28 листопада 2019 року у вестибюлі головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація виставки «Історії життя Героїв Небесної Сотні Львівщини», яка проводиться в рамках проекту «Герої поміж нас. Небесна Сотня». Організували виставку Музей визвольної боротьби України у Львові, Львівський національний університет імені Івана Франка і департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації.
Виставка складається із 25 стендів, на яких розміщено життєписи та світлини з особистих архівів Героїв Небесної Сотні Львівщини. Гостями презентації стали родичі загиблих під час Революції Гідності Героїв студентів та випускників Львівського університету.
Під час відкриття виставки до присутніх звернувся Ректор Університету, член-кореспондент НАН України, професор Володимир Мельник. Ректор висловив слова співчуття родинам Героїв Небесної Сотні та наголосив на необхідності пам’ятати їхню жертву і разом здобувати ту Україну, за яку вони боролися під час Революції Гідності. «Сьогоднішня подія оповита сумною пам’яттю про героїчний вчинок наших молодших колег: Ігоря Костенка – географа, Богдана Сольчаника – історика, Дмитра Чернявського – студента економічного факультету, Сергія Кемського – випускника відділення політології філософського факультету, Володимира Жеребного – випускника Інституту післядипломної освіти і їхніх побратимів, які занесені в літопис героїв історії України, Героїв Небесної Сотні. Пам’ять про них дає підстави говорити, що Україна зараз жива, жива саме тією пам’яттю про вчинок наших Героїв, жива відповідальністю за життя, яке віддали наші колеги», – наголосив Володимир Петрович.
Звертаючись до присутніх Ректор акцентував, що кожен повинен поставити собі питання: що я роблю для того, щоб подвиг Героїв Небесної Сотні був не даремним? Відтак, Володимир Мельник закликав усіх щоденною працею шанувати пам’ять про Героїв і впевнено рухатися «європейською орбітою» української історії. У цьому русі, за словами Володимира Петровича, потрібно опиратися передусім на власну історію і своїх героїв: «Ми повинні опиратися на Героїв Небесної Сотні, бо саме вони творять нашу історію, вони дають нам підстави вірити, що ми будемо далі йти вперед своїм українським шляхом».
Заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Іван Собко підкреслив важливість збереження у суспільстві пам’яті про подвиг Героїв Небесної Сотні. «Люди, які віддали свої життя за світле майбутнє нашої держави, повинні бути пошановані пам’яттю і нашими щоденними вчинками. Львівська облдержадміністрація кожного місяця здійснює заходи з нагоди відзначення днів народжень Героїв Небесної Сотні. Ми вшановуємо їхню пам’ять, пам’ятаємо, що саме завдяки їхнім подвигам ми сьогодні маємо мир, спокій і, маю величезне переконання, європейський вектор розвитку, з якого не маємо права зійти», – сказав він.
Декан географічного факультету Володимир Біланюк поділився спогадами про студента географічного факультету, який загинув під час подій Революції Гідності, Ігоря Костенка. «Біографії героїв Небесної Сотні стали відомими з перших трагічних днів Революції Гідності. Але чи знала мама Ігоря Костенка пані Оксана та його батько пан Ігор, коли купували маленькому Ігорчику пізнавальні книжки та енциклопедії, про те, що згодом їхній син стане добрим істориком, добрим географом, хорошим економістом і вже посмертно його дописи в українській Вікіпедії визнає весь світ? У 2014 році Ігор Костенко став найкращим вікіпедистом року. Чи знали батьки Ігоря Костенка, коли відправляли його на навчання в Бучацький колегіум імені святого Йосафата, що меморіальна аудиторія імені Ігоря Костенка, яка сьогодні є на географічному факультеті, сто років тому була приміщенням каплиці імені святого Йосафата? Чи знала сестра Ігоря Костенка, Інна, що студентка економічного факультету, не буде разом з братом випускниками нашого Університету, бо він віддасть своє життя, не закінчивши магістратури? Мабуть, не знала. Чи знали студенти географічного факультету, коли в Києві на Майдані грілися від холоду і разом з Ігорем Костенком розмальовували український прапор, малюючи гори, компас, географічні символи, що саме слова Ігоря «Я люблю Україну більше за життя» стануть пророчими? Чи винен я і мої колеги, які зараз поруч зі мною, в тому, що саме студент географічного факультету загинув на Майдані? Мабуть, так. Тому що патріотизм, який панує і ніколи не згасне на географічному факультеті, високо був піднятий Оленою Степанів, Степаном Рудницьким, а згодом нашими випускниками, які вже після Революції Гідності загинули на фронті. Чи змінив Ігор Костенко географічний факультет? Без сумніву, так. Змінив більше, аніж постанови і накази Міністерства щодо академічної доброчесності. Чи будуть жити ідеали Майдану вічно? Вони будуть жити вічно, тому що Герої не вмирають».
