У рамках VII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українофобія як явище та політтехнологія» 22 травня 2015 року відбулося засідання круглого столу на тему «Мовна ситуація в Україні: старі проблеми як нові виклики».
Про проблему декомунізації топонімії в українському контексті та з огляду на європейський досвід розповів український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, директор і засновник інституту україністики імені Михайла Мольнара, автор наукових праць, присвячених питанням мови, укладач старословянсько-українського словника Любомир Белей. За його словами, досі нез’ясованим залишається запитання: з якої сфери треба починати будівництво держави – з духовної чи економічної? Як зазначив науковець, засобом культурної значущості у лексиконі мови кожного народу важливе місце посідають власні назви. З огляду на укоріненість комуністичних назв у найменуваннях вулиць, міст тощо, які є ознакою тоталітарного режиму, декомунізація топонімії – надзвичайно важливий проект на шляху боротьби з українофобією.
Із доповіддю на тему «Суспільство, науковці і політики про мовну ситуацію в Україні та пострядянському просторі» виступила доцент кафедри загального мовознавства ЛНУ ім. Івана Франка Леся Дуда. Як зазначила дослідниця, результати соціологічних опитувань за 2013–3015 рр. виявили, що в суспільстві є позитивна тенденція визнання української мови як єдиної державної в Україні. Аналіз мовної політики пострадянських держав виявив політичну волю лідерів до націоналізації мовної ситуації у країнах.
Про економічний аспект мови йшлося у виступі Романа Матиса, правозахисника, засновника громадської ініціативи захисту прав україномовних «И так поймут!» Експерт зазначив, що в цьому питанні є дві позиції, які варто взяти до уваги. Перша з них – навчити українців, що у споживацькому контексті ми маємо обстоювати свій статус, прописаний в Законі України «Про захист прав споживача», а саме: звертати увагу на відсутність маркування товару державною мовою. Як показує досвід, це стимулює компанії рухатися в правильному керунку, адже невиконання закону може призвести до невигідних для них санкцій. Друга позиція – формування в Україні нових ринків. До прикладу, уявімо, що українська мова є обов’язковою в усіх сферах. Оскільки мова – конкуруюча перевага, важіль для людей, які працюють в інформаційній сфері, то, безумовно, зовсім по-іншому почнуть розвиватися українська преса, тележурналістика тощо.
«Проблема українофобії – складна, багаторівнева», – вважає Олександр Музичко, український історик і громадський діяч, доцент кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, провідний науковий співробітник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України. «Українофобія – малоусвідомлене поняття. Багато хто вважає, що її сьогодні не існує. Це своєрідний страх перед українцями і водночас фобія бути українцями, це побоювання показатися архаїчними, себто немодними, здатися нетолерантними, неєвропейськими». Але, попри це, до прикладу, 80 % одеситів ідентифікує себе патріотами, хоча й не розмовляють у повсякденному житті державною мовою». Історик дає настанови, щодо того, чого саме не можна робити. По-перше, не зловживати поняттями «україномовний», «російськомовний», бо в Україні існує ще багато інших мов, якими спілкуються представники національних меншин. По-друге, українську мовуслід розуміти ширше, ніж лише як характерну рису українця. І по-третє, зупинити процес мовної агрегації, який є «писком» лібералізму.
У засіданні круглого столу взяв участь і відомий український письменник, журналіст, редактор Юрій Винничук. На його думку, ніяких важелів проти українофобії немає. Адже про цю проблему він пише вже понад 10 років. І та мова, яка сьогодні звучить на телебаченні, якою написані меню в ресторанах, аж ніяк не українська. І ніхто не моніторить ситуацію мовної дискримінації. У нас повинен бути новий закон про державну мову. Такі круглі столи – чудова можливість звернути увагу влади на потребу ініціювати позитивні зміни в законодавстві, починаючи з мови: «Насправді нинішня війна на сході України – це своєрідний катарсис для нашої нації. Люди очищуються від імперської лушпайки. І закінчився той час, коли ми боялися влади!» Завдання-мінімум, яке ставить письменник перед учасниками круглого столу, – донести до українців проблему і продемонструвати готовність комісії співпрацювати з Урядому контексті мовного питання.
Про державний освітній стандарт і сертифікацію рівня знань з української мови як іноземної розповіла доцент кафедри прикладного мовознавства ЛНУ ім. Івана Франка Данута Мазурик. «Українофілів чи українофобів з іноземців робимо ми, бо приїжджають вони в Україну з прикладною метою – здобути знання, а відтак і фах. І проблема в тому, що українську мову, як основну, вони не вивчають на всій території України, а здебільшого лише на заходній її частині». У результаті іноземець вивчає в Україні російську мову, набуває спеціальності російською мовою, входить у професійне коло, де спілкуються цією ж російською. Таким чином, він стає інструментом повзучого прихованого процесу росіянізації. Доцент закцентувала увагу на тому, що на кафедрі прикладного мовознавства нашого Університету викладачі пропонують освітні послуги іноземцям українською мовою, а також працюють над проектом стверення системи вимог рівня знань української мови як іноземної.
Андрій Гречило, доктор історичних наук, фахівець у галузі спеціальних історичних дисциплін, зокрема геральдики, вексилології та сфрагістики, переконаний, що поняття «російськомовний» не позначає якусь певну групу людей. Більшість із них володіє українською мовою. Наша біда полягає в тому, що де-юре українська мова – єдина державна, а де-факто – ніхто цього не дотримується. «Мовна проблема – подразник, який провокує проблемні питання у всій країні. Завдання таких семінарів – пошук шляхів до вирішення цієї проблеми, а також проблеми збереження української державності». Тут варто зробити певні кроки. Перший із них – українізація свідомості. Цей процес уже породжений Майданом. Другий – українізація культури, до якої безпосередньо відноситься мова. Немає сумніву, що на державному рівні варто впроваджувати низку заходів, які мали б стимулювати вивчення української мови на всіх рівнях.
Як бачать цю ситуацію та її вирішення філологи, розповів доктор філологічних наук, професор, проректор Львівського національного університету імені Івана Франка Ярослав Гарасим. Як ініціатор створення Всеукраїнської асоціації викладачів української мови та літератури Ярослав Іванович висловив пропозицію щодо необхідності впровадження безкоштовних курсів української мови, зокрема й для державних чиновників. Яза словами професора, багато в кого з можновладців рівень знань з української мови важко назвати добрим. Під час діалогу йшлося й про порушення норм культури мовлення в ЗМІ. «Це ніщо інше, як непокошена духовна фоса. Тих, хто недоглядає за нею, потрібно штрафувати», – переконаний проректор Університету.
До обговорення мовної проблематики приєднався й гість заходу, вимушений переселенець із Донецька. Практичний крок в вирішенні проблеми підвищення статусу державної мови – це створення комітету з законодавчої ініціативи, який би був україноцентричним з орієнтацією на українізацію свідомості громадян України.
Підсумовуючи засідання круглого столу, учасники заходу дійшли висновку, що наша країна стане потужнішою і сильнішою тоді, коли ми зможемо розпочати процес створення нового мовного закону, який би породжував українофільство, а не українофобію.
