«Не мовчи, коли, гордо пишаючись,
Велегласно брехня гомонить,
Коли, горем чужим утішаючись,
Зависть, наче оса та, бринить,
І сичить клевета, мов гадюка в корчи, —
Не мовчи!»
Іван Франко
У день народження Великого Титана українського народу – Івана Франка, академічна спільнота Львівського університету вшанувала пам’ять про Вічного Революціонера урочистим покладанням квітів до його пам’ятника.
Під час заходу заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Юрій Підлісний розповів про звернення керівництва ЛОДА до Президента України стосовно проголошення 2016 року – роком Івана Франка, що «дозволить на національному рівні вшанувати пам’ять про Івана Яковича». «Хочу побажати, щоб «дух, що тіло рве до бою» провадив наших військових і керівництво нашої держави до перемоги у цій неоголошеній війні», – сказав Юрій Теодорович.
Голова бюджетної комісії Львівської обласної ради Ярослав Качмарик зауважив, що «наскрізною ідеєю творчості Івана Франка є ідея про невмирущість українського духу та велике прагнення українців до єдності, тому ми гідно мусимо сьогодні виконувати заповіти Вічного Революціонера».
Своїми роздумами про роль і значення в культурі українського народу феномену генія Івана Франка поділився провідний науковий співробітник Інституту франкознавства Микола Легкий. «Кожен може задуматись як людина за неповних 60 років стає «володарем у царстві духа» і здобуває собі безсмертя?!». Доповідач усвідомлює, що відповідь на це питання потребує детального розгляду і скрупульозності думок, однак одну причину цьому феномену він розкриває – це, як писав у спогадах про дитинство Іван Франко, «вогонь у кузні мойого батька», саме той маленький вогонь освітив дитячу душу і вказав чіткі життєві орієнтири.
«Любов до ближнього – найбільший дар Бога людині є провідною мегаідеєю франкової творчості. Не випадково навіть у здеградованих постатях, що їх Франко сміливо вводив у свої художні тексти, віднаходиться хоч крихта людяності. Література, на його думку, покликана представляти читачеві не романтичні фантасмагорії, а «життя, яке усі живем», голу дійсність, відкривати людей такими якими ті насправді є, зазирати вглиб і виводи на поверхню їхні добрі, найкращі сторони, знаходити в їхніх душах іскру божества», – акцентував доповідач.
«Глибоко переконаний, що навіть у найважчі хвилини життя порятунком для поета ставала праця – органічна життєва потреба й один із найголовніших імперативів його творчої та суспільної діяльності. Не випадково Михайло Грушевський у мемуарно-психологічній студії «Апостолові праці», котру написав до 10-ліття Франкової смерті, відзначив його органічний потяг до інтелектуальної праці як один із основних первнів психофізичного буття поета. У цій же праці Михайло Сергійович відзначає, що Франко «дав свому народові такий невичерпний скарб, викував для нього таку зброю, що її значіння можна буде оцінити відповідно тільки згодом, з далекої перспективи історії», – розповів Микола Легкий.
«У нас був тільки один знаряд – живе рідне слово, – писав Іван Франко у одній із своїх ранніх праць. – І можемо сказати собі, що ми не змарнували його, не закопали в землю, але совісно і чесно вжили на велике діло. І коли сьогодні те наше рідне слово блискотить багатством, красою й силою і знаходить відгомін у серцях соток тисяч синів України-Русі, розсипаних капризами долі по обох півкулях землі, коли воно здобуває собі, а разом із тим і цілій нашій нації право горожанства серед цивілізованих народів, коли розтіч серед нашої суспільності зменшилася в прямій пропорції зі зменшенням числа анальфабетів, то все те гарний доказ на те, що слово, те марне летюче слово, найбільше, бачилось би, хвилевий і нетривкий витвір людського духу, проявило чудотворну силу, починає двигати з упадку ту масу, якій, бачилось, не було рятунку». Франкове слово поросло для нас – нащадків, соковитим і поживним плодом, що його з подивом куштуватимуть наступні покоління і ніякий град його не поб’є, і ніяка блекота не затроїть», – закінчив доповідь Микола Легкий.
Завершились урочистості проникливим звучанням Франкової поезії із уст народного артиста України Святослава Максимчука та студента-магістранта Львівського університету, переможця конкурсу читців поезії Івана Франка Сергія Гоменюка. Ліричності заходу надали пісня «Не пора» на слова Поета та Гімн України у виконанні Народного ансамблю пісні і танцю «Черемош».