Декан економічного факультету Ростислав Михайлишин розповів про студента економічного факультету Дмитра Чернявського та випускника Сергія Дідича, які також загинули під час Революції Гідності. Згадуючи Дмитра Чернявського, декан акцентував, що хлопець загинув на початку свого дорослого життя – у 22 роки. Він народився на Донеччині і «завдяки сім’ї, батькам зростав в українській родині і з юних років виховувався як українець, український патріот, в україномовному середовищі. Завдяки тим цінностям, які виховала сім’я, завжди був на стороні українців, цікавився історією України, українською мовою, займав активну громадянську позицію в питаннях, які стосувалися розвитку України». Дмитро вступив на навчання до Львова, бо «хотів бути ближчим до того українського середовища, тих цінностей, які притаманні Львову».
«Дмитро Чернявський загинув у березні 2014 року. Коли у Донецьку відбувався мітинг проукраїнських патріотичних сил «За єдність України». Він був в охороні мітингу від нападів проросійських шовіністів і там отримав смертельне поранення. Чи міг Дмитро врятуватися? Звичайно, що міг. Він був спортивний молодий хлопець і легко міг сховатись і врятуватись. Але якраз в тому і полягає подвиг – людина заради вищих цінностей, ідеалів, людей, які дорогі їй, втрачає інстинкт самозбереження і готова захищати ці ідеали, навіть незважаючи на загрозу для життя чи здоров’я», – зазначив Ростислав Михайлишин.
Насамкінець декан наголосив на тому, що означає бути патріотом на Заході і на Сході, і як важливо пам’ятати про цей патріотизм і відвагу Героїв Небесної Сотні. «Патріотом своєї Батьківщини нелегко бути у всі часи. Але все ж таки визнаймо, що одна річ бути патріотом у Львові, Тернополі чи Івано-Франківську, а зовсім інша – бути патріотом у таких регіонах, як Донецьк чи Луганськ. Це ще більше підвищує цінність того чину, який зробив Дмитро Чернявський задля України, задля обстоювання інтересів держави і збереження її територіальної цілісності. Дмитро вірив, що своїм вчинком він не лише зміцнює, а й зберігає державу. На будівлі економічного факультету минулого року було встановлено барельєф із зображенням Дмитра Чернявського. Ми щороку вшановуємо його пам’ять, і я думаю, що це одна з тих головних речей, які ми повинні робити. Бо, як кажуть, пам’ять про людину продовжує її життя», – сказав він.
Під час трагічних подій у Києві в лютому 2014 року загинув ще один колишній студент економічного факультету Сергій Дідич. Ростислав Михайлишин розповів: «Після завершення навчання на економічному факультеті Сергій Дідич займався підприємницькою діяльністю, заснував громадську організацію «Золоте руно», основним завданням якої був економічний розвиток Прикарпаття, Івано-Франківщини. Мріяв про розквіт цього краю, про те, що Україна досягне того рівня життя, який панує в країнах ЄС, сприяв розвитку туризму. Займав активну громадянську позицію, як і Дмитро Чернявський за першим покликом відгукнувся і долучився до всіх подій на Майдані».
Професор кафедри соціології Наталія Черниш розповіла учасникам заходу про свого колишнього студента і колегу Богдана Сольчаника. Згадуючи студентські роки Богдана, Наталія Черниш зазначила: «Немає, мабуть, нічого гіршого для викладача старшого віку, як говорити поминальні слова про свого студента, свого учня. Він закінчив бакалаврат історичного факультету, але на магістратуру прийшов на нашу кафедру, де розвивалася міждисциплінарна магістерська програма з культурології і соціології. І от серед тих, хто загинув, він насправді був єдиним соціологом. Нам невимовно шкода було його втратити. Я хотіла б дуже коротко згадати, яким він був студентом і чому ми ним пишаємося. Коли він прийшов до нас, ми не підказували йому, яку тему обрати для дослідження, він не просив у нас поради, не просив списку тем. Він прийшов і сказав мені: «Я хочу писати про те, чому наша Україна є в такому жалюгідному стані, що є причиною того, що країна з такою багатою історією, такими родючими землями, таким кліматом опинилася в числі найбідніших у Європі». Він сказав, що, очевидно, звинувачувати владу можна, але це надто легкий шлях. Він хотів зрозуміти, чому ми дозволяємо владі таке з нами робити. Перший розділ його роботи називався «Гомо совєтікус», тобто людина радянська, а другий – «Гомо постсовєтікус». Він пояснював, як ми виросли з людини радянської і перетворились на людину пострадянську з тими всіма її рисами, комплексами і сподіваннями на державу, патерналізмом, пасивністю. Уявляєте, як зразу була окреслена його наукова постава. Він зробив колосально цікаве дослідження, тому що третій її розділ був присвячений тому, як знайти і виміряти ті якості пострадянської людини, які заважають нам збудувати державу нашої гордості і слави».
