Інформація про дисертацію

У дисертації досліджено особливості архетипного мислення в малій прозі Валерія Шевчука через призму колоніального та постколоніального дискурсів, які засвідчують промовисту динаміку світоглядних акцентів письменника. Систематизовано основні напрями вивчення архетипності художнього мислення письменника. Удосконалено термінологічний апарат архетипної критики. Вперше в українському літературознавстві сформульовано метатеорію архетипу, що полягає в аналітичній моделі архетипності, яка ґрунтується на спостереженій у науковому дискурсі кореляції архетип – транзитність. Тому стрижнем запропонованої теорії є поняття архетипний хід, який споріднює магістральні постулати розмаїтих концепцій архетипу. Семантичний обшир цього поняття описують  архетипні фрейми – визначальні концепти актуалізації антропологічного досвіду. Завдяки аналізу концепцій архетипності виявлено й описано архетипні фрейми за допомогою кореляції туга – межа – Інший. Ця кореляція стала визначальним орієнтиром для виокремлення архетипних топосів (магістральних комбінацій архетипних образів і мотивів) у новелах, оповіданнях і казках Вал. Шевчука. Адже образ архетипного ходу (“руху душі”) в Шевчуковій прозі розгортається простором артикуляції людського прагнення повернути автентичність у присутності Іншого, долаючи  відстані між дійсним і бажаним. Тож аналітична модель реконструкції архетипності художнього мислення полягає в дослідженні архетипних топосів – комбінацій архетипних образів, які презентують варіативність кореляції архетипних фреймів. Цю варіативність у дослідженні зведено до трьох концептів: транзитність (реалізація архетипних туги, межі, Іншого), безтранзитність (деформація архетипних туги та межі, що зумовлює регресивну модель архетипності “нуда – лакуна”), нетранзитність (деформація архетипних межі й Іншого: регресивна модель “нуда – безликий”). У дисертації наголошено на онтологічно-екзистенційному та феноменологічному вимірах архетипності художнього мислення Валерія Шевчука. Розширено спектр архетипної критики теоретичними концепціями архетипної транзитності, колоніального статусу й постколоніального дискурсу, гібридної культурної особистості, розщепленої між минулим і майбутнім, колективним і приватним. Це, власне,  й зумовило новизну запропонованого дослідження, яка полягає також і в долученні проблематики архетипності до постколоніальних студій. Тому одним із найважливіших  здобутків цієї дисертації є постколоніальне дешифрування магістральних образів архетипної транзитності та її регресивних моделей в  малій прозі  Валерія Шевчука. Архетипний контекст “зміни світів” (за Н. Фраєм) у художньому мисленні письменника постав індикатором кореляцій архетипних образів, які акумулюються довкола концепту транзитності. Архетипний аналіз магістральних топосів малої прози Вал. Шевчука в контексті “зміни світів” виявив, що постколоніальні оповіді, витворені в необароковій традиції, демонструють  архетипні образи-злитки, в яких накладаються архетипні фрейми.

Ключові слова: архетип, архетипний образ, архетипна модель, архетипність художнього мислення, архетипний фрейм, архетипний топос, транзитність, колоніальний дискурс, постколоніальність.