24 квітня 2015 року відбулась відкрита лекція доктора філософії, професора кафедри експериментальної, клінічної та оздоровчої психології і патологічних розладів Університету Гент (Бельгія) Герберта Роєрса на тему: «Новітні тенденції в теорії психології з питань синдрому дефіциту уваги та гіперактивності». Організаторами зустрічі стали Львівський університет спільно з Центром неперервної освіти Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки.
«Сьогодні поговоримо про нові дослідження в теорії психології з питань синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Історія вивчення аутизму давня – ще у 1775 році німецькі вчені розпочали активне дослідження цієї проблеми. До сьогодні було видано кілька книг із вивчення психологічних розладів», – розпочав лекцію професор Герберт Роєрс.
За його словами, на сьогодні частка людей із гіперактивністю становить 5,29% від населення кожної країни. «Зокрема, на Україну припадає 2 млн. 327 тисяч людей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності на різних рівнях – генетичному, нейроанатомічному та нейрофізичному, які характерні для мозку людини», – зазначив професор.
Також науковець зауважив, що синдромом дефіциту уваги та гіперактивності керує передня лобова та тім’яна частина мозку, що відповідає за увагу. «Якщо подивитися на організацію мозку, такий синдром – це розлад зв’язку між різними його ділянками, які відповідають за діяльність людини. Це характерно для дітей із аутизмом», – резюмував учений.
Говорячи про різносторонність хвороби, Герберт Роєрс наголосив, що «синдром є фізіопатологічним розладом, який характеризується відмінностями залежно від організму кожної людини». «Не можна стверджувати, що ця хвороба має конкретні риси, адже, як свідчать експерименти, всі діти з гіперактивністю відрізняються між собою і мають різну поведінку протягом дня», – поділився професор результатами досліджень.
«У 2006 році було проведено дослідження, яке показало, що ділянки мозку дітей із виконавчою дисфункцією є менш задіяні, ніж у дітей із синдромом. Але не завжди всі діти з гіперактивністю мають виконавчу дисфункцію. Іноді бувають її часткові вияви, які зазвичай не показують всю складність цього синдрому», – переконаний Герберт Роєрс.
Під час лекції бельгійський професор поділився методикою проведення експериментів із виявлення синдрому в дітей, продемонструвавши спеціально розроблений комплекс засобів для реалізації таких досліджень. «Експерименти довели, що діти з гіперактивністю мали проблеми з працюючою пам’яттю, але не мали проблем із читанням. Зауважу, що стосовно цього питання дослідження є неповні», – зауважив науковець.
У виступі Герберта Роєрса йшлося, зокрема, про новий погляд на проблему синдрому, а саме про спонтанне коливання. Професор зазначив, що «наш мозок активний не тільки тоді, коли ми працюємо, а й тоді, коли відпочиваємо. Згідно з новою теорію щодо дітей із синдромом гіперактивності, система гальмування під час виконання активної дії – відключена. Утім, згідно з результатами дослідження, такі діти показали, що під час їхньої активної діяльності вмикається пасивна система, вони мають набагато швидше серцебиття, ніж діти без гіперактивності».
Також Герберт Роєрс проаналізував ще один підхід до вивчення синдрому гіперактивності – вплив навколишнього середовища, зокрема когнітивно-енергетичну модель Сандерса, яка була розроблена ще у 1983 році.
За словами професора, «під час проведення експериментів над групою дітей із таким синдромом можна маніпулювати стимулами». «Різниця в часі між стимулами в 2 секунди є більш ефективною, ніж з інтервалом у 8 секунд. Отже, гіперактивні діти мають повільнішу реакцію, ніж ті, які виконують вправи з більшим інтервалом у часі», – переконаний Герберт Роєрс.
Крім того, під час лекції науковець розповів про інші аспекти дослідження синдрому гіперактивності. «Згідно з моделлю Сандерса під назвою «Р3 амплітуда», яка показує індекс розширення зусиль, діти отримали завдання на швидке та повільне виконання. Результати показали, що під час швидкої дії немає різниці між дітьми із синдромом і без. Виконуючи завдання повільно, група дітей із синдромом мала набагато нижчий показник активності, – поділився результатами дослідження професор. – Отже, на нашу думку, назва хвороби є неправильною, адже при оптимальних умовах дитина без проблем впорається із завданнями. Часто діти не мають для цього достатнього запасу енергії, а відтак система не виконує усіх потрібних дій належним чином. Ми називаємо це проблемою регуляції стану», – додав Герберт Роєрс.
Під час лекції професор також зауважив, що діти із синдромом гіперактивності відмовляються від очікування при виконанні будь-яких вправ і це має неабиякий вплив на них. Крім того, Герберт Роєрс зазначив, що такі діти та діти із синдромом Дауна мають загострене відчуття винагороди – грошової і соціальної (похвала). На завершення зустрічі експерт із Бельгії дав практичні поради батькам і вчителям, які працюють із такими дітьми.
