Урочиста академія з нагоди 204-ї річниці від Дня народження Тараса Шевченка з великим успіхом пройшла 13 березня 2018 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка. Присутні науковці, працівники, студенти Університету та гості ЛНУ ім. Івана Франка на дві години занурилися у всесвіт Шевченкового слова, пройнялися глибиною його пророчих метафор і узагальнень, наснажилися ритмами незгасної вітальності, що струменіє в кожному рядку його поетичної спадщини. Слухаючи покладену на музику просту до неможливого, але таку глибоку й суголосну українській душі поезію Шевченка, забуваєш про час і простір – лише якимсь шостим чуттям реагуєш на величні вібрації землі, що породила Генія. І розумієш головне – ніяка сила не здатна знищити народ, у якого є такий Голос.
Розпочавшись ненав’язливо, без звичного офіціозу, урочистість так і продовжилася – наче зустріч давно знайомих, але не втомлених вимушеними щоденними контактами, людей. Своє «Слово про Кобзаря» – неакадемічну, глибоко пережиту доповідь «Екзистенційний вибір Тараса Шевченка» – виголосив доцент кафедри історії філософії Андрій Дахній. Андрій Йосипович намагався – і зумів! – окреслити Шевченків феномен у координатах філософської парадигми екзистенціалізму, з’ясувати його місце в історичному і державотворчому континуумі українського національного організму. «Унікальність феномену Тараса Шевченка полягає передовсім у тому, що у світовій історії не знайти іншого такого випадку, коли б одна людина своєю діяльністю настільки визначила – і продовжує визначати – самоусвідомлення і духовне життя цілої нації».
Але таке розуміння і таке трактування націєтворчої ролі Кобзаря – це даність пізніших часів. Сам же Шевченко свого часу цілком усвідомлено зробив дивовижно жертовний, можна сказати – самовбивчий – вибір. Спробуймо лише уявити: молодий, щойно викуплений з кріпацтва Шевченко, в якому вже на той час вбачали «українського Рембрандта», зробив крок назустріч не блискучій, запаморочливій кар’єрі живописця, а на користь діяльності поета. «Я добре знав, – писав Шевченко в одному з листів, – що живопис – моя майбутня професія, мій хліб насущний, та замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, я компонував вірші, за які мені ніхто гроша не заплатив і за які, врешті-решт, позбавили мене свободи… Справді, дивне це невгамовне покликання».
Андрій Дахній з винятковою ретельністю і послідовністю вичленив ці, значною мірою заглушені традиційними «народницькими» лекалами «обмірювання» постаті Кобзаря, індивідуальні ознаки Шевченкового покликання. Це дало змогу дослідникові зробити винятково якісні й у певному сенсі новаторські щодо постаті Шевченка узагальнення. Зокрема – дуже точно окреслити парадигму існування людини-творця. «Автентичність, справжність людської екзистенції (якщо взяти на озброєння цей важливий концепт екзистенційного мислення, асоційований передовсім із Мартіном Гайдеггером) полягала у здатності йти на жертви заради вірності самому собі, своєму покликанню. <…> Йдеться і про відкриття в собі особливої місії, і про абсолютну готовність до самопожертви, про цілковиту єдність слова та дії. Тобто тут наявна не лише неймовірна обдарованість, але й дивовижна висота морального чуття, прагнення бути у згоді із власним сумлінням», – стверджує Андрій Дахній. І, як з’ясовується, саме таку поведінку, таку вірність собі і своєму сумлінню Провидіння винагороджує по-максимуму – вічним життям у народній пам’яті.
Справжнім вибухом креативності й своєрідним екзистенційним апофеозом урочистої академії стала художньо-мистецька постановка поеми Тараса Шевченка «Сон», яку представили студенти ІІІ курсу кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка. Постановкою і режисурою твору займалися заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Олексій Кравчук, викладачі сценічної мови – Зоряна Дибовська та Олена Крилова, під керівництвом яких молоді актори вибудували цілком оригінальний, яскравий і переконливий мікровсесвіт Шевченкової поеми. Без непомірного експериментування, свіжо й потужно постав «Сон» перед враженим і завороженим глядачем. Чудова пластика, неймовірний звукоряд, створений мінімумом технічних засобів, жива пульсація Духу, яка вчувалася буквально в кожному подихові акторів на сцені, – більшість присутніх пережили справжній катарсис, влаштувавши студентам овацію.
Завершувати урочисту академію (як, втім, і починати) випало мішаному хорові факультету культури та мистецтв, який під керуванням Заслуженого працівника культури України, доцента кафедри музикознавства та хорового мистецтва Марії Камінської виконав кілька відомих творів Тараса Шевченка. І вже вкотре зал принишк, затамував подих, занурившись у паралельну реальність Шевченкової позачасовості.
