Інформація про дисертацію

У дисертації вперше досліджено комплекс пам’яток українсько-польської та польсько-української лексикографії ХІХ ст., який охоплює 21 друковане й рукописне джерело. З’ясовано стан їхнього вивчення в історії української лексикографії, визначено особливості макро- й мікроструктури, виконано класифікацію онімів та фразем, проаналізовано правописні й мовні особливості української лексики в словникових джерелах. Встановлено, що пам’ятки репрезентують лексику церковнослов’янської мови української редакції та української народнорозмовної мови. З’ясовано, що майже в усіх лексикографічних працях представлена українська народнорозмовна лексика, що репрезентує риси говорів південно-західного наріччя, в одній із пам’яток – ознаки суміжних говорів північного та південно-східного наріч. Виокремлено діалектні фонетичні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні ознаки в українській лексиці словників. З’ясовано, що в них переважають риси карпатської та галицько-буковинської груп говорів, одна з пам’яток фіксує локальні говіркові риси надсянсько-лемківсько-бойківського суміжжя. В українській лексиці окремих словників виявлено ознаки українсько-польської мовної інтерференції.

Ключові слова: українсько-польський словник, польсько-український словник, лексикографічна пам’ятка, притекстова лексикографія, макроструктура, мікроструктура, правопис, діалектна ознака, тематична група лексики, українсько-польська мовна інтерференція.