письменника (1891–1897), епістолярій та мемуаристику (про участь І. Франка в еміграційному русі). Твори про еміграцію аналізуються на основі трьох теоретико-методологічних пропозицій – поетики, риторики та інтерпретації. Центральне місце відводиться риторичному аналізу, ґрунтованому на з’ясуванні комунікативних стратегій художньої мови на рівні їх співвіднесення з авторською інтенцією та рецепцією читача. Корпус творів І. Франка про еміграцію розглядається як складова «еміграційного» тексту української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Ключові слова: «еміграційний» текст Івана Франка, надтекст, поетика, неориторика, рольова лірика, риторична стратегія, авторська інтенція, пам’ять літератури, інтерпретація, художній код, мотивний репертуар, топос батьківщини, емігрантський фольклор.