Розповідаючи про Богдана Сольчаника, Наталія Черниш наголосила, що він ніколи «не чекав слушних нагод, щоб покращити своє життя, а завжди доводив, що можна і треба жити краще». Роздумуючи у цьому контексті про майбутнє України, Наталія Йосипівна додала: «Зараз я з жахом думаю про прийдешнє 9 грудня і хочу, аби нам не було невимовно соромно перед світлою пам’яттю тих, хто поліг на Майдані і на фронті, адже може статися так, що їхня праця, їхня боротьба, їхня смерть, на жаль, не призвели до того громадського резонансу, тих наслідків, які мали б бути. Мені соромно за те, що ми з вами допустили це». Звертаючись до студентів, вона сказала: «Водночас я не є песимістом. Тому що поки перед нами стоїте ви, студентська молодь, на вас є надія. Надія, що ті герої, які полягли, не будуть для вас бронзовими погруддями, а стануть життєвим дієвим прикладом того, що вам потрібно робити, щоб ви могли зайняти активну громадянську позицію, і тоді ми разом змінимо Україну на краще».
Після цього до слова запросили матір Героя Небесної Сотні Сергія Кемського Тамару Кемську. Вона розповіла про дитинство сина та його навчання у Львівському університеті, а також про його подальшу професійну діяльність. «Він виховувався в українській родині, але закінчив російську школу і після школи без всяких сумнівів поїхав вступати до Львова. Хотів всього досягти сам. Він був скромним, навіть сором’язливим. Але якщо його про щось запитували, завжди готовий був відповісти, висловитися. Працював в Інституті економічних і політичних ризиків і перспектив, писав статті до газет «День», «Українська правда» та багатьох інших видань і вже тоді жив тим, що відбувається в державі. Перебуваючи на Майдані, цікавився поглядами людей, запитував, які в них цілі і як цих цілей можна досягти» – розповіла Тамара Кемська. Вона додала, що разом з чоловіком жодного разу не була на Майдані. «Мені було соромно про це говорити і я не розуміла, як так вийшло. Але тепер я розумію: син так мене заспокоїв, він завжди казав, що все буде добре. Тому я була впевнена, що все буде дійсно добре», – з сумом згадала вона.
Говорячи про Сергія та його побратимів, Тамара Кемська сказала: «Така відвага могла бути тільки в особливих людях. Тільки відчайдухи, романтики, такі щирі і чесні, були здатні на такий подвиг». Насамкінець матір Героя висловила сподівання на те, що винні у загибелі Небесної Сотні будуть покарані, і закликала всіх боротися за справедливість: «Мені дуже прикро, що пройшло вже шість років від початку Революції Гідності, але досі немає винних, ніхто не покараний. Досі немає остаточних звинувачень і справедливого суду. Ми не можемо допустити, щоб злочинцям все зійшло з рук. Ми маємо боротись, щоб все було розслідувано, щоб ми нарешті почали жити в країні, за яку боролися ці хлопці, – в країні чесній, справедливій, багатій».
Одногрупниця Сергія Кемського Олександра Сорокопуд розповіла про діяльність громадського сектору Майдану, до якого входив Сергій. «На Майдан багато людей приходило, але мало там залишалося. Власне Сергій та інші хлопці, яких вбили, – це ті, хто залишився. Хочу розповісти про те, чим вони займалися, чим займався громадський сектор. Це були такі «ельфи», які завжди були поряд, щоб допомогти, підтримати. Ці люди були такі різні, але вони навчилися приймати спільні рішення. Дуже цікаво було б дослідити цей феномен, дослідити те, як протягом всіх тих місяців люди могли домовлятися між собою, приймати творчі, прості рішення, дізнавалися про себе щось нове від інших», – розповіла вона. Олександра Сорокопуд також відзначила науково-професійну діяльність Сергія Кемського і передала його матері подяки з Дніпра, Харкова та Херсона від людей, які займаються підприємництвом та кооперацією і користуються інформаційними ресурсами, що створив Сергій.
До слова також запросили голову Львівського відокремленого осередку ГО «Родина Героїв Небесної Сотні» Наталію Дигдалович. Вона звернулася передусім до студентської молоді і сказала: «Всі 107 Героїв Небесної Сотні, від 17-річного до 83-річного, були сповнені любові до України. І ми повинні пам’ятати, що саме наприкінці листопада на Майдані сталася перша кривава подія, ми маємо пам’ятати, що саме наприкінці листопада розтоптали нашу гідність, що ті студенти, яких було побито в Києві на Майдані, – це також студенти вашого навчального закладу. Пам’ятаймо, що герої не помирають, герої пишуть історію сьогодення України. Спілкуючись один з одним, будьте уважні: можливо, ця проста людина, хлопець чи дівчина, завтра стане героєм. Герої посеред нас».
Після виступів представників Університету та родичів героїв Небесної Сотні авторка виставки, старший науковий співробітник Музею визвольних змагань України у Львові Світлана Кочергіна ознайомила присутніх із представленими стендами і розповіла про кожного Героя, його життєвий шлях, діяльність, погляди та долю на Майдані. Після цього учасники презентації мали змогу детальніше ознайомитися зі світлинами та життєписами Героїв Небесної Сотні.
